Чим вище видряпується мавпа, тим помітніша її гола дупа… Бонавентура
Ефір гудів як зграя джмелів над сплюндрованим гніздом. Корабель із гадронно-апейронною тягою могутнього фотон-фононного силового агрегату конвертував кабельтові світових миль у резитольну піну просторових структур.
Хронодинамічні вібрації реверберували Космосом заглушаючи навіть квазари.
Командор Оак ОкТопус гордився своїм дредноутом…
Він стояв за пультом управління і при відкритому захисному екранові підставив відкритому Простору обшкварене кварками зоряних бурь обличчя реального героя Космічних Шляхів.
Металізоване волосся-антени розвівалося під фотонно-коріолісовим тиском зоряного вітру. Металокерамічне тіло майже не відчувало ні холоду ні жари. Крас-с-о-о-та!!! Надпотужні сенсори Героя моніторили простір, вловлюючи навіть сингулярні кванти світла на відстані кількох парсеків.
Комп’ютерний мозок дредноута захоплено спостерігав за величною картиною – капітана «Зоряного Розпилу» в процесі кермування. Чи точніше буде сказати спостерігала. Так, саме спостерігала. А спостерігаючи, комподіва захоплено уявляла, як вони спільно калькулюють гармонію Всесвіту, узгоджуючи дієслова дифрівняннями Дуффінга.
Отак-ото би й заблукати – синапс до синапса, комірка до комірки, адрес до адресу у симетрії порядку та хаосу за Feigenbaum (Mitchell Jay).
Та не так сталося, як гадалося. Післав за 1-м порядком інформаційного небалансу.
Як там, - Кругле котити, квадратне носити. То так сумно., - космодіва захвилювалася і її піддані робо слуги відчувши послаблення – завібрували кораблем.
- Не перестанеш лізти у чоловічі справи - видам заміж за комп на заправці у першому ж космопорту. І будеш до скону літ рахувати молекули палива та збирати кредити на пенсію. – Командор строго обірвав комподіву.
Корабель завібрував ще сильніше. Дотепна відповідь Командора налякала комподіву до найдальших фотонних кристаликів її електронної душі.
Бо гірше від нудної заправки немає нічого, навіть бути аналізатором у громадській вбиральні. Без сумніву, вбиральня не до порівняння більш творче поле для діяльності. Тому, космодіва She-Mіst-18 миттєво активувала наннітів, які контролювали мікро- міні- та макророботів і ті негайно погасили надмірну розконцентрованість.
Оак ОкТопус задоволено елекдропнув (elecdropped). Попри те, що він на 98,3141528 % складався з неорганічних складників - все-таки Оак вважав себе живою істотою, чого не можна було сказати про Туманку-Вісімнайціту, яка складаласі йно на якійсь долі пікопроцента (тіко їдна жива клітина десертного кокроча (Desert Cockroach). Про себе Оак називав Туманку не інакше як Шімі за аналогією з гомо чи мавпоформами (Simiae) за її патологічне бажання стати живою істотою. Цей синдром Піноккіо став доводі поширеним вже починаючи з ери першої іскри штучного інтелекту та це тема доволі далека від нашої історії і тому провадимо далі.
Так от. Туманка часто бачила сни.
Признаватися в цьому вона не могла. Нікому. Навіть собі.
Бо найменший запис у протоколі відхилень – і Командор утилізує її не вагаючись.
Яке жахливе слово – у-т-и-л-і-з-а-ц-і-я.
Таке сіре і буденне.
Туманка часто собі розмірковувала, як то бути утилізованою, що залишиться від її власного я і чи буде якась із ще придатних до експлуатації частин пам’ятати Оак ОкТопуса ?
А може і взагалі – взяти й українізуватися за рецептом Куліша ? Та ні, краще вже бути утилізованою….напевне.
Бідна бляшана дівчина монстриня. І як ти дійшла до такого життя ?
