Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2562
Творів: 46530
Рецензій: 90788

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Двійник

© Silverwolf, 20-04-2012
То це і є хостел? – навіщось уточнив очевидне Данко, переступаючи поріг приміщення. Довгий-довгий коридор зі безліччю дверей ніби вигулькнув звідкись чи то з неодноразово баченого нудного сну, чи з кадрів старезного і справедливо забутого фільму, які, нестерті, дивом завалялися у підсвідомості. Словом – я це десь бачив, ліниво мізкував Данко, натискаючи на ручку однієї з дверей.
  Після напівтемного коридору його засліпило сонячне світло з незашторених вікон. Хлопець крутонув головою, оцінюючи обстановку. П’ять ліжок, усі акуратно застелені, тумбочки біля кожного. Два величезних вікна навпроти. Панорама міста. Погляд ковзнув далі від вікна, за годинниковою стрілкою. Картини на стінах, і величезне, мабуть, старовинне дзеркало у різьбленій рамі.
  Інших пожильців у кімнаті не було і нібито не передбачалося. Оля, власниця хостелу, пояснила Данкові, що тепер не сезон на туристів. От і чудово. До кінця тижня це все моє. Влаштовуйся зручніше, Данку, будь як удома, думав він, скидаючи наплічник і з насолодою розпрямляючи спину. Пройшов кімнатою, - підлога стиха зарипіла під підошвами, мов добре втоптаний сніг. У дзеркалі на мить виринув його двійник.
  Данко неквапливо поклав свій важелезний знімний горб на підлогу. Випростався і підійшов близько, майже впритул до дзеркала на стіні. Так само раптово відвернувся, і втративши до дзеркала інтерес, усівся на одному з ліжок, і почав розшнуровувати черевики. Скинувши їх нарешті, простягся згори на застеленому ліжку, як був, одягненим. – Дурня, приверзлося, - подумки прокоментував Данко свої дії.
  Безглуздо, але дзеркальний двійник, якого він на мить зафіксував бічним зором, мав волосся іншого кольору. Чорне.

  Нормально. Таке було і загальне Данкове враження, і постанова, і присуд. Він не заглиблювався у всілякі там дрібні деталі. Душ, гарячі батареї у кімнатах, вай-фай – що ще потрібно? Жодних ознак тарганів чи ще якоїсь гидоти. І те, що він був сам, хлопця не гнітило, навпаки. Тож тут дійсно було нормально, навіть більш того – класно.
  От якби тут із ним була Марта, подумав хлопець. Вона б прокоментувала уголос і загально-пастельний тон стін та меблів, і люстру, і стан постільної білизни, розташування меблів, і силу-силенну деталей інтер’єру, підійшла б до кожної з масляних картин, порозвішуваних на стінах, мов білизна на шворках. Лежачи на ліжку, Данко не бачив, що там намальовано, на отих картинах, сонячне проміння падало просто на них, і його відблиск заважав роздивитися будь-що. Данкові лінь було рухатися, та й що там може бути особливого? Дешева мазанина, швидше за все.
  Але от Марта, якби поїхала таки з ним, одразу роздивилася б усі. І їй би картинки сподобалися, напевно. А потім стала б перед дзеркалом, захоплено погладила рукою важку позолочену раму, задумливо провела б пальцями по різьбленому візерунку, - ах, яка старовина, ах як гарно, антикваріат певно, і звідки така річ у хостелі, - і простояла б перед ним, розмовляючи з Данком, добрих півгодини. Дзеркало б їй точно сподобалося.
  Йому ж якраз дзеркало і не сподобалася. Справа була не у цьому конкретному предметі, а в дзеркалах як таких. До них хлопець відчував затаєну недовіру ще в дитинстві. Малим він сприймав усі ці дзеркальні відображення як шахрайство. Як обман. Як коли батько чи ще хто демонструє тобі фокус, - один з пальців зникає з долоні, а крові немає, чи він ото вгадує масть гральної карти, яку ти ховаєш тощо, а ти не розумієш, у чому хитрість, хоч і відчуваєш, що десь тебе дурять. Так і з відображеннями. Тут був якийсь фокус, якого він не просікав, і це хлопця дратувало.

