Того дня Славко прийшов додому неприпустимо пізно. Неприпустимо, бо математичка загадала йому на завтра складнющу задачу з алгебри і лише бездоганне її розв'язання забезпечувало незібраному та лінькуватому учневі "державну" трієчку в табелі. Інакше – два бали з усіма невтішними наслідками, включно й із незабарним батьковим паском! Але Славко геть чисто забув і про невідворотну двійку, і про пасок, бо хлопець був лінькуватим та незібраним лише на заняттях, поза уроками ж фонтанував наснагою, надто – коли стосувалося футболу. Сьогодні ж була відповідальна гра з електрозаводчиками, калінінці перемогли й Славко заслужено цим пишався, аж поки не прийшов додому та не згадав про злощасну алгебру.
Бігти до "штатного" класного відмінника Сені було пізно – стояв уже глибокий вечір. Макса – кращого друга, можна було розбудити й посеред ночі, але в алгебрі Макс тямив не більше Славкового. Батьки дивились у вітальні телевізор, стіни Славкової кімнати звично, а сьогодні – ще й загрозливо переливалися червоною, жовтою та зеленою барвою. Їхній будинок стояв біля перехрестя, квартира була на першому поверсі, в крайньому під'їзді від дороги. А на роздоріжжі блимав світлофор. Із року в рік, з дня в день, точніше – з вечора в вечір та з ночі в ніч хлопцева кімната послідовно заповнювалася трьома світлофорними кольорами. Зелений-жовтий-червоний. Червоний-жовтий-зелений. Невпинну безкоштовну ілюмінацію Славко всотав із молоком матері та зазвичай просто не помічав. Але сьогодні вона його дратувала.
"От заплющу очі й полежу, – подумав Славко. І якщо розплющу коли світитиме червоне, то завтра мені труба, а якщо зелене – пронесе". Хоча як воно може пронести, хлопець не уявляв. Та все ж задум йому сподобався, бо це був бодай якийсь задум. Славко ліг на ліжко й заплющив очі. Аби витримати чистоту експерименту – ще й поклав на обличчя подушку. Коли за кілька хвилин хлопець визирнув з-під подушки, стіни кімнати відсвічували зеленим. Математичка захворіла і наступного дня в школу не прийшла, а поки вона одужувала, складнющу задачу розв'язав для Славка відмінник Сеня.
Наступною була гра з командою дванадцятої школи. Калінінці їм ще жодного разу не програли й Славко був спокійний. Втім, згадавши дивний збіг із алгеброю, вирішив повторити експеримент. Заплющив очі, почекав кілька хвилин, думаючи, як забиватиме завтра голи довготелесому воротареві суперника. Коли розплющив – світлофор горів червоним. "Дурня", – подумав хлопець і безжурно заснув. А назавтра вони ганебно та неочікувано програли. Славко спантеличився.
Але розгублення швидко змінилося відчуттям ейфорії, бо хлопець відкрив, що світлофор за вікном справді передбачає події! У Славка почалося нове життя.
Відтепер, якщо в квартирі дзвонив телефон, Славко вмить відзначав колір світлофора за вікном: зелений – дзвінок несе приємну вістку, червоний – вістку недобру, жовтий – незначущу. Те ж саме й із дзвінками в двері. Користь від мудрого підморгування світлофора-оракула не забарилася. Саме він "порадив" хлопцеві відкинути нав'язливу дружбу новачка Серьоги, і правильно – за два місяці той уже стояв на обліку в дитячій кімнаті міліції, а воно Славкові треба? Світлофор таки попередив парубчака, що не варто виривати зі щоденника сторінку з черговою двійкою. Щойно таке було встановлено – батько ретельно перевірив щоденник, за двійку посварив, але якби виявив зникнення сторінки – без паскового виховання не обійшлося б!
Поступово хлопець звик до світлофорових передбачень і йому вже важко було обходитись без триокого порадника за вікном квартири. Тож коли важливе рішення треба було приймати деінде, хлопець усіляко викручувався, пояснював, що має подумати, а завтра скаже. Приходив додому, лягав на ліжко й заплющував очі. Напередодні відповідальних матчів сеанс контакту зі світлофором був обов'язковим і якщо металевий оракул провіщав поразку, Славко всіляко намагався мобілізувати команду, налаштувати товаришів на важку гру. І траплялося, що вони перемагали. Так, досить швидко Славко встановив, що світлофорові передбачення не справджуються стовідсотково. Тому завжди був шанс боротися. Іноді, коли світлофор давав неприємний прогноз, хлопець гнівався на триоку залізяку й дражнив її темнофором.
