Горпина помирала важко… Страшні гріхи молодості тиснули їй на серце і не відпускали. У благенькій оселі зібралося кілька сусідок. Горпина лежала на постелі, біля холодної стіни. Сиві пасма волосся вибились з-під хустини. Пересохлі вуста щось постійно нашіптували. Раптом, немов скрип дверей, почувся її голос: "Потерчата…" «Що? Вона щось каже?» – заворушилися на лавах бабусі. "Потерчата кругом... Священика… Нехай їх охрестить"…Скляні, вицвілі очі Горпини перелякано дивилися кудись вгору, на стелю: "Марта… Ігнат… Соломія… Макар… Покличте священика"… До заходу сонця душа Горпини покинула грішне тіло. Усі її ненароджені діти уже чекали на неї, простягаючи чіпкі руки крізь згусток темряви. Потерчата кликали свою матір…