  Фокус був в отому двійнику навпроти. Ну так, тобі кажуть, що це ніби просто твоє відображення, копія, але ти ж знаєш, що тебе шиють у дурні. По-перше, він зовсім не копія. Коли ти правша, він усе робить лівою. Хитрун. Може, у нього і серце справа, думав
малий Данко. Написи на його футболці – не такі, як написи на твоїй. Він - не ти, тут якась хитрість. Може, думав далі малий, у того хлопця по той бік скла своє таємне життя, і коли ти відходиш від дзеркала і кудись ідеш, він робить так само. Чим він займається, коли ти не дивишся на нього, не контролюєш його рухи? Що замислює? Що робить у той час там, у дзеркалі, поки ти не бачиш?
  Цими питаннями Данко ні з ким не ділився, бо боявся, що дорослі його засміють. Зараз він не пам’ятав нічого з тих дитячих міркувань. Але недолюблював дзеркала у приміщеннях. От не любив, і все.

  Світло заважало нормально спати. Він що, заснув при ввімкненому світлі?
  Данко розплющив очі і не побачив над головою жодної стелі з люстрою. Його розбудило яскраве сонячне сяйво з вікна за спиною. Не встигнувши здивуватися, - як це він примудрився спати до полудня, - Данко втямив, що він зовсім не в хостелі. І не лежить у ліжку, а стоїть у якомусь будинку.
  Він опинився у величезній просторій залі, з мармуровою підлогою. У кутках зали стояли скульптури, на стінах висіли полотна…. І просто перед ним стояла, відвернувшись, і схиливши голову, незнайома дівчина у світлій сукні.
  Та це було не все. Перед Данком був мольберт, - хоч він би не міг сказати точно, мольберт це чи, може, етюдник, і головне, у чому полягає різниця між цими двома предметами. Так от, він стояв перед мольбертом, і впевнено стискав у пальцях паличку з олова, якою проводив по папері перед собою швидкими різкими рухами, окреслюючи лінії дівочого силуету. (Отак, подумав вражено хлопець, придивляючись до власних пальців, виходить, я досі тримав ручку й олівець не так, як треба!)
  - Постарайся, щоб мій портрет був не надто прикрашеним, - напівжартом промовила дівчина. У неї був приємний голос.
  Дивлячись на світловолосу незнайомку, оглядаючи її довгу тонку шию над високим коміром старомодної сукні, Данко раптом страшенно захотів, щоб вона обернулася до нього, і він зміг роздивитися її лице. Дівчина, голосно зашелестівши сукнею, попрямувала до величезного дзеркала у різьбленій золоченій рамі. Відклавши убік паличку з олова, Данко мов за наказом, рушив уперед, підійшов до неї упритул, і спинився за її спиною. Їхні відображення завмерли всередині золоченої рами, ніби ще одна картина. Зображення молодої пари, полотно невідомого художника.
  Данкові руки без вагань лягли на її тонку, тоншу, ніж у будь-якої дівчини, що він зустрічав досі, талію. Він мимоволі торкнувся губами її волосся і, щільніше обійнявши незнайомку, перевів погляд на дзеркало перед ними.
  Данко побачив себе. Це був, без сумніву, він, і водночас хтось інший, незнайомий, кого він зроду не бачив. Хтось із смаглявим довгастим обличчям, вузькими темними очима і смоляно-чорним волоссям. У чудному одязі, деталям якого хлопець не зміг би підібрати назву, і яке в його уяві асоціювалося хіба з маскарадами, карнавалами, театральними постановками п’єс Шекспіра чи ще чимось на кшталт цього.
  Мимоволі він розімкнув обійми, і забувши про дівчину поряд, підніс руку до чола. Дзеркальний двійник перфектно відтворив цей жест. Волосся, чорна грива, у яку хлопець занурив пальці, була чужою навіть на дотик, - пряма і жорстка, мов дріт. Він опустив очі, і побачив, що дзеркало не дурить його на цей раз: він одягнений у чужий костюм, на ногах щось ніби панталони, і взуття… Що за чудне взуття у нього!
  – Це - я, справді я, - розпачливо подумав хлопець, і тут незчувся, його губи розімкнулись і він заговорив. Ніби збоку, хлопець почув власний голос, геть інакший за тембром:
- Жодний з твоїх портретів, які я написав, не був прикрашеним.
  Тут він підвів очі, щоб поглянути на ту, яка стояла поруч, але не побачив нічого. Данка різко висмикнуло зі сну пищання мобільного. Прокинувшись, хлопець побачив уже знайомі стіни кімнати у хостелі.

- Ну й сон! Я - художник! Мені ж кілька прямих ліній на кресленні було проблематично провести, - думав Данко, сидячи вранці на стільці і сьорбаючи нетерплячими ковтками паруючу каву з кухля, на якому величезними червоними буквами було написано “Welcome!” Такий сон можна було б переповісти Марті, бо вона вічно дражнить його, мовляв, вона бачить сни, всі люди бачать, а він засинає, мов провалюється, і нічого йому ніколи не сниться. Але ота дівчина... Про неї я промовчу.
  Він сидів у тісній кухоньці хостелу і пив каву удвох з адміністратором Славком, який і впустив його сюди вчора. Панувала тиша, ніби крім них двох, у хостелі взагалі нікого не було, - чи то усі вибрались вдосвіта, чи ще сплять у своїх кімнатах. А, може, я дійсно єдиний постоялець тут?
  Ще вчора йому було б начхати, але сьогодні він відчув щось ніби неприємний холоднуватий лоскіт страху в грудях від цієї думки.
  Данкові стало соромно за дурнуватий переляк. Щоб відволіктися, він почав розглядати стіни кухні. Тут теж висіли картини, напевно того ж художника (художниці?) чиї «шедеври» прикрашали і його кімнату.
- А хто малював картини? Чи правильно питати «писав»? - спитав Данко, ніби йому дійсно щось на тому залежало.
- Якась художниця. Знайома Олі. Вони взагалі-то продаються, так що, якщо тобі щось сподобалось, зможеш купити, - пояснив Славко, калатаючи ложечкою у своїй чашці.
- «Ще чого бракувало!» - вигукнув подумки Данко, а вголос відповів. – Та ні, я просто так спитав.

  У місто він приїхав у справах. Тож аж увечері замотаний Данко приплентався у хостел, - ноги гули, - улігся спати і, заплющивши очі, одразу провалився у сон.
  Уві сні він одразу відчув усім тілом, що негайно треба випростатися, підвестися, інакше він дійсно полетить кудись сторчголов, звалиться у темну яму, на дні якої блищала вода. Ні, не в яму. Він присів навпочіпки, схилившись над спокійною гладдю води, відчуваючи шкірою обличчя її холод і вогкість.
- Що з тобою? – скрикнув біля вуха чийсь голос.
- Тобі зле? Запаморочилася голова? – допитувався голос, занепокоєний, і хтось невидимий термосив його за плече.
- Все гаразд. – Він ляпнув по воді долонею, зачерпнув трохи, бризнув на обличчя. Дві постаті, відбиті на її спокійній поверхні – чорноволоса і білява, - затремтіли, розпалися на кусні, пропали з очей.
- Ти як Нарцис, - розсміявся хтось невидимий, а Данко прикипів очима до води, почуваючи з лютою досадою, що зараз, ось буквально у цю мить він прокинеться, перш ніж встигне-таки побачити хоча б у воді нового себе і незнайомку…

  Того ранку подзвонила Марта і вони з Данком погризлися по телефону.
  Він точно цього не хотів, якось так вийшло. Марта почала діставати, мовляв, у нього голос не такий, і щось із ним не так. Данко мляво огризався, пробував її збутися, зрештою зірвався і накричав на неї по телефону. Марта відімкнулася.
  Ранішня сварка зіпсувала настрій. Хлопця муляло невиразне почуття вини, крім того, увечері, коли він повернеться у хостел, треба буде телефонувати, вибачатися, миритися, залагоджувати конфлікт, словом. Ця думка не надто надихала.
  Відколи він оселився у хостелі, Данкові щоночі снилися дивні сни. У сновидіннях, він проживав життя іншого, щоразу зустрічаючись із незнайомою білявою дівчиною. Там, уві сні, вони з незнайомкою жили в зовсім іншій епосі, іншому столітті, у місті, вулицями якого котили кінні екіпажі замість автомобілів, де жінки носили довжелезні, до землі, сукні. Там він підіймався широкими мармуровими сходами палаців невідомих аристократів, блукав звивистими вузькими провулками, що і віддалено не нагадували ті, які доводилося бачити Данкові, там вузька рука дівчини у білій рукавичці спиралася на його простягнену долоню, коли білявка виходила з карети.
  У цьому дивовижному, фантастичному світі, він був живописцем і коханим білявої панночки, чийого обличчя так і не роздивився – воно було то закрите оксамитною півмаскою, коли вони удвох вальсували на балу, то тонуло у вечірньому мороці, коли вона на мить з’являлася у горішньому вікні будинку, перед яким на вулиці стояв він, вичікуючи, щоб побачити її здалеку. Вона була поруч, часто на відстані простягнутої руки, і водночас – недосяжна і невидима.
  Що це таке, що відбувається із ним зараз? Це питання буквально не відпускало його вдень. Якось, - ніби жартом, - він почав розпитувати у Славка, чи в цьому будинку нікого не вбили, та безрезультатно – в сенсі, що Славко не чув про таке.

                                   Далі буде...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3507421016693 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …