21.03.12
У мене сьогодні «Смольний». Телефон не замовкає. Телефонує сестра. Телефонує чоловік. Запитання однакові. У обох. «Що там?» І я вкотре починаю розповідати. Одне і теж: « Біленьке й жовтеньке, хвостики довгі й тоненькі, такі як мишачі. Лапки тонюсінькі, з кігтиками. Мордочки тупенькі, ніби обрубані. А носики й писочки наче припухли – великі і черво-о-ні-червоні. Посмоктують, а Марся їх весь час лиже.»
Чоловік, уважно прослухавши, кожного разу наставляє: « Ти ж там дивись, часто не заглядай до них, не турбуй».
- Добре, - кажу і відразу ж біжу дивитися. Намагалась сфотографувати, та Марся їх закриває. Бач, яка матуся, не довіряє. А мені могла б. Та хай. Я не ображаюсь.
Знову дзвонить чоловік: « Ну, що там?»
- А що? – ніби не розумію.
- Ну розказуй вже, розказуй! Як там вони? – наполягає ніби й жартуючи, та чую нетерпляче, із нервовим сміхом у голосі.
- А ти ж казав не турбувати!
- Так ти ж все одно бігаєш дивиться, - сміється. - Кажи! Бігаєш же?
- Авжеж.
- Ну то розказуй!
- Біленьке товсте і велике, мабуть,хлопчик. А жовтеньке – тендітне й тоненьке, мабуть, дівчинка. Смокчуть, Марся облизує.
Сміється.
Дзвонить сестра: « Ну, як там? Ти їх роздивилася?»
- Та не дуже. Ротики припухлі ніби. Лапки тонесенькі.
- Ой, - розчаровано, - а я так люблю, щоб у песиків були товстенькі.
- Та мо’ ще й потовстішають згодом, їм же ще й дня немає.
- Ну, хай… Гаразд, ніколи мені. Над статтею працюю (сестра - науковець), та щось «не йде». Бувай.
- Бувай.
Дзвонить телефон. Знову чоловік:
- Ну, як там вони?
- Ростуть, - відповідаю.
Дивно, але хихикнув і, здається, вдовольнився. Перепочити, бо скоро все почнеться спочатку. Вимикаю телефон. А я таки не всю інформацію видала. Зекономила, а саме: коли вони смокчуть у них ритмічно підіймаються і опускаються животики, а ще – у білого рухається із сторони в сторону кінчик хвостика. Дзвонитимуть, ще ж не раз. То буде про запас.
Знову телефон. Сестра : « А ти їх торкала пальцем? Погладила?»
- Торкала, торкала, тільки Марся хвилюється.
- А, то не чіпай. Чуєш? Поменше заглядай до них! Залиш. Ну, бувай.
- Бувай.
***
Сьогодні цуцикам пішов другий день. Жовтеньке, те, що було малесеньке й тендітне, вже наздогнало біле. Таке ж товсте і важке. І воно, виявляється, хлопчик. А біле – дівчинка. Ой, що ж я далі з ними робитиму? Хоча б потім до людей хороших пристроїти.
