Ось вона – пані Зима! Біля озера вигинаються під сніговим покривалом верби, колихаються, переплетені, притулилися своїми гілками, щоб зігрітися. А там, далі, берізки, огорнуті снігом, стоять в обіймах нерухомо, наче бояться поворухнутися, щоб не струсити його, не відлякати, не втратити насолоди від таких невинних любощів. Десь далеко луною роздається стогін – то лід на озері, від напруженого стану кричить, плаче, реве, захлинається водою, яка виходить із набухлих отворів і парує. Йому вже тісно у цьому водоймищі, тому він збуджено підіймається, розширюється і стогне від насолоди. Крига треться одна об одну і наспівує якусь мелодію. До цього оркестру підключається вітер: насвистує, крутить сніжинками так, як йому заманеться. А ті цьому раді, бо гра, мов еротичний танок, у якому двоє закоханих, то ніжно і плавно рухаються у ритм музики, то, мов буревій, зривають зал аплодисментами і різко затихають, слухаючи, як здригаються тіла і тече ніжна мелодія флейти, яка виринає між гілок горобини, покритої снігом.
Прозорий лід, мов краплі замерзлих сльозинок, мокрий сніг, мов лава, що утворилася від виверження крижаного вулкану і чевоний колір ягід, які затихли між гілками під снігом, щоб приховати свій соромітний вигляд, щоб не замерзнути, не зів’янути.
Ми любувалися тією красою, слухали зимову музику кохання і цілувалися, падаючи у кучугури снігу...
Знаєш, наш лютий – зовсім не лютий. Нехай мете, щипає мороз, пронизує вітер... Нехай! Я згадую тебе. Сьогодні сніжинки падали на моє обличчя, танули, котилися по щоках разом із слізьми. То сльози приємних спогадів про тебе, про наше минуле, про те, що так і не склалося...
Їхній сніжно-солоний смак завжди нагадує про тебе. Пам'ятаю його на губах із того часу, коли ми вперше були разом. А сніг, він так пік, як твої несамовиті цілунки, від яких було волого, гаряче і так солодко-солодко, до млості, до втрати свідомості. Вже від згадки відчуваю твій п’янкий запах, від якого паморочиться голова і, здається, що лечу у прірву задоволення. Хотілося дихати тобою, напитися тобою, навідчуватися тобою знову, знову і знову.
Ти був такий різний, непередбачуваний, мов той сніг: то тихенько і ніжно пестив тіло, цілунками падав туди, де могла стекти лише крапля розталої сніжинки, щоб так неочікувано доторкнутися до найпотаємніших місць; то із силою долав усі перепони, щоб відчути до болю нестримне бажання, яке котилося вниз із кожним подихом чистого зимового повітря.
Пам’ятаєш... Нам тоді зовсім не було холодно: розхристані, засніжені, червонощокі, ми бігли, долаючи кучугури, падали обіймалися, цілувалися і лежали, дивлячись на небо. Було так затишно і тепло у сувору зиму. Поряд із тобою я завжди відчувала себе захищеною. Ти пестив мене розпашілими пальцями, накривав своїм тілом, як шар снігу червоний горобиновий кущ, і було так добре, так приємно відчувати твоє тепло. Ми, як вербові гілки, сплелися між собою, як дві ягідки, віддавали тепло і свій сік один одному, тонули у снігу, в обіймах, у коханні.
Чи не наснилося усе це? Пам’ятаєш, як удень ми тамували спрагу льодяними бурульками? Мої губи жадали холодного дотику, бо пекли від бажання і любові до тебе, хотіли свіжості. Лід танув у руках, я ловила язиком кожну дорогоцінну краплинку тієї вологи, яка текла по шиї, а ти збирав ту живильну рідину, пив її, мов із джерела, яке надавало сили та збудження. Лютневий вітер пронизував усю мою плоть, щипав, штовхав, не давав спокою. Нам цього було тільки й треба: то сили і люті, то ніжності і затишку. Не думаючи, ми бігли до хати, губили посеред квартири одяг і лютували, як той нестерпний вітер, який змітав усе на своєму шляху, жадібно і нещадно обвиваючи і кидаючи додолу.... Вже й не пам’ятали, чому не тануть у жаркій кімнаті бурульки, чи, може, то й не вони зовсім, а червоні горобинки грудей, які налилися бажанням. Та що б там не було, нас безжалісно притягувала якась сила тяжіння, яка зривалася сміхом, сльозами, щастям, стогоном, як водою з-під розламаної криги.
Зараз місто замело. Наш сніг проник під стріху, навіяв кучугури під вікном, сніжинки липнуть до скла, неначе просяться у хату, до мене, щоб відчути тебе, щоб знову пригадати волого-липкі дотики нашого кохання. https://online-casino-ukraina.com.ua Топ 10 онлайн казино для Украины на нашем сайте. Это сборник идеальных сайтов для игры на реальные деньги ">топ 10 казино онлайн</a> ">Интернет казино Украины</a> ">онлайн казино на гривны</a> ">украинское интернет казино</a> ">бездепозитный казино украина https://online-casino-ukraina.com.ua В таблицу попадают только лучшие и проверенные порталы. Работающие годами и обладающие положительными отзывами от реальных игроков.
Усе колись закінчується. Як зима, як мої спогади, як наше кохання, як усе хороше. Чому так стається в житті? Доля? Чи, може, кохання, як той сніг, що тане? Не судилося, не склалося нам бути разом. Але «гарячий лютий» залишився Нашим назавжди. Бо ми щасливі тим, що все це було.
