Ніколи я ще не бачила тебе таким спокійним, мій славетний велетню Південний Буг… Оповитий легким туманом, немов примарою, ти ясним поглядом дивився у безкрає небо, що розкинуло свої тонкі пурпурні простирадла, колихало молоде сонне Сонце.
Милувалась красою Вінниця заглядаючи у твоє кришталево чисте дзеркало, дихала теплом і свіжістю весни. Ледь помітний вітер нашіптував колискову метушливим вулицям і вони, прислуховуючись, повільно затихали, все більше і більше вкриваючись ковдрою темряви…
Як же я люблю тебе моя неосяжна батьківщино…
