Я сьогодні багато бігав, а потім впав. Дах гаража виявився трохи заслизький, всі перестрибнули на наступний гараж, а я не встиг, послизнувся і впав. Спочатку злякався, а потім хруснула рука і мені стало боляче і байдуже. Більшість хлопців повтікали, а хтось привів мою маму. Вона довго і голосно плакала, поки приїхали люди в білих халатах і забрали мене до шпиталю.
Мама зараз спить у коридорі, а тато скоро приїде з відрядження, йому вже телефонували. Знаєте, мама казала, що ви сьогодні могли прийти до мене але вам щось завадило і цього не сталося. Мабуть я замаленький для вас. То зустрінемося пізніше.
Вітаю!
Давно не писав до вас.
Учора прибіг зі школи, а мама вже усе знала. Та якби й не знала, мене видавав розбитий ніс і набрякла губа. Не міг сказати, що мене побили. Це був чесний бій і я у ньому переміг, хоч мені й перепало. Хіба не так вирішуються справжні проблеми? Батько увечері намагався пояснити, що це неправда, та я бачив, як посміхаються його очі. Він розумів мене, як чоловік чоловіка і за це я його люблю.
Але мама знову нагадалася про вас і лякала мене, що ви прийдете. Чому вона так боїться? Хай там що, а ми знову не зустрілися. Навіть не знаю чи прикро мені. Можливо якось іншим разом?
Привіт.
Я знаю, ти прийшла до них. До батька і мами. Рятувальники досі розбирають завалля будинку після вибуху, виносять пошматованих сусідів. І, хоч я не бачив тіл, знаю, що найрідніших мені людей більше немає. Як так сталося? Мама без тями боялася, що ти прийдеш до мене і її не буде поруч, а тут виявилося, що я трішки запізнився на цю зустріч, бо бігав по хліб до вечері. Ти не могла трохи зачекати?
Мені сказали, що поки батьків не знайдуть, я побуду з державним опікуном. Мабуть це надовго. Гадаю, марно щось у тебе просити чи, тим більше, вимагати. Проте я вважаю, що нам не можна зволікати із твоїм наступним приходом. Де б я не був, знай, що з нетерпінням чекаю на тебе.
Здоров!
Місяць тому мене поселили у цьому сиротинці. Тут багато дітей і мало іграшок. Годують добре і всі дорослі посміхаються. Та є один хлопчик, він мене дратує, чомусь вважає, що кращий за ніших. Кілька днів тому мені довелося із ним битися але він привів із собою друзів.
Перед тим, як пролупити сьогодні очі, я думав, що ти вже приходила до мене. Я знаю, що ти була поруч та тебе щось зупинило. Яка ж ти примхлива… Мені дуже боляче. Обличчя набрякло, груди туго перев’язані, мабуть у мене зламане ребро. Ну принаймні я лежу тут сам і це теж непогано. До скорої зустрічі.
І знову я…
Трохи смішно. Після усіх моїх бійок і сварок, держава знайшла грошей, щоб залучити одного сироту до «програми спортивної підготовки дітей, позбавлених батьківської опіки». Лютий тренер волав кілька годин на зграю дітей у секції боксу, а ми бігали і стікали потом. Наприкінці тренування мене поставили у спаринг. І з кожним точним ударом мого більш вправного противника мені ввижалися твої обриси десь у нього за спиною. Якби ти зараз прийшла до мене, я не зміг би з тобою говорити. Роздерті рукавичками губи постійно склеюються згуслою кров’ю.
Це цікаво і весело. Вони навіть не здогадуються кого взялися виховувати. Ти ж не пропустиш моїх змагань?
Мої вітання, подруго!
Сьогодні відбулися змагання. І, хоч я бачив тебе, та ти мене зневажила. У нього на обличчі були намальовані усі сім класів навчання. Мабуть, його любила мама, тішився здобутками батько, розбещувала бабуся, а тут раптом я наніс один надто точний і сильний удар у перенісся. На десятій секунді першого раунду мій суперник звалився на ринг бездушним лантухом з м’ясом і кістками. А за мить до того, як я накинувся на рефері (значно більшого за мене дорослого чоловіка з вусами і черевом) ти поволі пропливла через спортивну залу. Рефері піддався тільки з третього удару ногою по горлу, коли вже лежав коло мого невдахи-суперника. Перед тим, як мене погасили зі спини, помітив, як зблиснули твої очі, якими ти поглянула на мене. Тепер ти принаймні знаєш, як я виглядаю.
