- Кіко в вас дітей?
- Їдно.
- Не дурно на чолі гімно! Смішинка
Нема чо на хлопа цабанити, мудра баба не буде до него пащекувала, гулікала чи зецерувала, яким би він не був. Ну возьме він піде собі десь з колєґами, вертаєсі рано як когути піют, але всьо рамно приходе! Чи знаєш ти, кобіто, як його голова болит, а ти навіть му не дась підкріпитисі – то який з него буде ґосподар біля хати? Шмірак тілько здаєсі дурним, ніби набакир, але він має смикалку і з ним ніґде не пропадеш, невіть як ти на шість метрів під водом, а в тебе на шиї велицьозний камінь! Шміраки – то така спеціальна каста Галичини, яка зберегла всі звичаї і мудрості сьвіту, задовго до того як зачили будуватисі ковчеги і піраміди.
І методи виживання придумали якраз шміраки. Недавно я сі з ними здибав на гербаті і вони в таємници повідали ми про свої екстра-пляни. Думаю, жи ви того не переповісте далі, бо хлопаки лишатьсі без хліба. Їдна стара леґенда написана на манускрипті мове, жи галицкий хлоп був зліплений не з глини як то було з Адамом, він був скручений з монтіровки, рискаля, сокири і машинґвера. Ну а вже сама галичанка була зроблена з ріжних польових квіток, качілки, ґраси і чорної коробочки, яку ше ніхто ніколи не розпечитав і не розшифрував.
То про них кажут, жи як сцєє на штахета, то з них гет цвєки вилітают! В старі часи вони багато воювали і вдігалисі в шовк, який мінєли в заграничних купців за бараболі. Тепер про історію чебуреків і біляшів. Галицкий ґосподар-воїн в сьвіту неділеньку любе сидіти в холодку і споглідати за всесвітом як він ся вобертає навколо його подвіра. Коли на його село і садибу наїжджили дикі гості зо сходу – він сі фест нервував, але вже мусив шось з тим конче робити. Як треба було то ставав невидимим, бо мав таку вроджену чакру.
Сталосі раз так, жи суне по очеретах якесь войско і по свому шось галакає і шось не по-люцки шварґоче. Хлопи раз-два сі зібрали, порадилисі і заманили їх своїми жінками до лісу. А та дич така лакома – шур за бабами, так сильно хтіла кров змішати, надоїло їм своїх кобил натігати. По дорозі до лісу був такий довгий і глибокий рів з гімном, шо зара називаєтьсі каналізаційом. А був він прикритий гілками. Войско там і застригло. Ну а наші намастилисі шміром і давай до них, бігме як чорти! А то всьо нехрещене вже сі чисто напудило, плачут гет сі захлинают, сраком чуют жи то вже кода. Єсний пень, жи наших було менше, але вони взєли си такий-во довгий грубий трос, походили пару разів навколо того войска і так їх позв’єзували – не втікнеш…
Якраз в тому селі рихтувалисі до весілля і лишилосі кісто. Не буду казав, шо то було далі, бо вобітне цензура, але на схід пішла перша партія чебуреків і біляшів. А ту вже недалеко Чорткова валит підмога яничарська, перестріває нашу фіру і забирає то всьо жеровиско. Засмакували їм ті пиріжки, запили їх ціньквасом зо старого Мошка, але та’як то добро їхало вже третий день – войско злапало таку велику срачку, жи знесилено і обезводнено повалило додому. Бо як хочеш срати – то ані про войну, а ні про любов сі не думає! Шоби ту історію скінчити, скажу жи потім в кожний той чебурек чи біляш запихали голку і так наші галицкі хлописка розгаратали не їдну армію невірних, а ті ніц-но жерли своїх братів, кумів і сусідів. Жеби всьо прояснити, повім, жи назва тих пиріжків пішла від імен з’їджених ханів – Че Бур Ека і Яша Бііла. Така є правда!
Ну а зара хлопці хочут си заробити, бо кажут єврики від Євра недалеко падают. Знайшли си їден стадійон (мовчу де), але десь в Золочеві, побілили «снєжком», поставили дубові лавки, ворота, засіяли на полі травичку, люцерну і конюшину, навколо посадили ґеронію, жінки їм вшили футбольні форми, в спорттоварах купили пару бальонів до того копаного мніча, тай вйо! Тепер лишаєсі тілько реклама! Під Мостисками і в Раві порозставлєли вони шатра з наксереними запрошеннями і білєтами по сто долярів для вболівальників на Євро-2012 в Золочеві – ту сі будут змагали збірні Іспанії і Англії! Наймили пару пазіків і ікарусів з АТП, то заграничні гості спокійно доїдут на матч. Жебисте не переживали, в культпрограму вже є включений золочівский замок, сто кайстр пива і горівки, печені свині начинені грушками, яньґрисом, ябками і хріном. А вусаті золотозубі таксісти будут довозили дівок з сусідніх сіл як бракне золочівских. Для, як то сі балакає – для віпів будут ті фіґуровіші, які вміют склепати докупи хоть пару англійских чи іспанських слів.
Найтєжча справа в тому всьому то є підбір худболістів, жеби були подібні до тих справжнісіньких. Не так і просто було знайти того-во Льоньку Мессі, такого невисокого, стриженого під горшок і шоб він добре бігав, мотавсі і забивав голи. Аж тілько недавно надибали такого десь аж в Великому Глибочку під Тернопольом, на станції керував шлякбаумом.
Кого підмалювали начорно, кому вчіпили кінські фости замість волосся, кому побрили плечі, але вже не відрізниш де справжні спорцмени, а де підробка. Теперкай вже всьо майже готове, а якби навіть приїхав сам президент – хлопці му вручат печеного ананаса, бо добре зародили в тамтім році.
Насамкінец зацитую вам великого героя шміраків – Лиґейду Капшука: «Єк хочеш мати добрий ґішефт – слухайсі свого серця і подивисі в люстро, знайди там свої вочі, якшо вони червоні – то ліпше вгомонисі. Не забирай востатного дзиґара, їдзеня і чужу жінку, хіба жи вона сама до тебе пристане. Люби сонечко, бо світе на твою макітру, гріє ставок з рибом, суше праннє. Сонце ті скаже коли вдосвіта встати і коли лігати спати. Люби землю, бо терпит, якшо ти криво посадивісь чи посіяв на полі бурачки, барабольку, фасольку, пшеничку чи гречку. Не їч китайского, бо то всьо хімія. Люби вітер, бо розганєє бомків жи гризут твою худобу, бо вітер круте вітраки і ти можеш мати муку борше ніж бись товк зерно вручну каміньом. Люби водичку, бо якби її не було – всі би люди смерділи, а ти і вся твоя ґосподарка булибисте ненаїджені і ненапиджені, а то смерть.
Йдут тіжкі часи… коли людина буде балакала з другом людином через дроти і шкло, буде за ньом підглєдала, а все буде самотна. Вважийте! Шануйтесі самі і любіт своїх рідних, а востатну копійку замість того жеби протерлиґати чи займатисі куревством – купіт ліпше дитині книжку, буде мудра і колись ше всім втре носа. І ше дивітьсі під ноги, переходьте на зелене світло, але всьо рамно вважийте – зара багато шоферів з чорним піднебінням, слабих на чорну хоробу і пияків з білочками! Всьо, тримайтесі купи, зовидимсі на тамтім світі біля яблуньки-паперівки! Шмір – наша сила!». Ніц додати – ніц відняти, бо так воно і є!
