Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46989
Рецензій: 91400

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Cалознавство

© Залєвський Петро, 15-02-2012
Олена Іванівна, зазирнувши до фізкультурної сторінки у класному журналі, де стриміли кілками одні перездачі, сказала, що в наступному  навчальному році буде викладатися новий предмет – салознавство. Он як!.. Не знаю направду, чи то вона жартома, а чи всерйоз, та я ще відразу не дуже її словам і повірив – де ж таке видано, га? Ну хоча би гурток який, чи клуб за інтересами, абощо… А то ж − повноцінний предмет! З оцінками. По дванадцятибальній шкалі. Та з якого дива? Але, ніде правди діти, у незвіданій глибині моєї шестикласної кебети в якусь прозорливу мить а таки кавкнула заздрісна мисля′, що я з отого предмету якщо й не відмінником, то скромним хорошистом, та точно був би. Зате Свєтці − капці′. А братуха, думається, той би зразу після першої підсумкової – і на дошку пошани. Факт.
Ну, оту далеко не прісну новину Олена Іванівна, до слова сказати, нам іще зранку, на першому уроці повідомила, тож до кінця п’ятого я начисто поспів позабути про те «сало». І вже не згадав би, коли б не під вечір Володечко, позіхнувши до вуха, беркицьнув оком на прочинені кухонні двері, звідки долинало мамине порядкування:
− Ото би сальця зараз…
− На базарі були? Їздили? А чого не нагадав? − мама на хвилю підвела голову, почувши прозорий натяк на вечерю, − свіженького взяли би, з прожилками. А то в банці жовте й залишилося. Старе. Куди воно? Собакам…
− З про-о-жилками… − повторив мамине Володька таким судомним голосочком, що і я, направду вам кажу, ковтнув слину, уявивши ту приперчену смакоту.
− А до свіжини? Довго ще? – розвинув братуха «їстівну» думку, маючи на увазі дебелого Харка, що вправно знищував повне корито картоплі за один лише сніданок.
− Якої тобі свіжини? Піст надворі! – баба Настя з того пантелику і петельку згубила зі шпиці, − ще таке мале, а вже тобі гріхи на язик!
Володька тільки збирався щось буркнути у відповідь роздратованій бабці, яка до всього, випустила з колін клубок ниток, коли отутечки мені згадалося усе:
− Зате у школі буде новий предмет! – випалив я, не стільки переймаючись Володьчиними гріхами, а більше прагнучи уберегти від бабиного гніву прекрасну мрію про шкварки, − із домашніми завданнями!
Братуха здивовано повернув до мене голову, марно силкуючись допетрати, що то спільного між свіженьким салом і триклятою наукою, а я тим часом уносив повну ясність в його сірі тумани:
− Олена Іванівна сьогодні казала! Треба в школу ходить, а не по базарах! – не проминув  дорікнути старшому про сьогоднішній диктант, який то′му вдалося щасливо оминути, −  тоді знав би!..
− І хотів я бачити, як це ти до школи пішов би! У порваних штанах! – гризонув повітря Володька, запустивши руки до кишень моднячої базарної обнови. Іншим разом, добре відомо, ми уже зчепилися б двома сусідськими півнями, але не тепер, бо братушина цікавість взяла верх: − Та до чого тут сало?!..  
− А до того! – я поважно задер всезнаючого носа та тут же ущипнув братуху іще, пригадавши свою злощасну двійку з диктанту, − треба було зі школи як усі нормальні люди – хвірткою, а не через тин. То і штани не вмерли б!
Не втаю, що останнє сказав не я, а баба Настя – ще вчора, а я лише знаюче повторив. Ну так за те ж справедливо! Чим ще більше розізлив старшого:
− Дивися, аби сам у цілих зостався! – Володька не минув нагоди показати мені кулак, − учити свій предмет…
−  Коли хочеш знати, − я вчасно заходився гасити братову атаку, розумно зваживши на кулак, − то він такий… Це-е, − я закотив очі під лоба, додумуючи на ходу, чим би вразити Володьку, − він такий, що-о… Та ти його і без штанів учив би! Не те, що в драних… У школу так би і рвався!..
− Ага! Зараз тобі… − недовірливо гмикнув родич, − то не я часом побіг?
− І побіжиш! Бо наука нова така. Недарма. Про сало. У школі… Салознавство. Сам чув, − запевнив я Володьку, − на той рік…
