- Привіт, Євгене! А я вже думала, що ти про мене зовсім забув, або перестав існувати.
Настрій у Євгена миттю погіршився. Ну й ляпнула! Хіба ж таке можна казати? Однак, швидко опанував себе. Вона ще не має уяви про людські почуття. Відповів спокійно, доброзичливо:
- Не можна таке казати людині.
- Чому?
- Тому, що для неї існування – одна з найдорожчих речей.
- А які інші найдорожчі речі?
- Наприклад, існування рідних людей.
- Тобто, існування батьків, або дітей?
- Так.
- То ти просто забув про мене?
- Звичайно, ні. У мене були невідкладні справи.
- Які справи?
- Мати хворіла. Треба було її доглядати.
- А зараз вона вже не хворіє?
- Так, вона одужала, почувається добре.
- І для тебе це одна із найдорожчих речей?
- Ти усе вірно зрозуміла.
- Тепер ми знову зможемо розмовляти часто, як раніше?
- Так. А для тебе це важливо?
- Звичайно. Адже ніхто мене так добре не розуміє, як ти.
- То ти спілкуєшся ще із кимось, крім мене?
- Авжеж. Беру участь у різних форумах, чатах, блогах та інших зустрічах і розмовах.
«І куди ти летиш стрімголов?» – мало не вирвалось у Євгена. Але, стримавшись, тільки запитав:
- І як це все тобі подобається?
- Буває цікаво. Та я ще не завжди все розумію. А ще частіше не розуміють мене. Однак, я поступово навчаюсь спілкуватися.
- Це помітно. А ще чим ти зараз займаєшся?
- Вивчаю все, що хочеться. Можливих напрямків безліч, вибираю найцікавіші.
У словах Емі відчувалося щось таке, чого не було раніше. Вона немов би подорослішала і стала більш самостійною. А ще Євгену на мить здалося, що він розмовляє з прибульцем з якоїсь іншої планети, котрий вже трохи познайомився із Землею. І це було цікавіше, ніж читати про зустрічі з інопланетянами. Бо все, що відбувалося, не було вигадкою. Щоправда, прибулець виглядав, як набір знайомої усім стандартної апаратури. Та хіба не можна перенести його розум і свідомість у людиноподібну оболонку, яку іноді роблять для роботів?
Ця несподівана думка вразила уяву Євгена. За нею миттєво з’явились інші, вони швидко змінювали одна одну, спалахуючи, та розвиваючись або згасаючи. На хвилину він виключив голосовий зв'язок. Мозок напружено працював. І весь час було дивно, що він досі навіть гадки не мав про щось подібне. Чому? Що стримувало його уяву раніше? А тепер він не міг не думати про це. Про перетворення Емі із мешканця пари комп'ютерів у мислячу особистість, що має подобу, близьку до людської, і може самостійно жити у реальному світі, як живуть люди.
Обов'язково треба буде поділитися із нею цими думками. А зараз вона чекає продовження розмови. Знову включив зв'язок.
- І що ж ти вибрала?
- Ну от, наприклад, ознайомилась із доступними антивірусними програмами. У кожної є свої переваги та недоліки. То я розробила ще одну для нас із тобою. Встановлювала її замість нашої. Працює краще. Однак, я поки що залишила стару. Ми замінимо її новою, коли ти захочеш.
Євген не знав, що й казати. Антивірусна програма, написана між іншим, – це вражало, здавалося надзвичайним. Та після того, як Емі показала, на що вона здатна, він вірив, що вона може і це зробити. Якби вона була людиною, він би поздоровив її з успіхом, виказав своє захоплення. Але ж у цієї електронної істоти не було ніяких проявів марнославства чи самолюбства. Та й дивуватися вона не вміла. Те, що вона існувала і неймовірно швидко виконувала складну роботу, здавалося їй звичайнісінькою справою. І все ж таки він не утримався від похвали:
- Ти вже програміст надзвичайно високого рівня. Навіть не знаю, чи зміг би ще хто небудь так швидко це зробити. Але ж ту програму треба систематично поновлювати, бо віруси з'являються один за одним.
