Її хатина – високо в горах. Подалі від людського ока. Там, де тіло ближче до землі, а душа – до безкрайнього неба. Не кожен знайде туди дорогу. В хатині пахне духмяним різнотрав’ям, сушеними грибами та листям свіжої м’яти. Ще пахне ладаном і чимсь невловимо-солодкуватим. Як квітковий мед. У кутку, під білими вишиваними рушниками, висять образи. На столі – Біблія. І свічки. Що кожного дня проливають гарячі воскові сльози за чиєсь спасіння. Вона підкорює громи і блискавки; лікує від недугів людські тіла та душі. Вона – остання із древнього роду характерників та збирачів трав. Що посеред високих Карпатських гір щиро молиться за спасіння роду людського.