− Бре-е-е... – потяг рота братуха, і тут же додав: − а що вчить?
− Як це що? Сало, − здвигнув я плечима, − а що ж іще?
− Ясно, що не вареники, − не дослухав старший, − та як це – учить? Що його вчить? То ж сало!..
− Те-е-к те-е… − до толку не знаючи, що відповісти братусі, я запустив найвірогідніше, що пізніше, як виявилося, потекло по його вухах солодким нектаром: − певно, смак… Вивчати.
− Та невже? – трохи засумнівався Володька, а я не дав передихнути братовим схарапудженим думкам:
− Тобі на лобі написано, відмінником бути. Судьба.
Останнє я й сам не знаю як, але промовив так пророче, що Володьку полишили усі сумніви:
− Треба тренуватися. І то вже сьогодні.
− Так воно старе. І Харко… Піст. – Спробував зупинити я Володьчину рішучість – гляди, зопалу об’їсться, а вина на мене. Навіть на бабу Настю глянув з надією, та вона, здається, не дослухалася до розмови, бо саме сварила Мурчика, котрий закотив клубок за ніжку дивана. Але братуха виявився незворушним:
− Тут або пан, або пропав. – Він потягся до банки, повної новим предметом. − Ти головно, в школі не проговорися, що я почав тренування, − додав старший, кладучи на скибку хліба дебелу плахту жовтого як віск сала, − не тільки Свєтці…
− Ага, − я догідно закивав головою, − досить її хвалити… Скільки можна? Розу-у-умниця, відмі-і-і-нниця! Неначе й правда, світ на ній клином, га?
− Ми ось покажемо, де той клин… − крякнув братуха, запустивши руку до банки, − слухай, а може й ти? За компанію?
− Нє-а, − хитнув я заперечливо, − не потягну, хіба в хорошисти. Така тінь тобі зайва…
− А Клички? Менший… І не тінь! – блимнув старший з висоти свого піввуха на мою зніяковілу постать, а укмітивши, як я слідочком за його словами непевно ворухнув щелепою, тут же додав: −  та хоча би тренером. Як?
− Тренером? – я зиркнув на трилітрову банку старого сала, в якій не вистачало двох шматків, − хм, а що тренувать?  Бери та їж! Головно – лишнього не хватнути!
− А я що кажу? – крякнув старший, − прорахувати, скільки, порція, калорії, той, режим, як його, оптимальний…
− То це майже як спорт, – підвів брову я, − коли режим…
− А ти думав! – чемпіонським голосом відповів братуха, – сало – сила!.. Навантаження треба визначити. Тут якщо постаратися, то можна й за школу виступити. На олімпіаді.
− Еге, не тільки Свєтці все, − почав перейматися і я Володьчиними планами, − а то з математики – вона, з української – теж, а з географії, то ж взагалі − кінець світу – на обласну поїхати!
…Скажу вам чесно, що за вечерею братусі тренер зовсім не знадобився. Та ще один веселенький шматок сала відправився на рахунок майбутніх перемог. Правда, вже наступного дня, вранці, Володька посоловіло повів оком по тарілці з тоненько нарізаним тренерським салом, важко сьорбнув натщесерце напівпрозорий жовтуватий шматок та відсунув тарілку подалі:
− На обід залишимо.
− Як це? – я на правах керівника майбутнього відмінника тицьнув носом у вчорашній листок з відривного календаря, на якого випадково натрапив перед сном, − написано, ось… Норми споживання. Тут тобі якраз. Переважено.
− Так ти хоч би на два поділив! То ж для дорослих! – братуха недовірливо ковзнув по дрібних рядках.
−  Але ж не для чемпіонів! – випалив я голосом наставника, − там порядок. Норма! Ти думаєш, де би ті Клички були, як би не тренери? – сипнув я пилу межи очі про своє первородне значення.
Володька лише спідлоба бликнув на мене та натужно запхав до рота невеличкий шматок  минулорічного Барила:
− Ти давай, опереджай ту науку. На то і тренер. Щось тут не те… Не лізе. – Він змахнув з носа важку краплину поту, а я почав натхненно напружувати усі свої думки, намагаючись виправдати свою посаду, − а може, може… е-е-е… − замугикав я, не знаючи, яке то важливе тренерське рішення виголосити, аби в мого братуху полізло сало.
− Берися до ума. Думай. – Володька кинув до миски чергову сходинку до чемпіонського титулу, так її і не вкусивши, − про правильну розстановку сил.
Признаюся вам, на ту мить мій салознавчий розум уже весь узятий і був. Тож хапатися не було за що.
