"Він нехтує своїм життям, і тому його життя зберігається. Чи не відбувається це через те, що він нехтує особистими інтересами? Навпаки, він діє відповідно до своїх особистих інтересів"
Лао Цзи, "Дао де Цзин"
"Бо даючи – отримуємо…"
Францизк Асизький
Перший день жовтня, незважаючи на вранішнє сонце виявився вітряним і прохолодним. Йдучи з дому, за наполяганням дружини про всяк випадок вкинув до рюкзака светра і шапочку. Про що не пожалкував, голосуючи на перехресті доріг, орієнтовно між Коростенем і Новоградом-Волинським.
Потужні трейлери, бусики, іномарки і все ще недобиті "Жигулі" не квапилися зупинятися пасажирам, яких окрім мене назбиралося троє.
Двоє з них, очевидно, були добрими знайомими. Позаяк щоб зігріти розчервонілого носа і вуха, молодик побіг до кав'ярні "Левада", котра має ексклюзивну зручність – якраз через пліт межує з сільським кладовищем.
Приніс пластикового стаканчика з паруючою кавою і панянці, котра у благенькій кофтині з дуже вже розлогим подвійним комірцем, який за формою дещо нагадував ґольф, з нетерпінням чекала кавалера на вітрі.
Молодій пані, яка більше приваблювала комунікабельністю, ніж вродою, кава допомогла мало. Тому хлопець із супутницею подалися до "Левади", щоб зігрітися чимось міцнішим.
Тим часом вітер перейшов у шквальний, а сонце і зовсім заховалося. Довелося одягати шапку і светра, ховаючись за стіною бетонної зупинки. Незабаром із "Левади" вигулькнули й мої попутчики.
І коли вже здавалося, що виїхати з цього перехрестя нереально, ревучи, немов якийсь "Студебекер", на головну повернула"Славута" і неждано-негадано зупинилася. Водій, котрий їхав, певно, з сім’єю, показав пальцем, що одну людину взяти може.
Замерзла дівчина, якій, здавалося, тепла машина була найпотрібнішою, несподівано мовила до свого приятеля: "Сідай, ти!"
Супутник був зодягнений значно тепліше, проте вдруге повторювати не довелося. Парубійко прожогом ускочив до автівки, забувши й попрощатися зі своєю приятелькою, довге волосся якої продовжувало розвіватися на вітрі.
Чомусь одразу пригадалася сценка із Гайдаєвих "Приключений Шурика", де Шурик поступаючись місцем при посадці до автобуса, остаточно змок на дощі ще й до халепи втрапив.
Та тут сталося по-іншому.
Не встигли зовсім розвіятися екологічно недружні викиди "Славути", як новенький "Ланос" сам зупинився біля голосуючих. І лікар-анестезіолог, як довелося дізнатися пізніше, їдучи у тому ж таки авто, продовжила свою подорож у значно комфортніших умовах, невдовзі випередивши свого юного приятеля.
Російськомовні хлопці-лікарі, які їхали до Львова, не дуже трусилися над машиною і не звертаючи уваги на численні вибоїни, що супроводжували аж до виїзду на трасу Київ – Чоп, тиснули на акселератор.
"Ви мене здивували", - кажу.
"Просто йому було потрібніше. Хлопчина має ще сьогодні отримати зарплату".
Цього дня уже вкотре переконався, що коли з легким серцем, не чекаючи відплати, відмовляєшся від дечого важливого для тебе, поступаєшся чимось іншій людині, то дуже швидко отримуєш подібне, як правило – якісніше і без прикладання надзусиль.
От тільки іноді, стоячи на життєвому роздоріжжі, так важко поступатись…