Славко ріс і теми його зносин із приладом регулювання дорожнього руху змінювались. Хлопець радився зі світлофором перед іспитами та перед тим, як попросити в батьків гроші на касетний магнітофон. Звертався до металевого пророка, коли Макс наполегливо пропонував хлопцеві закурити та коли знайомився з дівчиною. Власне, знайомитися з Ніною не було потреби, бо вони знали одне одного змалку, а от зійтися ближче… Дехто з найрозкутіших однокласників уже ділився тихцем першими чоловічими тріумфами, а Славкові все не вистачало хоробрості звіритися дівчині, якій симпатизував іще з п'ятого класу.
Зблизитися їм допоміг Макс. Воно, на те друзі й існують, аби знайомити сором'язливих товаришів із дівчатами. Хлопець почав проводжати юнку після школи, не забарився й перший поцілунок, але вирок щуплявого металевого провидця видавався майже смертним – недвозначне червоне світло! Слухняний Славко припинив зустрічі, Ніна спершу ображалася, згодом її вже проводжав інший. А Славка в армію не проводжав ніхто.
Та може воно й на краще – якими драмами були для декого з товаришів по службі звістки про зраду коханих, які обіцяли чекати та не дочекалися! Мудрість металевого друга вражала.
Дембельнувшись, Славко звично кинувся за настановами – слід було влаштовувати цивільне життя. Макс баламутив мореходкою, мати з батьком раяли вступати до залізничного технікуму. Залізниця – річ майже вічна, там і робота постійна, й усіляке забезпечення. Славко погоджувався та світлофор порадив інше й хлопець відніс документи до училища при електромашзаводі. Батьки дивувалися, але про світлофор Славко ніколи нікому не розказував.
Дружину парубку теж порекомендував залізний передвісник. На заводі Славкові впала в око чорноброва Маруся – світлофор моргнув зеленим. Хтозна, може це був той рідкісний випадок, коли оракул помилявся, але родинне життя не склалося. Маруся так і залишилася маминою доцею, більше жила в своїх батьків, аніж у чоловіка, теща ж не злюбила зятя від першої стрічі. Сімейні негаразди Славко, то пак – Ярослав привчився топити потихеньку в пивниці, що по інший бік перехрестя, де компанію йому складав незрадливий Макс – після мореходки він так і не знайшов роботи за фахом, тож підроблявся рубщиком на ринку. Світлофор на приятельські посиденьки друзів завбачливо не реагував.
Зате як він винагородив Ярослава згодом! У бригаді пішла пошесть купувати лотерейні білети, і Ярослав підсів. Там треба було закреслювати певні цифри. Якось він зачинився в своїй кімнаті, заплющував очі, тоді розплющував і починав рахувати, аж поки світлофор не блимав зеленим. Цифру, на якій зупинився, закреслював. Результат приголомшив – Ярослав зірвав джек-пот, виграної суми вистачило на розкішну іномарку!
Вражена його таланом до Ярослава навіть повернулася на якийсь час Маруся вкупі з тещиною прихильністю. Спровокований виграшем любовний спалах логічно спричинив зачаття нащадка, після чого, нажаль, стрімко згас. Щойнонароджене дитя дружина повезла до мами – та енергійно бралася допомагати породіллі. З горя-щастя Ярослав напився з Максом і розбив іномарку.
Змінювалися часи. Калінінському району повернули історичну назву Пацюки, Електромашзавод закрили – Ярослав став безробітним. Через втрачену твердість руки Макса звільнили з рубщиків та перевели у вантажники. Батько, славний ветеран ветеринарної медицини занедужав і скоро вмер від наглого серцевого нападу. Стало шпигати серце і в Ярослава – спадковість. Світлофор почав виходити з ладу, тоді на перехрестя привозили хвацького регулювальника, який завзято вимахував жезлом. В такі години Ярослав робився зовсім безпорадним. Поваландавшись трохи без роботи, він влаштувався до Макса на ринок.
Новопризначення вимагалося обмити. Після кількох годин у знайомій пивниці приятелі підійшли до роздоріжжя, де Ярослав заходився обнімати та виціловувати іржавий стовп світлофора, називаючи його при цьому своїм найвідданішим порадником і другом. Таке зачепило Макса, оскільки найкращим другом Ярослава той вважав себе. На ґрунті даного непорозуміння між приятелями навіть зчинилася бійка.