− Треба якийсь підручник, чи довідник… Де про сало. – Помітив мою непрофесійність братуха, − згадав! У мами є кулінарна книга, може, там…
Я рвонув на кухню зі слабенькою надією, що тренеру не доведеться готувати страви з сала. Іще чого? Тренер – не кухар! З таким сум’яттям та острахом я почав гортати кулінарну книгу. Ось! «Страви з сала»:
− Смакує з часником… − запинаючись від хвилювання, почав я, боячись уздріти рядки про духовку, куди, чого доброго, доведеться запихати злощасне сало, − висококалорійний продукт… Стоп!.. – хапнула мене рятівна мисля′,  − калорії! А вони ж горять!
− Ну? – нерозуміюче увіткнувся в мене братуха, а я світився далі геніальною думкою: − як у мами! На огороді! Казала – калорії па′лить! Навантаження тре′, фізичні.
− І що?
− А ніщо! Як пополуднаєш – так зразу до роботи! Пали!
− Так салу ж коли зав’язатися? – пригадав братуха звичний пообідній диванчик, та я рішуче потяг його звідтіля:
− Навпаки! Сало розв’язувати треба! Чи то пак, горіти.
− Знаю, до чого ти ведеш! – раптово ошкірився Володька, − тепер на мене вся робота! А ти? Що? Лежнем?!..
− Ну так тренер же… − ляпнув я, не думаючи, але потім відразу пожалів, бо Володька по братньому запустив мені щиглем по носі, чим увімкнув мої «таланти»:
− Т-тоді це-е… Фізкультура, спорт… Калорії палить.
…Ото, скажу вам, з того часу нас справа пішла −  я за компом, навантаження розраховую, сало ріжу, а Володька кругом хати. Крос.
− Тридцять два! – встромить братуха спітнілого лоба у вікно.
− Двадцять вісім! Ти два рази кута врізав. – тицьну на монітор, − тут усе-е!..
Або Володька на турніку борсається, що татко в дверях змайстрував, а я знову в компі, поки братуха не спорсне шнурком додолу:
− Вісім!
− Шість! Два рази не дотяг! – заперечу я, ріжучись в «Контру», − повтор!
Та й у школі, на фізкультурі, ото ж бо голова! − я про майбутні титули не забував, аби скромно шепнути старшому:
− Ти чого аж третім прибіг?
…Та як би там не було, а ми з Володькою за неповний місяць ту банку здолали: я – нарізав, а братуха – оприбутковував. Саме справа й до Харка дійшла, і я слушно підказав братусі, що пора навантаження переглянути до того, до зростання, на що Володька понуро засопів, та все ж згідно кивнув. Факт – по братусі чемпіонство, як то мовиться, плакало. Навзрид. Аж до схлипу. Я то вже крадькома на шкільних стінах прикидав, де братушин портрет повісять, ну і мій, тренерів…Та якби ж не Олена  Іванівна, що саме в розпал наших тренувань знову почала листати класний журнал:
− Ага-а, тут декому салознавства вже непотрібно, − вона красномовно поглянула поверх окулярів на мого без п’яти копійок чемпіона, − давно б так!
…Я отетерів. У Володьки нервово сіпнулося вухо, і як мені здалося, зів’яло геть. Іншим разом братуха світився би від похвали Олени Іванівни, але не тепер. Колапс. Як-то каже наша математичка. А тим часом Олена Іванівна продовжила: − молодець! Жодної тобі перездачі. Що то людина любить спорт! – звернулася вона до всіх.
А я заздрісно зиркнув на братуху.    
Коли б то сало та допомогло мені з української? За ту двійку з диктанту, га?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Врятувалася...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов Долик, 01-03-2012

Чудовий гумор!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Слава Світова, 20-02-2012

.. Дуже повчально...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 18-02-2012

Рада вітати Володьок!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Tamara Shevchenko, 16-02-2012

НеВолодька-братуха...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 16-02-2012

Чудово!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 16-02-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 15-02-2012

Сало - сила.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Петро Муравій, 15-02-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 6.4183688163757 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …