Чигиринський базар такий же пістрявий, як і всі українські базари. Не зважаючи на те, що районний центр Чигирин густо оточений селами, ціни на базарі майже не відрізняються від цін на ринках великих міст. М'ясо, молоко, риба,овочі, фрукти – все радує око, іде жвава торгівля… Початок третього десятка незалежності України показує, що зросійщення, посіяне століттями, продовжує діяти не тільки на східних теренах держави, але й в питомо українських місцевостях.
– І скільки коштує Ваш дерен? – запитую молодичку, що привезла продавати пурпурово-смакотливі ягоди.
– Який терен? – молодичка дивується. – Я тільки кизил продаю…
Пригадалася розповідь товариша, який переповів оповідку свого діда. Було це ще в дореволюційні часи, коли селяни Чигиринщини возили до Єлизаветграда продавати на ярмарках овочі та фрукти, хоча назву міста (сучасний Кіровоград) переінакшували з Єлизавети на Ялисовету, відкидаючи непотрібний «град». Отож якийсь сільський дідусь повіз до Ялисовети продавати дерен. Зайняв на ярмарку місце, продає ягоду. Тут до нього підходить російськомовна бабуся, тримаючи в руках кошичок з яйцями, які вона принесла теж продати. Щоб не морочити голову продаванням, бабуся вирішила піти на обмін, або, як зараз говорять, піти на бартер. Тому й звернулася до діда:
– Дєд! Дай за яйца дьорну…
На відміну від чигиринської молодички «ялисоветинська» бабуся все-таки знала, що ця ягода називається не кизил, а дерен, хоча й переінакшила назву на російський лад.
