Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46838
Рецензій: 91227

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза бачене зором Романа Дороцького

На передодні акції "Вісла" в Улючі над Сяном

© Василь Шляхтич, 09-02-2012
Одного дня завітав до мене в хату Роман Дороцький, мій односельчанин,
старший за мене більше ніж на десять років. Обидва ми сини нашого села
Улюч, що над Сяном. Я почав розпитувати його про минуле Улюча, що
залишилося у його пам’яті з часів дитинства. Питав про роки жорстокої
війни на наших рідних землях, про життя улючан опісля її закінчення, а
особливо про спалення поляками нашого Улюча, про життя улючан між
спаленням села та жорстокою акцією „Вісла”, коли наш народ, етнічних
синів наших земель, тодішня польська влада викинула в худоб’ячих
вагонах на північні і західні території повоєнної Польщі. А ось одна
зі сторінок його життя.
За словами Романа селом неслася чутка від людей, які стояли на сторожі
села, що польське військо іде на Улюч. Це вже й не перша чутка, бо це
і не перший „похід” поляків на мирне , не озброєне село. У той рік
Улюч ще жив щоденним життям. Весна. Мужчини у полі оброблювали свою
ниву. Жінки і діти в хаті або біля хати. Аж тут сполох. Всі кинулися
до своїх домів і почали забирати необхідні речі на плечі, худобу на
мотузки в одну руку, діток з тоболками, тобто у якесь полотно завинені
необхідні і важливі речі, за другу руку і давай тікати у ліс. В хатах
залишалися лишень поодинокі старі віком люди, щоб доглядати домів і
того, що в них залишилося. Батько Романа був сільським ковалем. Він
так як і більшість жителів села утік разом з іншими у ліс. Село стало
порожнім. В їх хаті залишилася тільки бабуня. Прийшли польські вояки,
схопили його бабусю, поставили на стільчику, підвісили на мотузку за
шию до повали, даючи до зрозуміння, що коли не буде говорити правди,
то повісять. Так давай допитувати її : Gdzie syn?… gdzie syn?… gdzie
syn?...Улюч був селом в якому всі говорили, а по улюцку гадали по
свому, говіркою села, яке було частиною Надсяння. Улючани вважали себе
українцями і гордилися тим. Але майже всі знали також польську мову.
Бабуся Романа добре знала польську мову, бо вона в молоді роки вивчала
в Сяноці курси шиття на машині і варіння, то і відповіла їм польською,
що син утік перед вами, як і більшість людей з села, у ліс. Тоді вони
відпустили її. Ці жовніри, це була якась розвідка з Сянока, якої
завданням було виловлювати партизанів УПА і їх прихильників. Ці вояки
залишилися в селі і слідкували, що діятись буде. Люди, які залишились
в селі, хоч перелякані, почали займатися необхідними роботами в своїх
домах. Так бабуся Романа почала скубти недавно зарізану гуску. Коли
побачили це жовніри, прийшли і почали допомагати. В якийсь момент із
кишені жовніра випало щось. Бабуся думала, що це яйце, бо виглядом до
яйця було подібне. Тоді бабця й каже тому жовнірові його мовою: „Oj,
panie oficerze, jajko panu wypadło z kieszeni”, що з кишені випало
йому яйце. Той скоро обернувся, взяв в руку це „яйце” й каже: коли б
це „яйце”-граната вибухнула , то всіх нас повбивала б. Як пізніше
Роман дізнася, це була якась ще гладка австрійська граната з давніших
часів. Якийсь час жовніри побули в хаті бабусі, з’їли щось, що
приготовила їм бабуся і поїхали.
Під вечір вся сім’я повернула до хати. Вечорами і ніччю  поляки не
заходили в наші села. Вони боялися наших партизанів.
Через день мама Романа дивиться, а у шафі немає двох гарних цінних
хусток. Коли черговий раз прийшли поляки (бо так в селі говорилося на
польське військо), мама пішла до офіцера і сказала йому, що в
попередній приїзд один з жовнірів вкрав її дві цінні хустини, які
привіз її дідо з Америки, де їздив на заробіток і подарував своїй
доні. Той офіцер подав його мамі адресу військової частини у Сяноці і
сказав, щоб вона туди пішла, то, може, знайдуться ці хустини.
Так мама пішки пішла до Сянока .Тут треба сказати, що це біля 20
кілометрів від Улюча. Вона бо вірила, що при допомозі офіцера, злодюги
повернуть її цінність.
Коли зайшла у військову частину, віднайшла згаданого офіцера, а той
згаданий офіцер покликав жовнірів і наказав їм стати у рядок, а мамі
сказав, щоб розпізнавала жовніра, котрий вкрав її нагадані хустини. Ця
глянула на жовнірів і сказала, що вона не в силі нікого розпізнати.
Тоді офіцер каже до неї: „Widzi pani, że wśród moich żołnierzy nie ma
złodzieja.”( Бачите, пані, що посеред моїх жовнірів ніякого злодюги
немає). Так мама із нічим, а може з великим жалем і страхом, повернула
додому. Дякувала Богові, що вертаючи ніхто не напав на неї і не зробив
ніякої кривди, бо в ті часи і таке бувало .


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 09-02-2012

І мене це стосується

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 09-02-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Без, 09-02-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.63097095489502 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …