Над канделябром в спальні жив павучок на ймення Пен. Він щоразу будився від скрипу старого патефона, який заводила пані Нім, ставлячи одну зі своїх улюблених платівок. За кілька секунд кімнату наповнював трохи хриплий голос жінки, спів якої нагадував муркотіння закоханої кішки, і Пен брався до роботи. Він поклав собі за обов'язок замережати всю поверхню стелі, аби прикрити цю жахливу кіптяву, а потім, закінчивши, планував перейти до лівої стіни з вікном, на якому висіли пожовклі від часу, виїдені міллю (оу, ці жахливі кубіти з низьким рівнем інтелекту!) штори... Але до того ще було далеко. Мереживо повільно складалося в срібний витвір мистецтва павутиноплетіння, що, при детальному огляді, будувався з купи дрібних візерунків, пов'язаних між собою один одним. Зараз Пен працював над складною композицією "равлика, що переслідує власну тінь" і краденим з крилець метелика (нещасний кілька днів тому втрапив на "нічний ліхтар пана Маро", яким Пен особливо пишався через низку дрібних деталей) візерунок. Аж тут раптом патефон підозріло скрипнув і останнє "мур!" потонуло в дивній какофонії скрежету нігтів по склу. Далі настала тиша, гнітюча і вельми незручна.
"Ну як тут можна працювати!?" - подумав Пен, і вже було почав спускатися до тумби, аж тут повернулася пані Нім, яка теж була не менш здивована з приводу даної оказії. Вона поправила темно вишневу шаль на плечах і спробувала знову завести патефон. Прилад повторно видав какофонію звуків (що привело Пена в незвичне обурення - "це ж треба, який несмак!") і зрадливо хруснув. Пані Нім розчаровано зітхнула, пробурмотівши собі під ніс щось про майстра, і почалапала геть (її старі капці при контакті з свіжонапастованим паркетом видавали звук, схожий на скрегіт ложки об дно каструлі при помішуванні манної каші на маленькому вогні). Пен ще раз незадоволено виразився з приводу цієї наглої події і поплентався перевіряти надійність кріплення всієї конструкції (зрештою, ні про яку роботу сьогодні мова вже не йшла).
Наступного дня Пена розбудило доволі голосне чавкання (міль як завжди, не вирізнялася особливими манерами). після кількасекундного спостереження за яскравим сонячним зайчиком, що марно намагався випалити клапоть вилинялого бурого килима, його осінило: "Клянуся Патріковим носом (а ніс в старого лиса таки вартий уваги!), я вперше проспав! І все через кого? Через цей самозакоханий патефон, який мав нахабність зламатися, не спитавши думки інших, зацікавлених у цій делікатній справі, осіб!".
Трохи ближче до полудня до пані Нім завітав майстер. Деяка затримка у вестибюлі швидко змінилася поскрипуванням вологого взуття на натертій до блиску підлозі. Злегка потривоживши інструментами нутрощі старого патефона, майстер погодився з наявністю несправності й забрав "хворого" на тривале лікування додому. Про незвичний стан речей зраджувала темна пляма рівної прямокутної форми, оточена рівномірним шаром пилу на стільниці.
"Все, звичній течії життя настав капець!" - подумав Пен, і пішов досипати.
Наступні кілька днів вирізнялися особливо безвихідною ситуацією. Павутина валилася з лап, які чомусь почали тремтіти, робота не йшла, навіть гірше, намагаючись хоч щось зробити, Пен остаточно спаскудив равлика, який перетворився на готичного монстра з занадто великими ріжками, а візерунок плавно перейшов в безкінечні петлі з відбитку пальця, залишеного кимось на сталевій основі канделябра ("це ж треба так низько впасти!"). Пен відчував, що потрібна зміна цієї стресової ситуації ("може з часом все налагодиться?") і тому вирішив переключитися на зовсім незвичну для себе справу...
На дверній рамі було достатньо вільного місця для творчого процесу. За кілька секунд тут з'явилася перша горизонтальна вісь, потім ще дві (основною проблемою був натяг, адже, якщо головні вісі будуть прогинатися, то вся конструкція не витримає часу). Провівши вертикальну, Пен зайнявся діагональними лініями, одна за одною, повільно, без поспіху і метушні... Завершивши основний каркас, павучок почав намотувати від центру, що утворився на перетині всіх вісей, центричні кола. Дуже швидко робота була завершена ("ну звісно, а що тут складного? тільки голова трохи запаморочилася..."), однак, на думку Пена, була не вельми вдалою і нагадувала зіпсовану сніжинку ("гидота!"). можливо й так, але ця його робота відразу привернула увагу пані Нім, яка здивовано помітила, що вже давно не наводила лад в спальній (ну, ще б, прокинутися від того, що ти спросоня натикаєшся обличчям на величезну павутину і не на такі висновки штовхає!). Привівши себе до ладу, пані Нім віднайшла в комірчині віник і заходилася "підіймати пил в усіх можливих кутах", звісно, черга дійшла і до стелі... Кілька апокаліптичних помахів, і робота всього життя Пена зникла, наче її ніколи не було. Павучок сидів в дальньому куті і незмигно спостерігав цей особистий кінець світу...
Потім Пен спав, незвично багато спав... Певно, йому просто нічого було робити. одного прекрасного ранку (тоді, здається, пані Нім викинула старі штори) Пен вирішив, що втомився ховатися і спустився до підвіконника. Було дуже тихо, лише зараз він помітив, що міль зникла, залишивши сліди полущених крил (певно нові штори прийшлися їй не до смаку), з відчиненої кватирки пахло місяцем і лимоном, сусідський собака гарчав уві сні... Павучок швиденько сплів невеличке вітрило (не встояв і закарбував кульбабку) і, кинувши останній погляд на кімнату (стільниця блищала, патефон так і не повернувся, а під кіптявою на стелі виявилося зоряне небо...), підкорився першому вітерцю, який, трохи смикнувши вправо, поніс його кудись на північ...
Кажуть, трохи пізніше у Вовчій долині в одній з печер з'явився лабіринт з мережива... А, може, Пен і досі подорожує на своєму парашутику? І якщо якось серед волосся вам трапиться павучок, поцікавтеся його ім'ям, може то Пен?
