У суботу, 31 березня поточного року, в своїй домівці при вулиці Красіцького, українці Зеленогурщини, в тому числі й лемки, які вважають, що є дітьми великого українського народу, вшанували, як і кожного року, Великого Кобзаря - Тараса Шевченка.
Опісля короткого введення і приближення присутнім через голову Любуського
Об'єднання Українців п. Стефанію Явірницьку зеленогурський мішаний хор
"Калина" під орудою пані Марії Гузар "Заповітом" Тараса Шевченка розпочав
свій концерт. І хоч нині гімном України є пісня Михайла Вербицького на слова
Павла Чубинського, то коли хор почав співати - "Як умру то поховайте..." ,
всі присутні стали струнко і врочисто вислухали ( а декотрі і допомагали
співати) цю пісню. Як бачимо, є слова, є пісні які єднають НАШ народ як в
Україні, так і на поселеннях.
Від того моменту - на переміну були рецитації віршів Великого Тараса і
про Тараса та хоровим висловом Його безцінних слів. Вірші Нашого Генія
говорили діти з пунктів навчання української мови у Зеленій Гурі і Новоґроді
Бобжанському, де вчителькою рідної української мови є власне пані
Стефанія. Тут треба нагадати, що особливо рецитації дітей всі присутні
приймали бурхливими оплесками.
Черговою точкою святкувань був соловий виступ молодого
талановитого зеленогурського скрипаля Якова Прибитня. Він, у
вишиваній сорочці, майстерно виконав мелодії Баха , а коли почав
грати пісню "Рідна мати моя..." - весь зал став при його
акомпанементі співати цю, усім знану, пісню.
Далі черговий вийшов до присутніх (дуже цінований серед нашого суспільства у
Зеленій Гурі пан Степан Семенюк) з доповіддю про Тараса Шевченка як
ХУДОЖНИКА. Пан Семенюк сказав присутнім, що родове прізвище Тараса
Григоровича Шевченка - ГРУШІВСЬКИЙ. Це мало знана і розповсюджувана дійсність
з біографії нашого ВЕЛИКОГО ПОЕТА і ХУДОЖНИКА. Цю тему дуже рідко
піднімають доповідачі на ШЕВЧЕНКІВСЬКИХ РОКОВИНАХ. І тут, за словами пана
Степана, людині легше присвоїти ім'я і прізвище поета, бо тут при нагоді
можна і вивчити якийсь його вірш чи інший твір. Картини маляра чи художника
запам'ятати чи вивчити вже складніше. І тут пан Степан нагадав усім нам
такий приклад з Польщі родом. Кожний поляк, і не тільки поляк, знають, хто це
був, скажімо, Адам Міцкевич, але коли запитаємо-кинемо слово Гродґер,
більшість поляків це прізвище не поєднає з якоюсь професією. А це був
великий польський маляр. Пан Семенюк короткими мудрими словами перейшли
через увесь життєпис Нашого Тараса від дитячих років, через роки слави, аж по
роки заслання.
Нагадав, що художня спадщина Шевченка нараховує більше тисячі картин, з чого
до нашого часу збереглося 835. Серед тих, які збереглися, є акварелі,
портрети, графіка і гравюри. В усіх творах Тараса Шевченка , як
мистецьких так і поетичних, промовляють людська гідність, патріотизм і
історія.
Доповідаючи, пан Степан закликав присутніх, щоб глянули на
виставку картин-репродукцій, яку сам підготовив.
Підсумовуючи свої дослідження, доповідач сказав, що за професєю і освітою
Тарас Шевченко був художником з вищою освітою і малярем з природи. Його
першим відомим твором, який датується на 1830 рік це " Бюст жінки", або, як
називають інші, "Жіноча голова". Ця праця на щастя збереглася до наших часів.
З черги перші літературні твори Великого Тараса є датовані на 1836
- 37 роки.
Незабаром весь світ відзначати буде дві сотні років з дня народження Нашого
Генія. Тут хочу сказати від себе, що варто в україномовних часописах і
газетах дослідникам Тараса не оминати теми - Тарас, як художник.
Як чергова точка Шевченківського Свята в Зеленій Гурі, це мої
вірші, яких зачитав я присутнім. Я вибрав більше десяти своїх віршів, писаних
протягом декількох років. Зачитав я вірші присвячені Тарасу Шевченку,
але також вірші
про долю нашого страждального народу. Мої вірші-думки - це туга за усім, що
рідне, а чого позбавили нас брати-поляки у час і після акції "Вісла". Тут
треба нагадати, що у цьому році минає 65 років, коли то було нас викинено з
рідних земель. Зачитав я вірші написані українською мовою, але також вірші
писані мовою рідного села, рідного Улюча, що над Сяном, в яких звучав
наголос Надсяння. Також читав я вірші написані колись польською і ті самі
вірші, перекладені на Нашу рідну. На завершення Шевченківського Свята
дозволив я собі зачитати гумористичний вірш на лемківських говірках під
заголовком "Піде Ваньо до неба". Зелена Гура, на мою думку, гідно вшанувала
нашого Генія - поета і художника Тараса Шевченка.
08.04.2012р
