Старість. А з нею хвороби. А з хворобами наші так звані лікарі. Ескулапи туєві. Боже, дай вмерти без їх допомоги.
Як не крути, а роки втікають. Тому, неминуче, чи так чи сяк все одно доводиться перетинатися. З нашими доблесними Лобановими.
Вірніше, то Ніна зараз там. А ще вірніше – мама її хворіє. Ніна, відповідно, майже невідлучно з нею.
А я сиджу і рефлексую про монстрів у білих халатах. Нехай не усі такі злючі, як нижче вказані. Але щоб відлякати хворого – цілком достатньо. Епізод перший. Випадково дивився передачу про польську співачку Анну Герман (тільки завдяки тому, що по сотні каналів нема що подивитися). Так от, коли вона лежала смертельно хвора (рак), то за кілька дні до смерті лікар (в її присутності) вимагав витягнути голки і не переводити лікарства. Красавелло. Але роки минають і лікарський цинізм виходить на новий рівень. Епізод 2. Вітчизняний-сучасний. Хай уже вибачить мене пан Ущенко за цитування його фейсбуківського посту. Але зачепило. Хай через сто чи тисяч років нащадки почитають. І постараються зрозуміти, в якому звіринці ми тут живемо на початку третього тисячоліття. Історія про лікаря, який винайшов свою еволюційну теорію. Лікування (виживання) вартує тільки той хворий – який має гроші. А якщо нема грошей, то цей лікар відверто розказує, що дозволяє собі забути правильне лікування і призначити неправильне. Отакі у нас лікарі і такі критерії природного добору. Хоча, якщо замислитися концепція державна практично нічим не відрізняється. Тільки не формулюють її так відверто. Навпаки, пробують роз’яснити – як прожити на 700 гривень, яке місце в раціоні займає капуста, що насправді ціни не зросли у цілому, а тільки окремі прикрі факти, які теж оперативно поборюють.
Повертаючись до місцевого гореГіппократа: звісно, ймовірно я чогось не розумію в сучасних трактуваннях поняття лікарської етики. Але якщо нащадки будуть вибрані тільки з тих, у кого є гроші, то вони стовідсотково не зрозуміють мене. Щось мені не подобається у цій новій системі природного добору. Ну і Дарвінізм тепер теж, відповідно, у топку.
Розумію, що вже замучив усіх своїми рюмсаннями з приводу такої дрібниці: окремо взятого лікаря-ідіота. Такого добра у нас вагони, зауважать читачі- і будуть праві. Ата все ж – іще кілька слів про одну концепцію нашої передової вітчизняної медицини, яка мене бісить. Концепція така: людей похилого віку лікувати не має жодного смислу. А особливо – оперувати. Прожив 70 років – захворів, йди додому, нема чого лікарів відволікати від порятунку молодших пацієнтів. Крім того, пенсіонери у нас не найбагатша категорія населення (маю на увазі звичайних пенсіонерів). При чому не меркантильний момент тут головує. Навіть при добре проведені операції, у старого шансів на виживання менше аніж у молодого. Тому логіка – навіщо псувати статистику та переводи дорогі препарати. Йди діду (бабо) додому, а там як Бог дасть. Або (помилка в діагнозі) і підеш на поправку сам, або вмреш (треба ж і честь знати, не збираєшся ж ти жити вічно), або перед смертю даси заробити всіляким цілителям.
Медицина у нас не для забезпечення лікування населення, а для статистики. А смерть на лікарняному ліжку і статистика – речі несумісні. З іншого боку, якщо тебе ще тримають в лікарні і не виписують, то це позитивний сигнал. Значить є надія, що житимеш. А от коли виписують, а ти об’єктивно почуваєшся зовсім не краще, аніж при поступленні, то готуйся до гіршого. Ще згадався, випадок, уже давній. Статистичний. В знайомого дружина дуже хворіла, і в той час перетнувся випадково із іншим знайомим – лікарем, який був у курсі справи. Питаю: «Як там справи?». Розговорилися. Були б тверезі, то мабуть він би того не сказав. Але оскільки язик був розв’язаний, то пояснив відверто: «Якщо ми їй поставимо той діагноз, що є насправді, то всю обласну медицину з ніг на голову перевернуть перевірками. У нас в області такої хвороби і такого діагнозу не може бути. Рік два та жінка ще протягне і все". Добре, що він помилився. Ті знайомі поїхали в Київ, зробили якусь операцію, і ось уже минуло років зо п’ять і все у них нормально».
А потім іноземці дивуються, чому ми так наплювацьки до свого здоров’я ставимося. А як же інакше ставитися? Хіба що в плані зловживання різними зайвостями (алкоголем, нікотином) та неправильного харчування можна з ними погодитися. А щодо регулярності профілактичних перевірок, то тут доводиться сперечатися. Вони ж не знають нового гасла наших ескулапів: здорових нема – є недообстежені. От і виявлять щось таке віртуальне, таке щоб у гуглі про то нічого не писало. А якщо писало, то тільки латиною, або по-англійськи. А головне, щоб ліки можна було виписати (а це окрема тема) від цієї болячки – якраз у межах платоспроможності клієнта. І от ти, замість того, щоб радіти життю, – сидиш і думаєш, чи правильно ти переклав з латини-англійської. Підключаєш усіх знайомих лікарів. Переживаєш – ночами не спиш. Їсти-пити не можеш. І від недосипання-недоїдання та знервованості, врешті, починаєш чимось серйозними недитячим хворіти. Влучно наш народ про ті всі хвороби сказав. Вибачайте, що цитуватиму не дослівно. Усі хвороби у нас діляться на два види. «Фігня» і «гаплик». «Фігня» - проходять-минає сама. «Гаплик» - не лікується. Тому, як хто, а я без зайвої потреби моєї ноги в тих лікарнях-поліклініках не буде.
Я розумію, що все вище написане не відображає об’єктивної картини, що багато прекрасних спеціалістів, але смак медичної бочки меду з прекрасними спеціалістами для пересічного потенційного пацієнта визначається ложкою дьогтю навіть не знаю як їх охарактеризувати адекватно. Думаю, зрозуміло – кого маю на увазі. Та й чим має мені бути легше від того, що неправильний діагноз поставлено випадково, через некомпетентність або неможливість проведення необхідних аналізів-досліджень, а не для ствердження нової еволюційної теорії чи з метою догодити статистиці.
Чимшвидше б Нінина мама пішла на поправку. Всупереч усім катастрофічним тенденціям нашої сучасної медицини. А то якось зовсім настрою ні до чого нема, нічого не хочеться.
