Кожного ранку, після сніданку мама принцеси Мерсінки випивала запашну каву. Вона наливала каву в крихітне горнятко, сідала в розкішне крісло в камінній залі. Пані королева робила маленькі ковточки і гортала свіжі газети, які відразу з друкарні, ще тепленькими, потрапляли в королівський палац.
Матусина ранкова церемонія дуже подобалася Мерсінці. Вона мріяла стати королевою, щоб так розкошувати з кавою.
- Як я виросту, тобто як буду такою, як ти, мамо, то у мене буде кавова кімната, - любила хвастатися дівчинка.
- Кавова кімната? Це щось дуже оригінальне. Молодець, Мерсінко.
А тато на такі мрії донечки відповідав:
- Невже ти там будеш вирощувати кавові дерева?
- Ні, а що таке буває? Десь є такі дерева з горнятками кави? Тато, везіть мене туди негайно!
- Так, так. Тільки ще не полагодила палаца-літуна, - серйозно відповідав король.
Манюня вірила словам свого короля, тобто тата. Оскільки для Мерсінки він, у першу чергу, тато. Завжди так було, завжди так буде.
Одного чудесного і гарного весняного ранку матуся зробила собі ароматної кави. Не дивуйтеся: королева полюбляла порпатися на кухні. Та тільки-но вона сіла в крісло, як заверещав її телефон: “Важливе повідомлення, важливе повідомлення, пані королево, важливе повідомлення”. Королева відклала пресу, відставила на маленький столик горнятко і вийшла з камінної зали. Важливі повідомлення, за правилами палацу, можна було читати лише в кабінеті, аби сторонні вуха чи очі не долучилася до важливої інформації.
Мерсінка, як то часто бувало, того ранку ховалася під столом, ніжки якого були настільки масивними, що маленьке дівчатко ніхто не помічав. Коли пані королева вийшла, то вийшли з зали і помічники. Зала була залишена для втіх малої принцеси. Неймовірне щастя заблищало в очках красуні.
Ось Мерсінка уже вмостилася в крісло. Що спочатку взяти газету чи каву? Якщо газету, то з якої почати? Довго роздумувати над несуттєвим питанням Мерсінка не хотіла, тож обрала газету з карикатурою на першій сторінці. Художник вигадав багато дрібних деталей, тож Мерсінка пила мамину каву маленькими ковточками і розглядала карикатуру. Мерсінка сміялася, навіть реготала. Дівчинка гарнесенько прижмурила очі, закрила-відкрила — диво , то на карикатурі її тато, а на шиї в нього, не хто інший, як Мерсінка. Художник намалював її і короля смішними! Такого неподобства Мерсінка не уявляла. Це вона сама так реготала з себе. Ой, як негарно! Соромно! Все б це запити кавою, але... На дні горнятка було лише дно, ні краплини напою.
На очка набігли слізки, вони градом покотилися по щоках.
На плач збіглися всі, хто був у палаці, але шмигання носика і голосисті завивання ніхто не міг зупинити. Прийшла до камінної зали і королева. Вона веліла всім залишити залу, взяла свою крихітку і перенесла своє ясне сонечку у дитячу кімнату. Мерсінка ніжно обіймала матусю, по дорозі смоктала її маківку правого вушка. Так вона робила, коли була манюсенькою дівчинкою, яка тільки і вміла що повзати та плакати. Матуся поклала доню на ліжко і вкрила ніжними поцілунками.
- Матусю, - сумним голосом сказала Мерсінка, - я, я, я, - а далі сльози знову вкрили личко.
- Доню, що сталося, розповідай, не плач.
Мерсінка хотіла розповісти про карикатуру і того, хто її намалював, і про те, як образливо малювати смішне на короля. Але їй заболів животик.
- У мене болить животик, - її губки скривилися від болю.
Мама роздягнула донечку і почала масажувати животика, ще вона попросила помічницю Аврору принести для принцеси чай з ромашки.
- Мерсінко, ти часом нічого не їла, не пила, чого тобі не можна?
- Ні, ні, я без дозволу ніколи, - не кліпаючи очима обманювала Мерсінка.
- Розумієш донечко, є така особливість: ті смаколики, які їдять чи п'ють дорослі, заборонені для вживання дітям. Наприклад, у діток від кави..
- Виростуть ріжки? - з-під лоба поглядаючи на королеву запитала дівчинка.
- Ну, ріжка не виростуть, але.. - знову королева не закінчила.
- Виросте горб?
- Ні, донечко, ні ріжка, ні горб не виростуть. То всіляке таке може бути в казках, а от насправді від таких продуктів у діток може боліти животик.
- А я нічого не їла , нічого не пила, - крутила голівкою Мерсінка.
- Донечко, у тебе на щічках кавові вусики. А якби, їх там не було, то твої вірні очка мені б про каву розповіли самі, - погладила мама доню по голівці.
- У мене вірні очі? - здивувалася принцеса.
- Так, очка завжди кажуть правду. Особливо твої.
- І твої, матусю. Ось зараз вони мені сказали, що ти мене дуже любиш.
- Люблю, донечко, люблю, - королева-мама і принцеса-донечка міцно обійнялися.- Щоб відчути себе дорослим, не потрібно пити каву. У майбутньому всі дітки стануть дорослими. Рано чи пізно, але це станеться.
- Так є, було і буде, - разом, в один голос, пошепки прокричали мама з донею.
У той момент до кімнати з трав'яним чаєм заходила Аврора.
