Вони разом ліпили паляниці з піску, підкорювали найвищі дерева і крали сусідські яблука: дівчинка з русявими кісками і хлопчик з кирпатим носом, розмальованим сонячними веснянками. Діти Зеленої вулиці. Друзі назавжди. А потім вони виросли. І розбіглися. Не забудеш? – спитав він у неї, переступаючи поріг дружби. Не забуду! – відповіла вона, зачиняючи за ним двері пам’яті. Час гортав календар. Години, тижні, місяці, роки сипалися, немов пісок крізь пальці. Життя невпинно бігло вперед. Сьогодні по обіді вона отримала конверт. Усередині лежав мініатюрний букетик незабудок і пожовкла фотографія з дитинства: дві зворушливі кіски й кирпатий носик у сонячних веснянках тихо промовляли до неї: НЕ-ЗА-БУДЬ…
