Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2565
Творів: 46613
Рецензій: 90922

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Альтернативна історія

Літера 2.0 - 2

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 17-03-2012
Продовження. http://gak.com.ua/creatives/1/32483

Іноді жвавість аж зашкалювала. Бо пристойного графомана хлібом не годуй, а дай з кимось полаятися, і деяких з них можна показувати в цирку, як унікумів, що примудрилися високохудожньо поскандалити на всіх літературних майданчиках, до яких дотяглися руки, але переважали все ж гумор, літературні містифікації, дискусії і культивовані бджілкою-редакцією конкурси. Але, звичайно ж, найкраще вдавалися експромти. Скільки років вже минуло, а досі з посмішкою згадую несподіваний „буряковий турнір” поетів Мирослави Крат та Михайла Карпового, коли кожен впродовж кількох днів відповідав сонетом на сонет. За браком місця процитую лише перший в цьому циклі, Мирославин:

Я вийшов в поле і узрів тебе -
Копала буряки ти так завзято,
Що я і сам, якби була лопата,
Пішов би в бій на військо кормове.

Зліталися на купу буряки...
Ти рухалася в праці так ритмічно...
А я, здається, міг би цілу вічність
Дивитися, як рухаєшся ти.

Я уявляв собі, які скарби
Приховує твоя стара куфайка,
Й повітряних цілунків цілу зграйку
Я в захваті тоді послав тобі!

Але під*їхала колгоспна тарантайка,
І з неї вийшов грізний бригадир...

До речі, ГАК залишився чи не останнім оплотом силаботоніки посеред розгулу верлібрів сучукрліту. Сучасні поети нечасто пишуть сонети. Сонети ж про буряководів не писали навіть Шекспір та Петрарка, навіть не уявляючи, що сонет в колгоспі більше, ніж сонет. Ще одним популярним поетичним розміром на ГАКу стали лімерики. Настільки, що їх вивели в окремий розділ. Проза, поезія і лімерики. Десь так. Втім, про всі перипетії поетичного життя ГАКу я маю досить приблизне уявлення, бо воно відбувалося в іншій стрічці нових надходжень. Для Інтернету це рівнозначно паралельній реальності.

Конкурси поетичних перекладів теж якось прижилися і перетворилися на нон-стоп, коли переможець попереднього туру обирав автора й твір для перекладу в наступному. В поєднанні з тим, що частина гаківських перекладачів в реалі перебувала у Польщі, Америці, Німеччині чи ще деінде не тут, вірші для цих конкурсів підбиралися дуже цікаві, з урахуванням неукраїнських контекстів, й думаю що більшість українською перекладалася вперше.

Не поети, а прості перекладачі, чи не так, перекладачі-перекладачі, теж з часом завелися на сайті, і щось там перекладали, що згодом наштовхнуло мене на думку про так званий „Проект Джошуа” – колективний переклад книги капітана Джошуа Слокама „Навколосвітня подорож вітрильником наодинці”, який через певний час закінчився виданням цієї книжки у видавництві „К.І.С.”, повністю виправдавши девіз сайту,  і про який, може, колись розповідатиму докладніше, бо він того вартий.

Ну ось якось так ми дісталися й до прози, і мені не хотілося б уподібнювати цей текст мемуарам маршала Жукова, які рясніють прізвищами, званнями командирів і номерами частин, і які за легендою не хотіли друкувати, поки він не „згадав” полковника Брежнєва. Тому утримаюсь від ніків і прізвищ, просто щоб когось з друзів не образити, забувши згадати, що саме він сказав ту найважливішу в дискусії фразу, якою усі потім скористалися. Напишу краще про ті дискусії, які розгорталися під певними оповіданнями, і про те, що я з них виніс, чи від чого відмовився.

Першим, за що я маю дякувати ГАКу, саме там я переконався, що в української мариністики є свої вдячні читачі. До ГАКу про існування таких я і не здогадувався, і вважав, що про море можна писати лише російською, а якщо вже українською, то щось історичне чи ще бозна яке. Про козаків і шаровари, в яких вони ховали козацькі прапори усі двадцять років веслування на турецькій галері.

По-друге, в ті часи існувало певне протиріччя між малою та великою прозовими формами. Інтернет вимагав оповідань. Видавці вимагали романів, і казали, що цього вимагає Бессарабський ринок. Оскільки логічно, що в інтернетах тусувалися саме інтернетні автори, яким не випадало сподіватися на те, що хтось читатиме твори, більші за 5 тисяч слів, така перебірливість видавців і репрезентованих ними читачів паперових здавалася неподоланною.

Вихід знайшовся в певному компромісі: так, збірки оповідань, але поєднаних певною авторською концепцією, а не збирання під однією палітуркою всього, що було в шухляді за всі роки. Так для цього з тієї шухляди доводилося обирати лише одне оповідання, і продовжувати цикл жо прийнятних для видавців 6 авторських аркушів принаймні (цифру цю безумовно довідався саме з цих дискусій), але що поробиш? Якщо ж оповідання ще й поєднувалися певними наскрізними персонажами, видавці залюбки визнавали це „романом в новелах” і несли на свою бессарабку без жодних сумлінь.

