Спочатку запитаю - чи вірите ви у сни? Гм, а чи я вірю? Та ні, не те, щоб дуже вірила, я їх поважаю. От як мою добру сусідку пані Зосю. Вона ніколи в мої справи не втручається, але деколи спитає – отак, наче ненароком: “ Марусю, чи то твоя коліжанка приходила вчора? Бо бачу, тебе нема, а Дмитрик твій - файний чоловік, молодець, чутно було, гарно її приймав...” Отако, жінко, думай!
І сни так само – не лізуть тобі в життя із наглим втручанням, проте “інформацію для роздумів” таки підкинуть. От тільки зрозуміти їх деколи важкувато.
Вчора я прилетіла на роботу така захекана, бо спізнювалася. А там Зорянка, подружка моя, сидить із виглядом щойно знятої з хмаринки царівни.
- Ти чого, про що замріялася, дівчино?
- Сниться він мені, сниться...
- Що за сни? Розкажи!
- Ой, Марічко, такий гарний, так мені він пасує, а ніжний який!
- То ти закохалася, дівчино?
- От, дурне тобі в голові! Купальник мені сниться, такий гарний, такий! Я вже третій день коло нього ходжу, вчора уже приміряла навіть. А нині він мені приснився, - Зоряна замріяно зітхнула, - наче і не купальник, а така одежа космічна – захищає мене від холоду, і крила має, несе мене у чисту воду, і риба там плаває довкола.
- О, то якісь у тебе переміни будуть. А вода чиста?
- Чиста, чиста...
- Будь уважна, бо рибу живу бачити – то успіх, удача. Не пропусти.
- Та до чого тут риби? Ти мені про купальник поясни.
Я добросовісно перешерстила усі сонники та тлумачники снів – нічого подібного на купальник не знайшла. Половина робочого дня пішла на пошуки пояснень, аж поки я прозріла :
- Зорянко, то він тобі сниться, бо ти його дуже хочеш купити! То купи!
- Правда? Варто? Він таки трохи задорогий... Але ж гарний! – отак за кілька хвилин рішення визріло, і моя щаслива красуня після обіду уже шелестіла упаковкою.
- Казали, турецький, але якість добра, і кольори на сонці не зблякнуть, - оцінювала своє надбання Зорянка.
- Це тобі хтось гарантує?
- Та ні, але продавчиня так мене запевнювала... – відповіла уже не так впевнено.
Я цю пишну дівчину люблю, як рідну дитину. Така вогонь-дівка, усюди її багато – і в роботі метка, і на забавах її голос усіх зачаровує, так співає, що усі талант-шоу телевізійні за нею в чергу мали б стояти. А витанцьовує – мертвого підніме до танцю запалом своїм. Що то значить – молоде та файне! І на язик гостра, реготуха та жартівниця, Єдине, чого соромиться моя Зоряночка – так свого пухкенького тіла. Через те і з хлопцями не дуже знайомиться, боїться, щоб не сміялися. Не розуміє того, що чоловіки ду-у-же полюбляють, аби при жінці все було наповнене щедро – в усіх місцях. Е-ех, молоде-зелене! Я її скільки переконую, що це навпаки гарно, але вона у цьому затнулася. Хоче схуднути. Отак!
У зв’язку з купівлею нового купальника ми вирішили сходити на морозиво – “обмити” обновку, щоб добре носилася.Ідея з поїздкою до моря прийшла за столиком у затишній кав’ярні, коли думки звільнилися від вантажу робочих клопотів, набули трохи спокійнішого, розніженого плину.
Ми з чоловіком уже до срібного весілля готуємося, а це дівча – ще свого найпершого чекає. Але – весілля весіллям, а отако – поїхати до Туреччини, наприклад, і там відсвяткувати? Га? Ні? Прекрасна ідея! А то знову накривай столи та шкварся на кухні два дні і дві ночі. Такого задоволення я не хочу, за стільки літ та кухня остогидла, от хай би за мною хто походив та погодував! То нічого, що дата ця у нас в листопаді, а зараз лише травень.
- А ти поїдеш з нами? Провітришся, людей побачищ трохи і світу. І купальник новий вигуляєш! – остання фраза стала найвагомішим аргументом.
- Згода! – дівча аж пританцьовувало від несподіваної пропозиції.
Тепер треба було залагодити лише дрібниці – умовити мого Дмитрика та замовити у якійсь пристойній турфірмі путівки .Ну і, звісно, узгодити наші відпустки. Ну і, звісно, розкрутити Дмитрика мого солодкого оплатити усі витрати. Та це не важко – гарно погодувала свого коханого, помуркотала коло нього кицею пещеною – бери його тепленького..
