- Лелько! Йди кашу їсти! – гугнявий старечий голос прорізав сонну тишу серпневого дня. Леля повільно підвелась з пахучого, цьогоріч заготованого сіна, підняла руки вгору і солодко потягнулась.
- Зараз, ба, йду!
Товстий зошит з наклейкою Лари Фабіан зісковзнув у траву, зашурхотівши густо списаними сторінками. Дівчина усміхнулась. Те, що вона напише, сколихне щось невидиме у серцях тих, хто прочитає це. Втім, Леля знала, що не так то воно легко – написати щось, варте уваги. "Ось вже в швидкім часі я вступлю до університету. Ооооооооо! Як же люблю, коли щось відбувається!" – такі думки крутилися у голові Лельки, поки вона стояла у тіньку яблуневого дерева.
- Лель, я не буду підігрівати тобі їжу!
- Бабо, я вже ж іду! – засміялося русяве дівчисько і обійняло бабцю – свою єдину опору в цім житті.
- Ба, чого в тебе на цій руці шрам? Ти мені не хочеш казати? Я ж бо тебе ще давно питала.
- Ет, прийде час – скажу. А тепер - марш до хати! – смішливо посварилася бабка на онуку потрісканим, шершавим від роботи та часу пальцем. Леля побігла до різьбленого ґаночка, відчинила скриплячі двері і озирнувшись вигукнула:
- Ти мені колись скажеш, ба! Я просто трохи почекаю!
Коли крізь розчинене вікно промайнула блакитна сорочка-безрукавка, бабка краєчком хустки витерла непрохану сльозину, що викотилася на зморщену щоку. "Я скажу їй… Я їй скажу … Якщо не помру…"
*****
- Vous me comprenez?*- лектор стояв біля Лельки.
- Так, я розумію Вас.
- Але хіба ти вже вчила французьку?
- Зовсім небагато. Просто я дуже люблю подорожувати, але ще закордоном не була. А якщо мені випаде поїхати до Франції, то початкові навички я буду мати.
- Просто трохи дивно, що ти із села, але говориш французькою так, як парижанка.
- Я нічого не буду вам відповідати на це. Можете не старатися – те, що я з села, мене вже не ображає. Сe qui est laid pour vous.*
- Вибачте, що я з Вами так поводився. Вас прийнято.
- Cela est vrai?*
Екзаменатор усміхнувся.
- Oui.*
*****
Так Лелю прийняли до університету на філологічний факультет. Вона сама сюди захотіла. І пройшла. Старалася. Роками старалася. А тепер,коли бабка розказала, як загинули батьки і сестра, дівчина хотіла, щоб усе йшло бездоганно. Вона пообіцяла собі, ні, поклялася, що буде старанно вчитися, бо не лише сама живе, а й бабу треба не "притиснути", тому відразу налаштувалася на державне. В Лельки вийшло. Вона зібрала волю в кулак. "Я ж Леля."
*****
У гуртожитку було так, як і має бути в цьому місці: гамірно. В кімнаті дівча поселили ще з трьома дівчиськами, які не пропустили повз свою увагу того, що Лелька була кирпатою. А що тут поробиш – яка мама, така й донька.
- Ви лише погляньте, яку цяцю до нас підселили! Хі-хі!
- Ой, Танюхо, і не кажи! Дивися, вона майже руда! Ого! Танюхо, поможи!
"Рыжий, рыжий, конопатый,
Убил дедушку лопатой!"
- Як це там далі, Ань? Ааааа!
"А я де душку не бил,
А я дедушку любил!"
- Дівки, заспокойтеся. Прошу вас. Таню, Аню, навіщо ви це робите? Може, вона краще за вас знає свою справу. А смішки залиште при собі. Краще скажи як тебе звати?
Леля була вдячна цій новій знайомій. Від неї віддавало теплом і слабкий запах помаранчів.
- Леля.
- Леля? Це Аліна чи Олена?
- Це Оля. Просто з самого дитинства я називала себе Лелею, тому тепер вже зовсім звикла. А тебе як звати?
- Мене? Оксана.
- Дуже приємно.
- Взаємно. Слухай, ти знаєш, хто така Леля у слов'янській міфології?