Якщо ви зараз попросите мене дати лінк на цю дискусію, я не зможу, настільки довго й „порціонно” вона тривала. Я навіть сумніваюся, чи сформулював хтось письмово сам цей рецепт, чи до нього підвело саме життя. Але майже всі учасники тієї дискусії з того часу видали по декілька саме таких збірок оповідань, і „ринок” несподівано не став наполягати на романах і з готовністю змінився сам. Принаймні, трендом 2011 року було якраз засилля збірок оповідань, та ще й різних авторів, об’єднаних якоюсь примарною ідеєю, скажімо „про футбол”. При цьому, від участі в таких збірках, які до цього вважалися долею початківців, не утримався жоден з визнаних літературних метрів. Вважаю, що ми таки приклали до цього свої клави.

Ну раз ми вже згадали про збірки початківців, варто докладніше написати про Digital Романтизми, які для багатьох стали першими публікаціями. Усі вони, скільки їх укладено і вийшло друком в результаті, відрізнялися від більшості подібних „братських могил” (це не мій термін, це специфічний гумор спілки письменників, вони так збірки початківців називали свого часу) отим концептуалізмом в укладанні, а не просто добором оповідань та віршів за рік. Це добре, коли бджілка-редакція сайту відмінно вчила в школі ознаки отого аналогового романтизму 19 століття, щоб не забути не тільки „готичну”, але й „орієнтальну” чи  „ландшафтну” його складову, під кожну з яких підбиралися доречні шедеври.

Або просто вміє не нудно і так само концептуально проводити презентації у львівській „Ляльці” київському „Купідоні”, чи в якій-небудь мистецькій галереї, а не обмежується самим друком альманаху і розсиланням учасникам авторських примірників, що теж відрізняло ГАК від більшості подібних сайтів. Кожного разу ця розвіртуалізація з колегами й колєжанками, на які автори з’їжджалися навіть з Польщі, Німеччини, Чехії чи Сполучених Штатів, мала якусь родзинку, навіть незаплановану, як ось трохи нетверезий Юрко Покальчук, що закуняв за столиком кнайпи ще на якійсь попередній презентації під час Львівського форуму, і марно намагається зрозуміти, де він, хто всі ці люди, і що робить на сцені той огрядний дядечко в китайському халаті ханфу. Ну і так далі. І мене вже якось не дивувало, хоча мало б, що варто було вийти друком моїй першій збірці оповідань, „Баркароли”, попри те вийшла вона зовсім в іншому видавництві, її презентаціями і пресою чомусь більше переймався „Зелений пес”, Мирослава особисто, і гаківська спільнота, яка з готовністю розкупала примірники на тих презентаціях і брала автографи в автора, хоча здавалось би їм то чого, вони все це вже читали в Інтернеті.

Я нічого не сказав тут про інші Капранівські проекти, як ось часопис „Роман газета”, який також публікував багатьох гаківців, та газету „Друг читача”, яка охоче публікувала вже паперові рецензії на книжки та інтерв’ю й книжкові огляди (а в електронному вигляді робить це й досі), але вже мабуть іншим разом.

Я завдячую ГАКові значно більшим, ніж вчасно написана рецензія чи огляд – самим усвідомленням того, що і як мені, і тільки мені, слід писати, а іноді й навіть задумом нових збірок. Так, перше оповідання збірки „Нариси бурси”, головним персонажем якого є такий собі курсант Гоголь, народилося в полемічному запалі після якоїсь з дискусій в коментах з кваліфікованим читачем М.Гоголем.

Про те, що більшість тих, з ким ми на ГАКу тоді сперечалися про різні важливі для малої прози речі, вже видали принаймні по одній книжці, дехто на цьому не зупинився, я вже писав. Чомусь, за одним винятком, усі як один, -  зовсім в інших видавництвах, а не в „Зеленому псі”, що трохи дивує, але саме що – трохи. Після того, як автор зрозуміє, чого від нього вимагає хоча б один видавець (в нашому випадку – два), він порозуміється вже з будь-якою кількістю цих добродіїв.

Але справжню силу цієї академії і її „академіків” я повною мірою зрозумів, лише читаючи список лауреатів „Коронації слова – 2011”, коли чи не кожне третє прізвище в тому списку, і всі лауреати в номінації „Романи”, були мені добре відомими саме по ГАКу. В українську літературу явочним порядком прийшло інтернетне покоління, чиїми університетами, чи вірніше – академією була ось ця Гоголівська. І якось вже недоречно зауважувати, що назву брати на самому початку обрали якусь не ту. Вона себе виправдала.

А книжку Олександра Мітти „Кіно. Між пеклом і раєм.”, якою Капранови продзижчали мені увесь монітор, я таки не втримався і купив. Гарна книжка, да. Знайшлася лише в шостій чи сьомій книгарні, але не шкодую, що збивав ноги в її пошуках. Та й коли ще так цілеспрямовано погуляєш по Києву.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Учіться, шановні ГАКівці

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Брати Капранови, 26-03-2012

Файно, ексепт...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Карповий, 22-03-2012

Гісторія ГАКу

© Ігор Скрипник, 21-03-2012

Прихована реклама

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Василь Тибель, 18-03-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.6469030380249 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …