Колись я був іншим. Вже і не пам'ятаю того часу, проте спогади залишились. Єдине, що неможливо змінити і що залишається з нами. Хоча, може це було лише вчора. Чому я змінився? Чи були на то причини? Та й взагалі, що повинен зробити ангел, щоб стати демоном?
Я розповім вам свою історію, історію, котру я пережив.
Все починалось доволі просто: робота ангела - охорона судженої йому людини. Чим більше людина молиться, тим ближче знаходиться її ангел. Вони навіть часом можуть спілкуватись, якщо віра насправді сильна. Віра... вона не знає границь, їй не підпорядковуються ніякі закони.
Ось так було і у нас із Ейном.
Вперше ми познайомились з ним у віці 6 років. Батьки привчили його до молитви у 2. Якби я міг вам передати його молитву. О, що це за пісня! Воно, таке маленьке, у свої 2 рочки, не вміє фальшивити, не розуміє і не терпить несправедливості та неправди. Як воно маленьке, ставало на колінця, і своєю дитячою мовою, просило здоров'я для батьків, бабусів, дідусів, для дядів і тьотів, які приносили йому гостинці. Діти... Яка в них надзвичайна, безкорислива, чиста любов.
Це справжній дар, бути ангелом-охоронцем для людини від початку її життя. Хоча й переважна більшість людей з часом змінюється, поринаючи у жорстокий світ пафосу і беззаконня з головою, Ейн завжди залишався таким самим: добрим, безкорисливим, готовим прийти на допомогу у будь-яку мить.
Єдине за що я переживав, так це його особисті стосунки з дівчатами. Ні все було добре, вони йому подобались, та і він їм, але... Він нікого з них не обирав.
Та хвилювання було марним. У свої неповні 18 він закохався, насправді. Дівчинка була під стать йому: така ж чиста. Поспілкувавшись з її ангелом, я зробив висновки, що вони зійшлися завдяки сильному зв'язку. Зв'язку, емоційному, душевному, та розумовому. Вони розуміли одне одного з півслова. Інколи навіть слова не були потрібні. Достатньо було одного погляду, одного жесту.
Та ця казка тривала не довго...
День розпочинався просто чудово: сонце освітило сонну землю, у кожній краплині роси лишалась його маленька копія, квітки розпускали пелюстки, ніби розгортаючи руки для обіймів, пташки розпочинали свої ранішні турботи, спішачи накормити голодних пташенят... Уся земля прокидалася.
Прокинувся і Ейн. Близько місяця планувався цей день. Хоча він щодня зустрічався із Рене і проводив досить багато часу із нею, цей недільний, весняний день він хотів присвятити коханій. Все повинно бути ідеальним. Він хотів показати їй одне із своїх улюблених місць.
Прикупивши запашної випічки із магазинчика з власною пекарнею, він направився додому. Запах хліба розповсюджувався довкола, оточуючи Ейна смачним ароматом, пробуджуючим апетит. Набравши вишневого соку у термос він положив його у рюкзак до випічки та клітчатого покривальця.
У заздалегідь домовлений час він зустрівся із Рене і вони не спішачи направились людними вуличками міста до його окраїн.
Вибравши не найкоротший маршрут Ейн, не поспішаючи, вів спокійну розмову. Проминувши парк і 2 невеличкі вулички вони вийшли до багатоповерхівки.
- Куди ти мене привів? - Притворно-перелякано спитала дівчинка у коханого.
- Страшно? - Посмішки, питанням відповів Ейн, - Не бійся. Ми вже майже прийшли, залишилось обійти дім. Ти дозволиш мені закрити твої очі?
- Якщо це необхідно. - Усміхнулася Рене, і Ейн був ладен на все ради цієї яскравої посмішки.
Закривши коханій оченята, він став за нею і обійняв вільною рукою за струнку талію. Відчуваючи гарячий подих коханого, Рене була згодна йти куди завгодно. Раптом вона почула різкі пориви вітру - таке буває лише на висоті.
- Можеш відкрити очі. - Почула дівчинка.
Повільно, ніби боячись налякати чарівну мить, Рене розімкнула повіки і їй перехватило подих.
Проживши у місті від дитинства вона і гадки не мала, що в ньому є такі місця.
Так як місто було розташоване на пагорбі, Ейн віднайшов одну з найвищих точок з обривом і прекрасним видом на пропливаючу, синьою смужкою шовку, річку. На протилежному березі розростався молоденький мішаний лісок.
