У переддень Дня закоханих у театрі розпочинався концерт симфонічного оркестру. Глядачі разом з музикантами готувалися до польоту "на крилах любові" над європейськими столицями. Вийшла чарівна ведуча концерту і заговорила... російською. От дивина, скажете ви, і я з вами погоджусь. Дійсно, це щось особисте, можливо, лише моя глибока рана ятриться тоді, коли навіть у стінах українського театру, у Полтаві, на концерті, де здавалося б, немає жодних підстав оголошувати номери російською мовою, звучить все ж таки вона, а не наша.
І в уяві почали повставати різні образи і теми: ось я пишу сердиті тексти на форумах, а ось висловлюю своє обурення якійсь причетній посадовій особі і так далі. Навіть хотілося покинути залу, яка до речі була повною.
Але зберігати спокій - одна з рис характеру, яку я плекаю у собі, тож не зціпивши зуби, а прийнявши те що є, зосередився на музиці, бо оркестр саме розпочав гру.
Виступ за виступом наставало проясніння: ведуча ілюструвала музичні номери чудовими зразками російської поезії, яка поступово почала ставати одним цілим з музикою.
І тут мені стало зрозуміло, коли я не люблю російської: коли нею говорять з ненавистю, особливо до близького і рідного для мене.
Але зі сцени звучала любов, російськими віршами і безнаціональною музикою, красою ведучої і музикантів.
Повертався з концерту з відчуттям насолоди від почутого і побаченого і з важливими висновками для себе.
Якою б мовою ви не говорили, завжди говоріть однією - мовою любові, і тоді вам відповідатимуть теж на цій дійсно універсальній, прекрасній, божественній мові.
Зі святом закоханих вас, дорогі мої!