Либонь, триколірний сигнальний пристрій був небайдужим до лестощів бо впродовж наступних місяців виявився як ніколи щедрим. Ні, нову іномарку Ярослав, або Яруга, як прозвали нового вантажника на роботі, більше не вигравав, зате світлофор мудро підказав зійтися з базарним завгоспом Панкратовичем. Пляшка паленого коньяку і Яруга ввійшов до вузького кола посвячених, кого Панкратович преміював час від часу добрячими кавалками свинини, яку здавачі приносили для аналізів. Питання прохарчівку вкупі з питанням закусі відпало всерйоз і надовго. Далі світлофор порадив остаточно порвати з невдахою Максом, надто не наполягати на зближенні з Марусею та навпаки – невимушено зблизитися з базарною продавчинею Людкою. Та, схоже на це тільки й чекала і скоро особисте життя Яруги забурувало піднесено-адреналіновими зносинами з палкою коханкою. Бурхливим побаченням трохи заважала стара, то Яруга почав вигонити її на моціон, відданий порадник підказав, що для немолодої жінки тривалі прогулянки справді корисні.
Якось до нього прийшла Маруся з малим. Хлопчаку було вже років із вісім і він видався Ярузі цілком симпатичним, але з хвилини на хвилину малася прийти Людка й на пропозицію дружини провести вихідний із сином господар відповів відмовою. Коли вони пішли, задля очистки совісті Яруга заплющив очі й спитав світлофора, чи варто було погоджуватися. Пророк відповів червоним. Чоловік заспокоївся, але не заспокоїлася стара. Мати заходилася дорікати йому за черствість та за Людку. Яруга вибухнув, наговорив старій зайвого, мати безгучно, по старечому, розплакалась. Грюкнувши дверима, він пішов назустріч коханці. Згодом Яруга поцікавився в світлофора, чи варто попросити в старої вибачення, оракул відповів, що не варто.
Іншого разу він зустрівся на базарі з Ніною – своїм першим шкільним коханням. Вона сама озвалася, інакше Яруга б її не впізнав. Поговорили про те, про се, згадали однокласників. Ніна дивилася на нього журно та трішки-трішки лагідно. Раптом Яруга подумав, що можливо світлофор не завжди й мав рацію, але швидко відігнав від себе ту думку.
Передвісник віддячив – бригадира вантажників звільнили за пиятику і Яруга підкотився до Панкратовича, щоб той замовив перед начальством слівце. Завгосп сумнівався, але, пошепотівшись зі світлофором, Яруга не поскупився та накрив для керівництва ну і, зрозуміло, для Панкратовича, щедру галявину.
Новоспечений бригадир став отримувати більшу зарплату й більший пакунок свинячих обрізків від завгоспа. Життя налагоджувалося, Яруга вже думав, було, повісити на опору благословенного світлофора вінок, але стримався, бо вчасно зметикував, що вінки на придорожні стовпи чіпляють на місцях загибелі людей.
Єдине, що його непокоїло – серце. Турботливий світлофор підказав не жартувати й звернутися до лікарів. Яруга пішов, пацієнту виписали пігулки й призначили прийти ще.
Того вечора, зморений солодкою Людчиною шаленістю Яруга сидів перед телевізором, відправлена на моціон стара ще не повернулась. Раптом нестерпно запекло в грудях, досі йому так ніколи ще не боліло. Яруга заплющив очі й подумав: "За хвилю розплющу, якщо світитиме червоне – викличу швидку. З серцем жартувати не варто!" Так і зробив. Але коли розплющив очі, його багаторічний захисник і порадник заспокійливо сяяв зеленим. Яруга проковтнув пігулку й переключив телевізор на гумористичну програму.
Коли мати повернулася додому, він уже майже захолонув. Стара сиділа біля мертвого сина й безгучно плакала. Якби вона визирнула за вікно, то побачила б, як до зіпсованого регулювального пристрою, чиє строге око зависло цього разу на зеленому, під'їхала ремонтна бригада. Електрик зазирнув до загадкового бляшаного нутра, щось там покопирсався й скоро полагоджений апарат знову заблимав трьома належними йому кольорами.
Червоний-жовтий-зелений. Зелений-жовтий-червоний…
Але стару світлофор за вікном не цікавив.
.