Прийшовши до тями після побаченого, дівчинка віддячила коханому палким поцілунком.
День лише розпочинався...
Розстеливши покривальце, Ейн запропонував присісти і сам не чекаючи на кохану розмістився на ньому. Рене одразу сіла поруч. Обійнявшись, закохана парочка, поглядом проводжала пропливаючі хмаринки. Часом вони затримували погляд на одній з них і пробували побачити якісь образи.
- Ось там, дивись, - показувала вона у даль своїм маленьким пальчиком, - бачиш? Ніби чиєсь лице.
Ейн вдавано супив брови і серйозно відповідав:
- Ти щось певно сьогодні пила зранку. Нічого я не бачу. Хмарина подібна на якесь дерево, а не на лице.
Відреагувавши на сварливі нотки у голосі коханого, дівчина повернулася. Ейн, не витримавши здивовано-жалібного погляду, весело розсміявся.
- Ах ти ж! - Вирвалася із обіймів Рене, - Ти не чемний! - Обернулась вона до коханого спиною і теж вдала ніби розізлилась, надувши щічки. Проте, насправді, вона чекала, коли він знову полонить її у свої обійми.
- Кохана, ти ж знаєш як я люблю ось цю твою фразу: "Ти не чемний!" У мене аж мурашки по шкірі бігають.
Ейн схопив дівчинку за руку і потягнув її на себе, вона не втримала рівноваги і впала на нього.
В його обіймах було так спокійно, приємно, відчувався захист, турбота, безмежна любов та ласка.
Їхні уста знову зустрілись, руки сплелись воєдино, серця бились в унісон а дихання збилось.
Зараз вони водночас були тут, на землі і одночасно літали в синьому небі поміж хмарами.
Час в такі моменти уповільнюється у сотні тисяч разів і водночас непомітно швидко пролітає. Залишаються лише солодкі спогади, які назавжди вселяються у людських серцях та пам’яті. Вони мають властивість виринати з глибин забуття у будь-який час, пробуджуючи теплі почуття, котрі зігрівають людей холодними ночами.
Ми з ангелом-охоронцем Рене в той час находилися поруч і з радістю слідкували за закоханою парочкою. Ми завжди були поруч з ними, разом переживаючи кожну мить їхнього життя, без різниці, в радощах і печалях, удень і вночі…
Сонце почало клонитися до заходу і Ейн дістав випічку з соком.
- Вишневий, - задоволено промовила Рене, - мій улюблений. Скажи, Ейн, як ти усе те запам’ятовуєш? Чи може десь все записуєш? – Спитала дівчина коштуючи ароматну випічку і запиваючи її соком. Ейн посміхнувся і питанням відповів на питання:
- А ти десь записуєш усе про мене? – Спитав і повернувся до сонця хлопчина, посміхаючись.
- Ти не чемний. – Констатувала Рене, підставляючи лице теплим променям, весняного сонця, і собі весело посміхаючись.
Від самого ранку у мене була якась тяжкість на душі, тривога. І вона наростала з кожною минувшою хвилиною, з кожним, пройденим сонцем, сантиметром дороги. І я не міг зрозуміти, що робиться. Впевненість була лише в одному – щось не так. Та я не міг догадатися, що може статися з Ейном. Поговоривши з ангелом Рене я впевнився, що її охоронець нічого подібного не відчуває. З цього можна було зробити один висновок, тривога пов’язана лише з Ейном. Був ще один варіант: я міг просто помилитися у своїх відчуттях, але це було мало вірогідно.
Тим часом сонце уже повністю сховалось за горизонт. Шматок яскраво-червоного диску востаннє блиснув своїм промінням, погладжуючи волосся Рене і зник. Та закохана пара і не збиралася покидати це місце. Затишно їм було і приємно. Тут і зараз.
Ось на небі появилась перша зірка.
- Бачиш її? - Спитав Ейн, закохано дивлячись на Рене. Єдина зірка відбивалася у його очах. Дочекавшись стверджувального «Ага» він продовжив, - Кожного дня, коли я бачу зірку і тебе нема поруч, я згадую тебе. Не знаю як так сталося, не можу навіть уявити, але так є…
Прислуховуючись до плавного, з басовитими нотками, голосу Ейна, Рене тонула в глибоких колодязях його очей. Тільки біля неї він був таким. Він був її.
Помітивши пильний погляд коханої Ейн відволікся.
- Смію припустити, що ти знову нічого не чула. – Посміхнувся юнак, цілуючи дівчину в лоб.
