Коли я була маленька, я їздила у майбутнє на зеленому автобусі. Я чекала його рівно опівдні вчорашнього дня, на перехресті трьох сусідніх вулиць. І кожного разу він з’являвся несподівано – то виїжджав з бузинових кущів, то випірнав з глибоченної дощової калюжі. Щоразу блимав мені сонячною фарою і ввічливо відчиняв свої двері, впускаючи мене до квіткового салону, де завжди пахло медом і бабусиною гарбузовою кашею. Разом ми їхали вперед – до незвіданого – аж вітер свистав у вухах! І поверталися лише завтра, з першими сутінками ранку. Зараз, коли мені сумно, я іду до знайомого перехрестя і чекаю… Але зелений автобус чомусь давно не приїздить…