- Знаю. Це донька богині Лади, дружина Ярила. Леля - це весняне ім'я. Я теж народилася у квітні.
- Дивно. А ти, може, цікавишся цим?
- Я багато чим цікавлюся.
- Ха! Може ти ще і мову іноземну, хоча б якусь, знаєш? Я ось, наприклад, знаю англійську, навіть трохи французьку. Але ти ж селючка… Хіба там у вашому селі можна щось знати окрім доїння корів?
- Танько, помовчи будь ласка. Не ображай людину даремно. Ти так само знаєш французьку, як я – працюю президентом.
- Неправда.
- Правда.
- Дівчата, давайте на цьому перехресті оберемо дорогу мирного шляху. Нам все-таки ще кілька років підряд жити разом.
- Нормально… Анько, ти хоч сама зрозуміла. Що сказала?
- Зрозуміла, Таню, зрозуміла. Завтра вже перші заняття. Давайте поговоримо про них чи що?
*****
- Мамо, я не поїду до Ялти. Що мені там робити? Ми з хлопцями збиралися на ці вихідні чкурнути до Ганновера. Там у Роберто - він на минулому тижні приходив до нас, - є два брати. Ми вже домовилися про зустріч. Ма………..
- Якщо у матері багато грошей, то це ще не значить, що ними можна розкидатися на всі сторони. Ти ще поки що аспірант, тож май якусь повагу.
- Ма, якщо ти ректорша, то хіба ти не домовишся про хороший матеріал і відповідні відгуки з потрібними людьми для свого рідного синочка? Я ж не такий лінивий. За своє коротке життя я прочитав втричі більше, ніж ти за свої роки. Я знаю багато іноземних мов. То чому я повинен їхати передавати якісь документи якомусь там дядьку? Попроси Славіка, він все зробить у найкращому вигляді.
- Навіщо мені Славік? Я вже двічі залишала на тебе університет і ти чудово справився. Між іншим, Лілія Олександрівна сердилась, що я зробила саме так.
- Слухай, ти не можеш просто вигнати її, цього заступника?
Жінка в рожевій блузі з короткими рукавами грюкнула рукою по закиданому паперами столу:
- Ще раз… Ти, дитино, ще не знаєш, яких людей треба поважати. До нас набрали новеньких. Через два тижні знову залишаю тебе на свій пост. Їду до Лондона. Містер Хаднер пропонує відкрити курс поглибленого вивчення англійської серед першокурсників, тому я маю перевірити чи все в порядку. Щоб ні одного "цвяха"я не знайшла, коли приїду. І, ледве на забула, про твоє одруження. Не кривися як середа на п'ятницю. Тобі потрібна дівчина, що добре знає історію, бо ти ж у ній ні бельмеса. Можеш зайнятися пошуками. Марина не підходить на цю роль. Ще ні разу не бачила такої вульгарщини.
Хлопець різко підвівся.
- Я сам вирішу це питання, - у голосі прослизнуло відкрите невдоволення. – А про Маринку я і сам знаю.
Він круто повернувся і, грюкнувши дверима, вийшов. Олександра звичним стомленим жестом потерла складочку між брів.
- Хтось мені скаже, як можна любити цю нестерпну дитину?..
*****
Леля поспішала на пари. Вона і не зовсім помітила хлопця, що прямо вилетів з переходу на неї.
- Pardon, je ne voudrais pas!* Ой, ти мене, мабуть не зрозуміла. Я просто задумався.
- Все я зрозуміла. Вибачаю тебе, бо знаю, що то вийшло трохи ненавмисне.
- Ти що, розмовляєш французькою?
- Oui.
- Ого… Вибач, я повинен бігти.
На ходу хлопець оглянувся.
- Як тебе звати?
- Леля!
- А як французькою буде "я тебе люблю"?
- Je t'aime!
- Як?!
- Je t'aime!
- Я почув!
І юнак сховався за рогом будівлі.
Ще ці люди не знали, що їм судилося. А я знала.
Далі буде.
____________________________________________________________________________________
Je t'aime – Я тебе кохаю(фр.)
Vous me comprenez? – Ви мене розумієте?(фр.)
Cela est vrai? – Це правда?(фр.)
Oui – Так.(фр.)
Pardon, je ne voudrais pas! – Вибачте, я не хотів!(фр.)