Схоже на мене чекає дурка. Як і сиротинець, вона загубилася десь на виїзді із міста. Чекаю на тебе.
Привіт!
Сьогодні мене знову накололи якимись ліками та ще й прив’язали до ліжка після того, як я відправив одного бугая-санітара прямісінько у твої обійми. Я просто не втримався, коли він гамселив по мені своєю ґумовою палицею. Звісно, це я винен, що він розгнівався, не треба було дратувати того телепня. Між іншим, ти дуже гарно виглядала. Значно вродливіша за нашого головного лікаря, розфарбовану і давно немолоду бабегу.
У голові тьмариться. Не знаю скільки часу минуло, схоже я почав мужніти. Це може протривати ще дуже довго, скоріше б ти прийшла.
Мої вітання!
Мої дні у божевільні злилися у єдиний густий сірий кисіль, у якому загрузло усе, що колись було людиною. Люди перетворилися на тіні без облич. Мені часто ставлять запитання, та я не можу відповісти, бо звуки слів не долітають до вух. Серед усього цього затьмарення єдина яскрава пляма – це ти, моя люба подруго, моя супутнице і розраднице. Але ти така холодна і байдужа до мене. Це сумно, я безмежно самотній, нікому непотрібний, навіть тобі.
Останнім часом став помічати, що до мене навідуються якісь люди у темному вбранні. Вони сильно відрізняються від тих білих бугаїв у санітарських піжамах. Іноді ті темні люди кудись мене тягають але нічого не змінюється.
Я дуже втомився, приходь, не зневажай мене.
Привіт, моя люба!
Мене знову тягли коридорами божевільні. Та цього разу не повернули назад у палату, а прив’язали до ліжка. По якомусь часі засвербіла ліва рука і в очах розвиднілося, крізь сіру каламуть, у якій я жив невідомо скільки часу, почали проявлятися чіткі контури кімнати, обличчя людей, різноманітне лікарське приладдя. А за кілька хвилин мене разом з ліжком завезли до іншої кімнати. Паски, якими я був прив’язаний, послабилися, а тоді гримнули двері і я підвівся. Простора біла кімната з кількома дверима, під якими на столах підводилися такі ж, як я божевільні і очманіло позирали довкола.
Я не встиг полічити усіх присутніх. Мене оповила незбагненна хвиля блаженства. Білість кімнати очищувала мене зсередини і здавалося, що й тіло робиться чистішим. Я ще встиг подумати, що ж це вони мені таке вкололи? А тоді посеред кімнати з’явилася ти. Твоє бліде обличчя сильно контрастувало з криваво-червоним розкішним платтям. Ти вперше дивилася мені у вічі і навіть зробила кілька кроків до мене. Я тремтів від збудження, вірив, що нарешті ти прийшла до мене.
Як ніколи, впевнено, підійшов до тебе, і кімната, яка встигла зробитися велетенським білим полем, почала обертатися довкола нашого танцю. Я торкався твого тіла, захованого у червонясту дивовижу, а твої діамантові очі пропалювали моє нутро, викликали фізичний біль у животі. Та це тільки приносило додаткову насолоду. Кімната пришвидшувалася. Торкнувся щокою твоєї холодної щоки, провів рукою по твоїй спині. Жага зробилася сильнішою за мене і я потягнувся губами до твоїх губ. Здається, що на безмежно коротку мить, я таки торкнувся твоїх крижаних пелюсток кохання, перш ніж мене повалили на підлогу вояки у шоломах і бронежилетах. Кімната більше не оберталася, ти зникла, а замість інших божевільних, які були тут разом зі мною, підлогу, стіни й стелю приміщення заповнювали різноманітні частини людських тіл, нутрощі та криваві розводи кольору твого плаття. Невже це я їх пошматував?