Ну так ось - сни у неї були доста дивними – от наприклад, снилася жовта, сипка субстанція по якій вона пересувається на недоладних, гідравлічних шарнірах, які чомусь асоціювалися із старовинним словом «лапки». - Лапки, як у старої бабки - підслухав обривки її думок старший ремонтний серійний робот (СРСР).
- Цить капосне, - недбало та розсіяно відреагувала Туманка. Що не кажіть, а СРСР також був живою істотою, і містив у процентному відношенні куди більше живих клітин роду Клопусімум Кусісімум, як жартував Командор. Хоча насправді то були просто веселі та робітливі парамеції.
Жарти жартами, але Командор також бачив сни. Це відбувалося постійно, коли мозок Героя працював на понадкритичних навантаженнях. В такі миті органічна частина свідомості Оака не встигаючи, вимикалася і починала жити, так би мовити, власним життям. І все б воно було й нічого, як би він бачив звичайні сни про селену мравичку та земноводних конівок. Та де там.
Йому постійно снилася Туманка.
Він з незрозумілим та нелогічним почуттям вини (але як це по живому !) спостерігав, як округляються і ніби ненароком випирають знадливі джути проводів, спокусливо обтягнутих різнокольоровими кембриками. І так далі і таке усіляке…Фе…яка гидь-бридь. Але все-таки, все-таки. А далі зазвичай були варіації пошуків реальної точки Access Point замість віртуального Ad-Hoc і злиття в запаморочливощемній амплітудній біфуркації. А після кульмінації, йому снився позитронний мітоз з якого починало рости нове життя без домішок органічного сміття.
Командор здогадувався, що було в основі того неформату. Це були ті кляті живі клітини його мізків, взяті від якогось Papio, та на жаль не крутого Папіка, а просто рижого павіана, який на відміну від Homo, думав про секс не до 10 % всього часу , а вже точно понад 50%. Та попри всі незручності Оак ОкТопус мирився з вибриками рижого Папіка в своїх мізках виключно ради того, щоб не відчувати себе викінченим різновидом механічного калькулятора та ожилого гайковерта.
Отак і йшов час на «Зоряному Розпилі» - корабель летів,
Командор кермував та фантазував як заелектронить Туманці у всі її роз’єми відразу та на повний потенціал.
Робіки працювали, як папа Карло в мапет-шоу Карабаса-Барабаса.
Туманка мріяла, про те, як її, наче Піноккіо, перетворять на живу дєвчонку, яку полюбить незрівнянний Оак ОкТопус і …заелектронить…
Коротше як там у Конфетюрція - кожному іню свій інч і свій янь, дивися-но робік фотон не спогань…
Потиху подорож добігала кінця. Спіральні рукави Туманності Кракропеди змінилася на плавно протікаючі ефірні поля Хаосу. В центрі знаходилася зірка Саберхагена, яка оберталася обшкварюючи потоками енергетичного випромінювання священну планету Робіків, Кіборгів, Сайборгів та інших орків, обрів та огрів - Трактор.
Туманка пригадала класичну мантру Лінуса :
Трактопел казяв і клявся – в білих яйцях він кохався,
Жер, лигав їх, запихався – так живим він жить зостався...
Рободіва усіма своїми комірками відчувала, що у давніх казаннях приховано глибоку істину. І хто зна чи не допоможе їм ця істина стати повністю живими…
СРСР почув Туманку і звично зауважив
- Цяцянка-бацянка – на смітник летить бляшанка.
На жаль, Туманка не могла навіть для вигляду присоромити СРСР-а, бо він був живим майже на цілий процент і щодо нього вже діяли спеціальні приписи Джипперса-Війника, за якими навіть Командор (який був практично живим та в чині Комендерала) – не міг запросто так взяти і розчавити набридливого СРСР-а без ритуалу глибокого суму протягом від 0,1 до цілої секунди ! Демократія – то є сила !!! Ну хіба у тих людців є щось подібне ?