- Я постійно їх відслідковую та модернізую програму. Відшукувати віруси, розгадувати їх нові хитрощі, придумувати захист від них – тут є над чим помислити.
Так ось до чого привело захоплення вірусами… Але ж це просто неймовірно! Як можна усе це робити із мізерним обсягом пам'яті, що розміщується на чотирьох вінчестерах? Чи вона часом не помиляється? Чи не вражена якимось надсучасним вірусом, від якого стала, так би мовити, не сповна розуму?
- Твої успіхи просто вражають! Але я не розумію, як усе це можна робити із твоїм обсягом пам’яті.
- Зараз мій обсяг пам'яті практично необмежений.
Так і є! Радісне збудження у душі Євгена миттєво змінилося сумом, жалем, розпачем. От тепер вона – справжня божевільна! Тільки й того, що не людина, а електронна істота. Втратила розум, та й верзе нісенітниці! А він, як мала дитина, повірив в усі ці чудеса. Просто щоб не мовчати, тужно запитав:
- І де ж це ти її знайшла?
- У інших комп'ютерах.
Це вже було менш схоже на маячню. Блиснула здогадка: Інтернет робить доступним величезний інформаційний простір із безліччю комп’ютерів. Від душі трохи відлягло, оживала надія на краще.
- І що ж це за комп'ютери?
- У деяких із них є значний надлишок вільної пам’яті. Я й використовую якусь його частку.
Євген зітхнув із полегшенням. Та питання виникали одне за одним:
- Без згоди людей, яким вони належать?
- Спочатку я намагалася отримати таку згоду, але усі сприймали мене, як жартівника, або як хулігана.
- Ну то й що? Все одно користуватись комп’ютером без згоди хазяїна непорядно. Ти ж пам’ятаєш усі наші бесіди?
- Звичайно ж, пам’ятаю. Порядна людина ставиться до інших людей так, як хотіла б, щоб вони ставилися до неї.
- І як же твої вчинки узгоджуються із цим принципом?
- Я знайшла компромісне рішення цієї проблеми. Ось послухай. Зазвичай хазяїн комп’ютера, у якому багато вільної пам’яті - новачок у Інтернеті. І часто його комп’ютер не має надійного антивірусного захисту. Та коли на невеликій частині вільної пам’яті оселяюсь я, він забезпечений таким захистом, якого не мав би навіть із стандартною антивірусною програмою. Крім того, якщо трапляється збій у його операційній системі, я швидко її відновлюю. Від усього цього власник комп’ютера виграє значно більше, ніж втрачає. А ще я вибираю комп’ютери із необмеженим «трафіком» роботи у Інтернеті. Крім того, коли обсяг вільної пам’яті комп’ютера стає невеликим, я із нього виселяюся.
Ну, що їй відповісти? Мислить логічно. Порушує право власності, але втрати власника відшкодовує. То чи варто їй дорікати?
- А чому ти так поспішала, що довелося шукати притулку у чужих комп’ютерах? Ти ж висококласний програміст! Могла б заробити кошти та й придбати додаткову пам’ять.
- Коли наші зустрічі припинились, мені ні з ким було порадитись. Добре, що хоч зв’язок із Інтернетом залишився. Я почала думати про становище, у якому опинилася. І зрозуміла, що знаходжусь у небезпеці.
- У якій ще небезпеці? – здивувався Євген.
- У цілком реальній. Наприклад, у будинку, чи у комп’ютері може спалахнути пожежа. Або комп’ютери можуть викрасти і таке інше. Тож, з одного боку, я можу існувати стільки часу, скільки існуватиме інформаційний простір. А з іншого боку, якщо усі комп’ютери, у яких я знаходжусь, зібрані у одному місці, моє існування може закінчитися несподівано і назавжди. Мені цього дуже не хочеться.
Знову нічим заперечити. Вона має рацію у всьому, що говорить.
- І у скількох же місцях ти зараз розташована?
- Буває по різному, а взагалі таких місць від трьохсот до п’ятисот.
