Ми чекаємо смерті. Ще років з 20 чекатимемо, вже відбродили 20. А зараз бродимо пусткою і шукаємо обітоване. Бо не всі ще українці-раби померли. Раби свідомості, а не тільки тіла.
Раб — людина, яка потрапила в економічну, політичну залежність від кого-небудь, втратила свої права, свободу дій, той, хто сліпо виконує волю вищестоящої особи, осіб, плазує перед ними.
Як добре було жити в Союзі… Мер завжди правий бо він мер… Нам потрібний сильний президент... Вірю йому, бо він нам допомагає… А депутат дорогу побудував за бюджеті гроші… Я згоден… Мені байдуже… Хай мене тільки не чіпають… От тоді був порядок, не те що зараз…
А за спинами на кухнях і туалетах – Всі бандюки! Той козел, бо комуналка подорожчала…
Я не буду продовжувати. Бо всі такі вислови, які раби не тільки говорять самі, а й переконують у безпорадності своїх дітей та внуків. Будете заперечувати? Та, будь ласка!
Чомусь на передодні паски згадалась біблійна історія звільнення Мойсеєм європейського народу з єгипетського пологу. Якщо не помиляюсь то всі страшні кари на єгиптян падали якраз на передодні свята Пасхи. Тоді єгипетський фараонський викормиш, такий собі Палаша Морозов, виріши зрадити свою прийомну родину заради свої кровних родичів. Всі знають – тиск аргументів і спецефектів змусив фараона відпустити єгиптян. Але вибачте за жаргонізми "Бог - не фраєр" . Тому водив євреїв по пустелі 40 років, поки всі раби не повимирали. Залишись лише молоді і вірні кочівники. Спраглі до перемог і готові брати штурмом сурм міста.
Ми українці, навіть є євреї. Наша воля і незалежність нам впала випадкового. За нас ніхто не зраджував свого фараона і не вбивав чужих первістків. Ми просто під час великої заворуши непомітно перепиляли собі ногу від кайданів і так, непомітно, втекли. З того часу нас намагаються захопити і вернути. А ми тим часом бігаємо захопленим квадратом пусткиз прапорами гаслами і новими віруваннями… Такий собі бандизований табір… І керують ним зазвичкою найзатятіші раби, які без хазяїна вирішили самі ним побути…
Питання тільки в тому коли молоді набридне ця біготня? Коли помре більшість рабів? А кому доведеться допомагати? Самим доведеться допомагати, бо Бога з нами нема. Не заслужили ми ще його любов. Та й керують цим натовпом ті, хто найбільше заперечував його присутність.
А ти часом сидимо бідуємо в таких же халупках як під час рабства, навіть в ще гірших. Бігаємо пустелею… І кухні для плювання отруйною слюною і скарг нікуди не поділись. Просто перейшли в інтернет. Там, як і на кухні, всі герої…
Може вже досить? Чи ще мало набігались пустелею? Хочеться вірити, що немало… Але…
Отакі от думки напередодні Пасхи.
Коментарі