- Ти ж мене знаєш, - вернула посмішку Рене, - у такі моменти я просто заслуховуюся твоїм голосом, не вглиблюючись в зміст. Пробач. – Договорити дівчинка так і не встигла. Пристрасний поцілунок Ейна перебив бажання продовжувати розмову.
Нічний холод підбирався все ближче, кусаючи легко одягнену пару. Зібравши всі речі Ейн та Рене вирушили додому. Повернувшись, Рене кинула прощальний погляд на місце, подарувавши їм чудові спогади.
- Ми ще повернемося сюди?
- Звісно. І не тільки сюди. Є ще безліч місць, які я б хотів показати тобі.
- Ти чудо! – Рене кинулася в обійми Ейну.
Чудовий день, неперевершений вечір і ось настав момент коли я зрозумів, що навівало на мене такі гнітючі відчуття.
Повернувши за ріг дому Ейн відразу почув галас. То шуміла компанія молодиків напідпитку.
- Не переживай. Все добре. – Пошепки промовив він коханій, коли шум стих і компанія звернула на них свою увагу. – Продовжуй йти. Все гаразд, я з тобою. І щоб не сталося продовжуй йти.
- Ей, пацанчік, як справи? Не хочеш приєднатися? – Двоє здорових хлопців перекрили арку через яку Ейн мусив пройти.
Уже порівнявшись з молодчиками Ейн сказав Рене, щоб вона освітленими, людними вуличками направлялась до себе додому і чекала його дзвінка. Після цих слів він проштовхнув її у арку.
Здоровані явно не очікували, що дівчина прослизне мимо них і одразу схопили Ейна за руки.
- Ну-ну, не покидай нашу добродушну компанію. А подружку твою ми зараз доженемо. – І один з них повернувся в сторону виходу з двору. Решта поки що спокійно сиділа і спостерігала за цим.
Я вже точно знав що зробить Ейн наступної миті і кричав йому «Тікай!». Та він не почув мене, хоча тепер мені здається, що він лише зробив вигляд, що не почув.
А далі Ейн просто збив хлопця з ніг. І не дивно, більшість з них і так ледве стояли. Тут все і почалось. Наче у розбитому вулику, піднявся галас і всі накинулись на хлопчину.
Що в такому випадку повинен робити ангел? Нічого. Ангели відповідають лише за духовний світ людей. Не можна вплинути на світ фізично. Це заборонено правилами. Є винятки, але ця ситуація до них не відноситься.
Та я не міг просто стояти і спостерігати як людину, котру я повинен оберігати, до смерті забивають ногами. Тепер я ледь пам’ятаю, що тоді зі мною творилося.
Розум затьмарився, руки дрібно затряслися, очі налилися кров’ю. Нічого не розбираючи перед собою я почав розкидати всіх у різні сторони. Саме тоді у мене почорніли крила. Саме тоді я перестав бути ангелом. Саме тоді я зрозумів, що скоїв заборонене. Але і тоді я зробив те, що вважав за потрібне.
Ангели – ніжні створіння, вони не створенні для війн. Я переконався, що став демоном в той момент, коли кривдники, немов каплі води, розлетілися в різні сторони від легкого змаху крила. Я став навколішки над закривавленим Ейном. Він широко розплющив очі, мовби вперше побачив мене, потім ніби впізнавши прикрив повіки і тихенько промовив:
- Пробач. Пробач, що змусив тебе до такого вчинку. – Промовляти слова давалося хлопцеві з великим зусиллям. Він ледве проштовхував їх крізь непослушне горло.
- Мовчи. Не говори. Все буде добре. – Відповів я і сам не впізнав свого голосу. Та він мене не послухав.
- Пообіцяй мені. Ти найдеш Рене і скажеш, їй що я кохаю її. Скажеш, що … кхе-кхе, - кашель заважав промовляти, приносячи неймовірний біль Ейну.
- Я знаю, Ейне, я все знаю, що ти хтів би сказати коханій. Все... Я передам, не хвилюйся. Вона і сама все знає. – Не знав, що демони теж плачуть. Кроваві сльози, ріками потекли з моїх очей, коли я уявив собі якою болючою буде звістка для Рене.
- Оберігай її, кохаю… - останній подих приніс ось ці слова. Я назавжди закарбував їх собі у пам’ять.
Звіриний крик вирвався з мого, горла. Цікаво, як зі сторони виглядала ця картина. Криваве тіло посеред двору, а перед ним, навколішки стоїть демон, прикривши його чорними, як смола, крилами.