Ця зустріч була неймовірною та схоже короткого непевного поцілунку нетерплячого юнака замало, щоб назавжди залишитися з тобою. Приходь, чекаю на тебе більше, ніж будь коли.
Привіт, кохана!
Після того танцю моє життя вкотре змінилося докорінно. Військові запакували мене до темного ящика з вентиляційними дірами і мене довго трясло, поки в обличчя не вдарило сонце далекого краю, а легені не наповнилися повітрям із запахом твоєї присутності. Мені нічого не пояснювали, не просили і не наказували, просто вкололи оту свою гидоту і відв’язали.
Якусь мить я бачив руїни чужого міста, імпровізовані укриття бійців, спалахи зброї, спрямованої на мене, маленькі стовпчики піску в місцях, у які влучали кулі. А потім прийшла ти. Це було дивовижно. Перед обличчям щось взірвалося, вогонь засліпив мене, у повітря здійнялася густа курява, уламки бетону, а в епіцентрі вибуху, обмацана вогнем, поволі нізвідки виникала ти, поки згасав спалах.
Оголене, досконале тіло, гострий погляд діамантових очей і ледь помітна усмішка. Я наблизився до тебе але не зміг торкнутися найжаданіших місць. Ти відступила, простягаючи до мене руки. Не зупиняла, а лише вповільнювала нестримного юнака. Коли мої губи торкнулися твоїх і я відчув визвольну прохолоду суті моєї коханої, під нами зникла земля. Ми линули над свтітом у невагомості, занурені одне в одного. Не знаю скільки це тривало та зрештою ти розтанула, мов мариво передсвітанкових жахіть. Ще якийсь час я відчував доторк крижаних губ, а потім опинився на даху якоїсь будівлі. Звідти мені було добре видно прибудинкову територію, закидану пошматованими трупами солдатів якогось війська. З моїх пальців крапала липка і тепла кров, а на значній відстані від будинку, на початку спотвореної війною вулиці, побачив десант вояків, які притягли мене сюди у просверленій для дихання труні. Звідти до мене й долетів, випущений зі спеціальної снайперської гвинтівки, маленький шприц із чимось, від чого я швидко занурювався у сон. Ця отрута знову забрала мене від тебе. Я не розлютився, бо знаю, що ти прийдеш знову і це повториться, бо скільки війн, стільки й моїх зустрічей з тобою.
…
Я провів з тобою безліч прекрасних миттєвостей та зараз ти зникаєш назавжди, я відчуваю це. Ти розчиняєшся у моїх почуттях, всотуєшся у шкіру й затікаєш у ніздрі. Скільки боїв, скільки забраних життів, скільки страху і криків, благань і прокльонів, болю і страждань, пройшли повз, поки ти була зі мною. А зараз ти йдеш, не сказавши жодного слова за стільки років.
Ота гидота, якою мене постійно наколювали військові на цей раз подіяла не так, як завжди. Наше побачення затяглося надовше, і я відчув усю велич твоєї смертельно холодної пристрасті, нарешті спромігся втопитися у твоїх багатогранних діамантових очах. Та це виснажило тебе і зараз ти зникаєш. Останній ковток тебе тече крізь мене і я починаю чути голоси. Вони кличуть з натиском і страхом одночасно. Вимагають і благають, чекають і тікають від мене. І я вирушаю, неспроможний опиратися їхньому поклику. Діамант моїх очей націлюється на найближчого. Він старий і переляканий. Цілую його і ковтаю, мов туман над берегом річки, як перед тим тебе, моя кохана. За мить я цілую іншого покійника. Бачу цілий світ, оперезаний смертями, я поруч з ними, пожираю їхні страхи і передсмертні сподівання, кохаюся у агонії юних і підстаркуватих. Лише через кількасот років забув про ту, чиїм приходом мене лякала у дитинстві мати.
Я знаю, що мої діамантові очі колись не зможуть опиратися палкому погляду нового поплічника Смерті та трапиться це не скоро, останнього такого виродка військові закололи насмерть експериментальним препаратом багато століть тому.