Нам таки фартило. От що значить – доля. Акційні знижки у турфірмі у зв’язку з десятиліттям їхнього “турфірмування”, а для іменників (тримайтеся за очі, бо від заздрості вони вам можуть повилазити), я такого ще не бачила – путівки для іменинників за... 20% від повної вартості. Ох, мало серце не зупинилося. Та ж моя Зіронька якраз день народження свій завтра відмічати буде! Двадцять п’ять рочків! От їй путівка майже задурно і обійшлася.
Ура-ура-ура!!! Що розказувати – збирання, літак, дві години у повітрі (які ж ті хмари гарні, пухнасті і білі), м’яка посадка – і ми в Анталії. Ех, уміють турки організовувати сервіс, що не кажи. Водії усі в білих сорочечках, в чорних штанях, посміхаються привітно. Автобус нам подали чистий-чистесенький, наче зубною щаткою долівку драїли, кондиціонер усю дорогу працює. А дорога яка – наче не дорогою ідеш, а... навіть не знаю з чим порівняти, так лагідно і легко. Бачу, Дмитрик мій настрою набирає, уже до нашої дівчини-екскурсовода починає залицятися. Зоряночка тішиться та все турків вихвалає, як ж вони працьовиті та організовані, які дбайливі та турботливі. Так, для таких, як ми, це приємний шок.
Ледь оговталися з дороги – власник готелю нас зустрічає, поселив номер – комфорт, краса і чистота. Довкола готелю – пальми, пальми, і басейни, і троянди квітнуть,і ще якісь квіти чудернацькі. Апельсини живцем на деревах ростуть, і банани навіть росли, зелененькі такі, а позаду – гори могутні, а попереду – море...
Ох, яке ж воно гарне та прозоре. Кажуть, вода у ньому солоніша, плисти легко-легко. Ми у морі плавали з самісінького ранку, таке тепле, хоча лише травень. Увечері дискотеки та розваги нам влаштовували, але Зіронька наша чомусь нікого собі пригледіти не могла.
Цього ранку Зорянка оголосила, що хоче стрибнути з пірсу та й доплисти до буйків. Якесь почуття видно її тривожило, хотілося їй розмаху і волі. Ще раз кажу – доля, бо ще й людина не усвідомлює, що робиться, а вже її веде ота доля невидимою рукою. Щодня плавала собі з нами та новими коліжанками, яких тут зустріла. А ту раптом – стрибну та й годі. Гаразд, стрибати вона вміє, плавчиня добра, хай спробує.
Іде. Засмагле тіло випромінює тепло і красу, новий купальник струменить блакиттю, ох, краса та й годі! Ми із Дмитриком спостерігаємо з берега.
Ось наша красуня піднялася на поміст, іде аж до самого краєчку. Кілька чоловіків, напевне такі ж як ми туристи, стояли на пірсі і фотографували морські краєвиди, кілька місцевих засмаглих хлопців поралися коло катера, який нещодавно причалив. Та з’явилася наша Зіронька коло них – повипадали з рук і фотоапарати, і канати. Шкода, відеокамери я не мала тоді з собою, таку реакцію варто було зафіксувати.
Блакитна зірочка стояла на краю і готувалася до стрибка. Руки угору – і.... Ой лишенько! Тріснули, відлетіли високо над спиною дівчини бретельки отого дорожезного турецького купальника... і Зоряна випірнула з води, а перед нею... власних два буйки!!! Що зчинилося на пірсі! Турок, який прив’язував каната, шугнув до води, у чому був, та йому навперейми стрибнув молодий русявий хлопчина, ледь встигнувши зняти із себе футболку. Так разом із тією футболкою в руках і стрибнув.. Що діялося у воді – достеменно не знаю. Тільки турок, як ошпарений поплив широкими сажнями до берега, а Зоряна... Тільки вона могла таке утнути – вдягнула ту футболку на себе, пірнувши у воду. Отак щасливо добралися вони до берега – Зіронька наша і її рятівник. Орест – представився він нам. Зі Львова. Нині лише прибув на відпочинок.
Ото направду – Земля тісна, а люди – родичі. От бачите, так довго розказувала, а тут уже й закінчувати треба свою оповідку. Бо що уже оповідати далі – ви, мабуть, про все здогадалися. Орест упродовж усього відпочинку не відступав від своєї потопельниці ані на крок, а вона сяяла коло свого рятівника Зіронькою щасливою. До Львова летіли одним літаком, і ця красива пара, здавалося, додавала висоти польоту нашому аеробусу...
На закінчення можу лише додати, що своє срібне весілля ми святкували одразу після весілля Зіроньки і Ореста. І хто б міг подумати, що така річ, як турецький купальник, може круто змінити долю дівчини? А ви ще думаєте – чи вірити снам?
Я їх поважаю, аякже! Прислухайтеся!