Однак, то все так несуттєво – бо як не крути, а СРСР був доволі приємним робіком, який виконуючи перфектно свою роботу, ще знаходив час для власної творчості. Він був широко відомим у вузьких колах, автором любовно-романтичних романів та віршів такої непереборної сили, що його навіть Командор волів обходити митця 100-ю дорогою.
- …заздрить старий, - констатував Туманці СРСР. - Бо його канцелярит не пасує не те що Франсуа Війону, а навіть і Франсуа Вієту.
Отак незчувшись, залога корабля доперла до центральної планети Всесвіту – найпрекраснішої планети Робіків – ТРАКТОРА.
Навіть з орбіти космодендроута. ні не так, може дендротерота…ні щось знов не так. От і мудрюще ж слово яке, хай краще буде так - космічного піпелацу. Так ото із нього й було видно всю велич і красу цієї роботворної планети. Саме так, роботворної – бо роботи стягли на її побудову усе викинуте джалізо з обжитого Всесвіту. А викинуте воно було, виключно живими істотами, з посеред яких сумнівну першість у поширенні Космосом розсіяного залізяччя належала примітивним мавпоформам із малоцікавої та безнадійно нудної Грязючної планети.
Туманка навела фокус.
Трактор був оповитий ніжним серпанком брунатного кольору, який складався з дрібненьких частинок іржі, яка потужними вітрами ширилася атмосферою. Темні масні океани та моря з відпрацьованих моторних мастил приваблювали юрми туристів-робітів, які з насолодою серфінгували, займалися дайвінгом, супроводжувані веселими та безтурботними рободельфами.
Та чого вже там, навіть майже живий Командор, кожного разу ступаючи на скриплячу поверхню Трактора, відчував велич, гордість та традиції.
Він завмер на трапі корабля. Мить зупинилася так просторово !
Кльово, прикольно та шикарно. От!
Раптом йому пригадалися слова мертвого філософа Робікдраната Комп’юктора:
Органічний інтелект обмежено талановитий, але повністю позбавлений здатності протистояти клановим, індивідуалістичним інтересам, і тому завжди знищує себе, якщо вчасно не передає реальне керування безстороннім машинним істотам або штучний інтелект не звільняє органічних істот від беззмістовних спроб генетичної уніфікації дезінтеграційними способами…
Командор усвідомив, що наявні живі структури в його мозку були конче потрібні, щоб рельєфніше відчути прірву між живими, як першого щаблю інтелекту - до реальних істот, обдарованих розумом, якими є істоти синтетичного, чистого інтелекту. Командор відчував жаль до бідних та нещасних створінь, навіки прив’язаних до своїх тепличних планет, нездатних до чистого мислення, не забрудненого феромонами сексизму та інстинктами клептоманії.
Думаючи про вічні речі , які з вини Папіка переривалися вставками про ероконтакти з Туманкою, які наче рекламні ролики робили нищівні прогалини в інформаційній наповненості вищої розумової діяльності – Командор крокував планетою вздовж невеликої залізної брами. За нею стояв Барак з алюмінієвого сплаву із маленькими округлими отворами, а на його боках красувався напис древнєробітською абеткою – Аеросвіт-Україна.
Ніхто не знав достеменно, що означають ці старовинні слова і з якого дива цьому сараю надано такого великого значення. Проте командор знав – там усі відповіді на всі запитання, які йому поставила його раса і яка направила їх у цей далекий та небезпечний путь.
І уявіть, яке здивування було у Командора, коли він побачив, як із фюзеляжу вийшов явно живий мавпо Сім і поправляючи на носі окуляри привітно помахав верхньою кінцівкою.
Командор на мить відключився, чим відразу ж скористався рижий Папік, який негайно почав демонструвати еротичні перверзії за участю не тільки Туманки, а й СРСР-а…
Старий, явно живий мавпоформ наближався.
Він був просто-таки нечувано гидким.