Скільки часу я просидів на даху найближчого будинку? День, два? А може лише пару хвилин. Отямився я коли в дворі вже нікого не було. Останнє прохання Ейна, я виконаю його і неважно якою буде ціна. Я віднайшов Рене та її ангела. Дівчина солодко спала за столом у себе в кімнаті. В руці у неї був міцно затиснутий мобільний телефон. Ангел-охоронець Рене, жахнувся в сторону побачивши мене, а потім кинувся на перехват, затуляючи власним тілом кохану Ейна.
- Спокійно, це лише я – Афмаїл, охоронець Ейна.
- Що з тобою трапилось? – Здивовано промовив Алтаман, охоронець Рене.
- Все гаразд. Коли… коли Рене прокинеться, передай їй будь-ласка слова Ейна, передай, їй, що він кохає її усім серцем, душею і тілом. Передай, що він…
- Що трапилось? Де Ейн? Що з ним? – Потік питань закінчився, в очах ангела виразно було видно розуміння. Він склав докупи чорні крила, просьбу Ейна. – Ти, ти захистився за нього. То що з ним?
- Ейн в лікарні. У нього важкий стан, він у комі. Бувай. Бережи Рене! Будь-якою ціною бережи її!
І я покинув кімнату. Лишалось, ще 2 важливі справи.
Одна з них доволі проста, трохи не звична для мене, але легка до виконання. Я розшукав усіх кривдників Ейна. Більше вони нікому не завдадуть шкоди.
Скільки пройшло часу від моменту, коли я був ангелом? Я не пам’ятаю. Скільки пройшло часу від моменту, коли Ейн потрапив до лікарні? Я не знаю. Друга справа. Надзвичайно важлива, надзвичайно складна.
Я вирішив врятувати Ейна. Я його охоронець і повинен його оберігати, будь-якою ціною. В ту саму мить змахом чорних крил я піднявся ввись. Туди, де ворота Раю. Туди, де можна знайти відповіді на питання.
Не знаю як я перетнув ворота, та мене ніхто не затримав.
Творець був на привичному, для нього, місці. Споглядав крізь хмари на світ смертних.
- А, Афмаїле, проходь. Люди, вони такі цікаві. Всі такі не подібні і водночас одинакові. Одиниці відрізняються з маси. Ейн теж особливий.
- Власне тому я і тут. Я прошу повернути його до життя. Якщо не буде його, боюсь Рене теж не затримається надовго у світі живих…
- Афмаїле. Тебе не бентежить те, що ти більше не ангел? Що ти без перешкод потрапив сюди? Що ти всі ще є?
- Це звісно все дивно, але у мене єдине бажання і прохання. Я хочу врятувати Ейна. Будь-якою ціною. Я відмовляюсь від посади ангела-охоронця, я відмовляюся від існування як демон, я…
- Як який демон?
Питання Творця, збентежило мене.
- Такий, яким я є зараз.
- Але ж ти не демон. Чорні крила не роблять тебе демоном. Ти гідно служив Ейну. Всі твою дії справедливі. Я назначаю тебе своєю караючою рукою! Від нині ти будеш творити справедливість. І посаду ангела-охоронця Ейна ніхто не знімає. Уперед!
- Але ж Ейн…
- Не сумнівайся.
Я не летів униз. Падав. На великій швидкості. «Швидше-швидше!» - в голові тріпотіла одна думка.
Я застав Ейна в полоні обіймів Рене.
- Я так кохаю тебе, Ейн. – Сльози рікою лилися її щоками.
- Тихіше, дівчинко моя, - спокійно промовляв Ейн, - усе позаду. І я тебе теж дуже сильно кохаю. Ми завжди будемо разом.
Помітивши мене, Ейн лише кивнув, показуючи, що вдячний мені. Вдячний за порятунок його життя. Вдячний за порятунок їхнього кохання.
Я спокійно присів і відкинувся на спинку крісла. Я був ангелом. І хто я тепер? Я ангел з чорними крилами. Я не демон. Та мені вже байдуже хто я. Ейн в безпеці, його кохана теж. І їхнє кохання… Воно теж в безпеці. Воно в мужніх, твердих руках мужчини, який виборов його, не зважаючи на ціну, яку заплатив.
Хоча історія про мене, я думаю, вас зацікавила доля Ейна та Рене. Скажу лише, що в них чудові діти, достойні діти достойних батьків.
P.S. Як завжди особлива подяка рудому чудові)
8/05/2012 – 18/05/2012
