Як і в кожній військовій частині будь-якої армії світу в N-ській військовій частині імперських військ яку солдати гарнізону між собою називали «батальйон смерті» у 1983 – 1985 роках була своя система покарання.
«Наряд поза чергою» не котувався – так могли покарати лише жартома. І справа тут не в важкості несенні служби (хоча багато жовнірів залюбки йшли б на кухню, а не в караул в сорокаградусний мороз). Солдат в батальйоні як і в усій армії в той час гостро не вистачало. В наряд та караул заступали через день – «через день на ремінь» як любили говорити люди в зеленому «хебе». Я вже мовчу про солдат які несли свою службу цілодобово – сиділи беззмінно за пультами радіо- чи телефонних станцій на "точках", там же і спали під попискування блоків апаратури і мигання жарівок. Як вони при цьому не божеволіли – не знаю. І то ця служба вважалася «теплим місцем» - не треба замерзати чи постійно возитися з їдкими та паливо-мастильними речовинами. В одного солдата від такої постійної «возні» руки перетворились на суцільну гниючу рану, але його все одно змушували щоденно виконувати ту саму роботу яка була йому категорично протипоказана.
Тому наряди сприймали як буденність, іноді навіть як бажаний відпочинок. Оскільки серед солдат особливого бажання нести службу не спостерігалось, більше того – кожен намагався якомога більше службу проігнорувати і виконання своїх обов’язків уникнути – «шлангувати» (як говорили на шинельному арго) – система служби базувалась на покараннях. Все робилося під страхом палиці – іноді в буквальному розумінні цього слова.
Капітан П. завжди заходив казарму великою ретельно витесаною і відполірованою палицею яка трохи нагадувала бейсбольну біту на якій він вирізав череп з кістками. Лупцював він цією палицею немилосердно – особливо любив періщити сплячих. Під час чергування заходив зранку в казарму, і хто не встав з підйомом діставав свою порцію ударів. Офіцеру це приносило радість та й авторитет з кожним ударом зростав.
Інший офіцер любив заходити в казарму з відром холодної води (і це взимку, коли температура в казармі була трохи вище нуля, а вода в кранах умивальників замерзала!) Так що хто не встав з підйомом тут же отримував позаплановий душ.
Солдата, який вчасно не поголився і мав на «морді обличчя» щетину, голили у досить дивний спосіб – рушником. Солдата прив’язували до стільця (руки зв’язувались за спиною), ззаду на обличчя накидувався жорсткий армійський рушник і обличчя з силою натиралось аж доки щетина разом зі шкірою з не злазила. Це так би мовити легкі екзотичні неофіційні покарання.
Були і неекзотичні коли солдата тупо били ногами. Але про це писати не цікаво.
До офіційних покарань належала гауптвахта. Це класика. І це був справді не цукор – все там робилось під дулом автомата, після тижня гауптвахти люди повертались спустошені, в очах темніла безодня порожнечі. Найгірше на гауптвахті – це, звичайно, карцер. Він являв собою бетонне підвальне приміщення – вічно холодне (про зиму я вже мовчу), без вікон, з лямочкою під стелею яка постійно тьмяно горіла. В приміщенні був тільки бетонний стовпчик метрової висоти посередині. На підлогу наливалось по кісточки холодної води, для посилення ефекту в поду насипалась хлорка. В солдата забирали верхній одяг і взуття, заштовхували в це приміщення. Єдиний вихід який йому лишався для виживання – це залізти на цей бетонний стовпчик і сидіти без сну ледве балансуючи, замерзаючи і задихаючись від їдких випарів хлорки. Той хто витримував добу в такому карцері нагадував тінь.
Але в частині частіше практикували неофіційні покарання. Одне з найбільш моторошних – «зимове». Взимку, коли в тих краях лютували морози і доходило до мінус сорок, людину туго зв’язували по рукам і ногам і кидали в приміщення (що було розташоване за межами будівлі і не опалювалось) на годину-другу. Для посилення ефекту солдата обливали водою. На дворі не мороз – морозище, сніг скрипить, в «каптьорці» така ж температура. Рухатись людина не може. Кричати – нема сенсу. Лишається лежати і відчувати як замерзаєш, як холод забирає з тіла життя, єство пронизує надприродний страх. Найгірше коли про людину при цьому забували і забирали з «холодної» запізно. Бачив я колись такого солдата. Він лежав в казармі в одязі, що був вкритий шаром криги. Мотузки з нього зняли, але тіло продовжувало зберігати скоцюрблену форму. З носа висіли крижані бурульки, обличчя і коротка зачіска були вкриті памороззю. Я думав він не виживе. Але поступово тіло поверталося до життя, дихання посилювалось, пальці почали рухатись… Як це не дивно, але він майже не дістав обморожень – ну, крім вух і кінчика носа хіба-що. Ще один солдат якого аналогічним чином покарали і забули про триваючу екзекуцію зумів якось вибити ногами двері, розв’язатись і втекти через паркан. Він був худий як тріска з руками-паличками і з вічно здивовано-переляканим виразом обличчя. Ходяча карикатура на людину. За що його так жорстоко покарали я так і не довідався. Можливо за те, що в нього була брудна форма, можливо за те, що погано помив підлогу в «ленінській кімнаті». Блукаючи по місту він підійшов до міліціонера і сказав: «Я здаюсь радянській владі…» Його відвезли на армійську гауптвахту. Я уявляю собі як він радів в подумках по дорозі: «Ура! На гауптвахту! Я буду дихати, їсти перлову кашу, перебувати в приміщенні з плюсовою температурою, буду ще жити і жити!» Після гауптвахти його перевели в іншу частину – більше про його долю я нічого не чув.
Васлідок інциденту приїхав в частину перевіряючий – всіх сварив, голосно лаявся: «Що за порядки! Над солдатами знущаються!» Але на цьому все і закінчилось. Покарання морозом тривали.
Особливо мені запам’яталося як вишикували всю частину на плацу в мороз і завірюху. Трьох солдат вивели з лав і примусили півгодини стояти перед "строєм" без шапок (тут і в шапці було холодно – продувало убогу шинель наскрізь). Сніжинки танули на їх лисих головах. Єдиною їх провиною було те, що вони поголили голови бритвами коли вимагалося мати лише коротку стрижку. Як вони не захворіли на менінгіт – не знаю…
(Написано на основі реальних подій 1983 - 1985 років.)