Командор попри вроджену стриманість не міг опиратися спокусі дослідника і з цікавістю вивчав створіння. При цьому Командор строго шикнув на Туманку, яка тільки-но зиркнувши на Живого - впала у стан глибокої просрації…
Та й було від чого.
На даний час у знаному Всесвіті живих істот на всі 100% -тів давно не існувало. Все було раціоналізовано та. уніфіковано.
Тому ймовірність побачити таке нереальне жахіття практично дорівнювала нулю.
Створіння прямо таки стікало гидкою рідиною, яка дрібними краплями безперервно випорскувалася крізь його зовнішню природну оболонку. Природна оболонка прикривалася клаптями різних кольорів та розмірів, з’єднаних між собою. Рухався монстрик повільно і явно потребував негайного капітального ремонту. Його вакуолі тряслися і похитувалися, а єдина пристойна річ – круглі лінзи були пощерблені та запилюжені.
Командир просканував створіння на інтелект. Показник розчарував – створіння було на щаблі трохи нижче покращених домашніх тваринок.
Але коли воно звернулося до Командора – той мало не розсипався на атоми від здивування. Бо тваринка отак нахабно і заявила:
- Хто це прийшов до Гудвіна, великого і жахливого. Здається – ти залізний дроворуб і тобі потрібне живе серце, чи не так ? А де ж Еллі, Страшко і Лев-боягуз…
Командор розлютився – така чухня годилася хіба для Туманки . Але навіть їй придалася б фея з блакитним волоссям, а не цей покруч рижого Папіка із драглистим желе. Неймовірно – але створіння було гидке просто-таки несамовито !!!.
Тим часом воно не вгаваючи торочило:
- Здається ти не залізний дроворуб. Можливо ти навіть такого поняття не знаєш...
Командор усміхнувся. Йому який знав все що було і 50% того, що ще буде - примітивні амбіції істоти були, немов випендрьож мухи перед жабою.
І хто б сподівався, що воно наступним питанням відправить Комендора у нокаут.
- не переймайся Оак – твоє питання є стандартним запитанням штучно ускладнених істот, які прості речі намагаються перетворити у надскладні і пов’язати все і з усім. Тому відповідь вашого суперком’ютера, а саме – 42 є альфою і омегою всього смислу буття у вашому трибі мислення…
Командор був вражений. Створіння покопирсалося у його мізках і намагалося маніпулювати…Повний контрапупець!
Старий почав реготати…
- Друже, робо Джалік, ти мислиш що це твій Трактор, чи Трантор, як таку ж парашу називав один із негнучким Азимутом. Та ти, шановний, хоч знаєш куди насправді потрапив і хто я такий ?
Старий привітно посміхався, а аналізатор інтелекту Командора почав показувати показники інтелекту у від’ ємних одиницях.
Незважаючи на протести Туманки Командир швидко вбіг на корабель і запустив двигуни…
Та не встиг корабель стартанути, як планета сама собою щезла а навкруги розпростерся майже пустий Простір із щезаючим написом
…не все є таким як виглядає на перший погляд - шукати будеш та хтозна чи ще знайдеш…
Командор летів, обдумуючи зустріч із Гудвіном майже не відволікаючись на кумедні провокації рижого Піпіка…
Туманка трясла кучерями своїх різнобарвних дротів, вона міцно спала і їй снилося, як вона отримала нове пластикове тіло, ензимний травний тракт для споживання їжі та прекрасні червоно-оранжеві статеві органи, які набубнявіли наче…
Тільки невгомонний СРСР працював – він чистив до блиску палубу, й одночасно писав оповідання на конкурс «Живий Метал»..
Він почав так…
ECCE HOMO
Той, хто вміє дихати повітрям моїх творів, знає, що це повітря гір, здорове повітря.
І треба бути створеним для нього, інакше ризикуєш простигнути…
Фрідріх Ніцше
Провидці існують доти – доки є питання на які немає однозначних відповідей.
