І не треба питатися у верховинців «а в Карпатах є дикі звірі?». «Ясно, що є». Звідси починається.
Запорука успішної імпровізації – хороше знання теми і вже існуючі заготовки. Прослухавши запис власного експромту, окремі верховинці самі б не повірили. Ще б пак – враження, що з часів Брема нічого й не мінялося.
Вовки. Помічали, що в гірських господарствах собак переховують по клітках на високих палях? Песьо мусить туди залазити, мов курка на банти. Я спочатку думав, що то собаки такі норовливі – ланцюга їм не вистарчає. А це все - через вовків. Я не розумію, для чого тримати таку велику собаку, якщо з таким самим успіхом в клітці міг би ховатися від вовків і представник якоїсь кишенькової породи, але бо так є.
Вони, вовки, повсюди. У Верховинському районі на полонинах вже не розводять овець. На тих Веснарці чи під Гаджиною вам трапиться свиня, але ніяк е вівця. Все через вовків.
Як рятуватися. Правильна відповідь – від Мольфаря Нечая (нині вж епокійного). З його «тобі, Вово, до лісу, а мені до низу» посідає почесне переш місце. Не рекомендується після промовки продовжувати сходження – гарантовано там буде вовк.
Ведмеді. З такою ж фізією оповідають про привидів. Хто сказав, що привидів не є?
Вважається, що близько 30 “вуйкам” не дали шенгену і вони не змогли перебратися в Євросоюз. Нелегально перебратися не можна. Чому – описано трохи нижче.
Небезпечні завжди – з ведмежатами, без ведмежат, влітку; зимою – спеціально виведений з барлогу ведмідь-шатун. Живуть на схилах гір, в долинах, біля хатів, де бабраються по смітниках. Благо для ведмедів, що смітників в Карпатах більшає.
Нещодавно зграя ведмедів намагалася здійснити акт наруги на г.Говерла, намагаючись дістатися до послання Ющенка, залишеного 2004 року. Подейкують, що там сховано слоїк з медом. Розповідають про ведмедя, що настільки захопився рухом по годинниковій стрілці по схилу гори, що в нього атрофувалися праві передня-задня лапи. Можна шпетити його з-за спини різними недобрими словами, навіть смикати за хвіст. При спробі повернутися ведмідь колобком скочується додолу. Але треба бути обачним – може швиденько оббігти гору по колу, і вже вас посмикає за хвуст.
Як рятуватися: методом вандалів-лісогубів в осмолодських нетрях. Ведмідь гидує невмитим людським тілом. Тобто - не митися довший час.
Кабани. Злі, дикі, шустрі. Розповідають, що службовці прикордонних частин для пантрування кордону, побоюючись ведмедів, вирощують з маленького бойового кабана. Той слухає лишень свого господаря, вміє виконувати такі найпростіші команди, як «фас» та «просити».
Найкмітливіші приносять зранку господарям свіжі портянки.
Для рівноваги в частині інші солдати заводять власних кабанів. Взимку кабанів впрягають в одні сани. Від застави в Шибеному до полонини Лисячої забігають за 52 години. У ведмедя немає шансів.
Коли солдат йде на дембель – вірного кабана перетворюють на шашлик. Може, він би й далі продовжував службу, але надто ревно виконує інтерпретацію однієї із заповідей «Не май інших богів, окрім мене».
Як рятуватися: методика відома ще із загальноосвітньої школи. Там всі стрибали через «козла». Через кабана стрибати так само, аж поки комусь із вас не набридне. Поки не намагатися втекти з країни.
Рисі. Найпідступніша тварина. Завжди нападає ззаду.
Як рятуватися: Як вихід – на рюкзак ззаду прив’язати дзеркало. Тоді не нападе – рись не хвиляста папужка.
Дикі коти. Коли мені почали про злих карпатських котів, я одразу уявив тлусту кицьку з ковбасного ринку. Де ж там загроза? А виявляється, кіт хай маленький, але на довгих лапах. Довжина без хвоста – 30 сантиметрів, висота – майже метр. Така собі морська свинка на ходулях. Її головне не штуркати вбік – бо перекинеться і назад не зіпнеться. Нападають також ззаду.
Як боротися: почати сміятися з нього, щиро до сліз. В цієї звірини комплекс неповноцінності – не добігаючи кілька метрів до вас, розклеїться – «ну чому, чому ви всі з мене потішаєтеся? Чому все так несправедливо?». Закінчиться це тим, що ви поведете втішати його в якусь кнайпу.
Вівчарські собаки. Горянин кокетливо посміхнеться «шо є? та нє, вона не вкусе, та яке, погляньте, яке воно ладне» – при цьому притискаючи зі всіх сил дверима колиби шию очманілій тварюці.
Якщо ви будете йти відкрито і прямо, за світлої пори дня, і голосно гукати господаря – собака чітко вкаже, що вам можна, а що ні, але не вкусе. Ліпше не годувати – із собачої зграї обов’язково відкомандирують одного супроводжуючого.
Хижі вівці, миші, ворони.
Гори сповнені небезпек, верховинці – гумору. На Веснарці (якщо йти з Шибеного), далеченько від лісу (високих дерев) тарифа на стовпці. Аж хочеться прочитати – є спрага до букв в горах. Підійшовши ближче, бачиш «Обережно. На полонині б’ючий бик».
