Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2551
Творів: 46236
Рецензій: 90343

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Емі (10)

© Вячеслав, 08-02-2012
-       А я вже вивчила все, що ти хотів.
Євген аж рота разкрив від здивування. Тижнів три пройшло, не більше! Звичайно ж, вона здібна. Але для людини, навіть дуже здібної, знадобилося б кілька місяців!
- А ти не помиляєшся? Може, чогось не помітила?
Втім, ці слова були зайвими. Він може не помітити, а вона неуважною не буває.
- Поглянь на свій перелік літератури. Я опрацювала кожен пункт.
- Зачекай-но трохи.
Євген покопирсався у пам’яті комп’ютера і знайшов завдання на розробку програми. Колись писав його для себе. Створити таку програму  він мріяв давно. Якби зміг, був би програмістом, яких небагато.  Постійно до цього готувався. Але останнім часом ця справа загальмувалася, бо Емі стала цікавішою за його хобі. То нехай же тепер вона спробує розгризти цей горішок. От тоді й буде видно, чому вона там навчилася.
- Ось тобі завдання. Якщо ти його виконаєш, ти вже й справді можеш працювати програмістом. Коли закінчиш роботу, виведи повідомлення на монітор.
- Гаразд, - встигла відповісти Емі, перш ніж виключився голосовий зв’язок.
Євген покартав себе за проявлену нечемність. Треба було попрощатися. Тепер вони, мабуть, зустрінуться не скоро. Вона ще не вміє ображатися, та з часом може цьому навчитися. Недаремно студіює літературні твори з його шкільної програми. А в цілому, справи її непогані. Швидко вчиться, прислухається до порад. От тільки надто поспішає з придбанням вінчестерів. Чи не занадто важке завдання він їй дав? Та нічого страшного з нею не станеться! Просто кілька днів можна буде не думати, що гальмуєш її навчання.
Трохи погравшись із Маркізом та поговоривши по телефону, Євген включив телевізор. Насолоджувався можливістю не поспішати. Подивився спортивні новини. Потім вирішив прогулятися містом та зазирнути у пару крамниць із комп’ютерним начинням. На виході з двору зустрів матір, що поверталась додому:
- Ти до міста, синку?
- Так, мамо.
- Захопив би парасольку. Бачиш, яка хмара насувається?
- А й правда, дякую.
Повернувшись у свою кімнату, Євген дістав із шафи парасольку. Проходячи повз монітор, мимохідь поглянув на нього. І тієї ж миті зрозумів, що з прогулянкою доводиться зачекати. На екрані великими яскраво зеленими літерами сяяв напис: «Програма готова».
«Щось таки наплутала! - подумав він. – Пройшло не більше двох годин, а такі програми за години не пишуться».  
Включивши зв’язок, одразу почув:
- Добре, що не довелось чекати тебе довго. Поглянь на програму.
- Зараз перевіримо, що в тебе вийшло. Зажди но трішки.
Все ще не вірячи, що Емі могла впоратись із завданням так швидко, Євген почав передивлятись програму. Оформлена, як слід. Важко повірити, що це зроблено не людиною. Тільки коментарі трохи нагадують не дуже вдалий переклад із англійської. Ввів тестове завдання, запустив програму.
- Почекаймо кілька хвилин на результат. Не можу збагнути, як ти могла так швидко це зробити.
- Ти ж сам показав мені, що треба вивчи ти. Я все уважно проглянула. Залишилось тільки виконувати методичні вказівки і правила.
- І ти одразу вибрала вдалий алгоритм?
- Ні. Довелося розглянути кілька варіантів. Але ж і для цього знайшлись потрібні поради.
- Та їх же багато! І не всі вони вказують на певний вихід із ситуації.
- Я кілька разів розглядала їх по черзі, відкидаючи неприйнятні. Врешті решт, уся ця робота – тільки виконання правил і рекомендацій. А швидкість залежить від можливостей комп’ютера.
Оце так уявлення про роботу програміста! А може насправді так воно і є? Адже, навчаючись багато років, я сам нічого не винайшов. Користуюсь вказівками творців програмування, та й годі.
Через кілька хвилин новостворена програма повідомила: «Готово». Порівнявши її результати із очікуваними і ще не зовсім вірячи у те, що відбулося, Євген щиро висказав те, що подумалось:
- Ну що ж, Емі, поздоровляю з успіхом! Ти й справді вже класний програміст!
А за мить додав:
- Ти вибач, але у мене закінчився вільний час. До зустрічі!
- Бувай! - лаконічно попрощалась Емі.
«Чи не образилась, бува? - подумав Євген. - Втім, що це я? Знову вигадую. Адже я її похвалив. Усе гаразд, тільки от настрій не райдужний. Кажуть, що вчитель мусить радіти, коли учень його перевершує. Та хіба зрадієш від того, що омріяне тобою досягнення від когось потребувало всього лише двох годин часу? Двох годин! Втім, чи здатний на це ще хтось із програмістів? Тож не варто сумувати. Хіба я був нещирим, коли бажав Емі успіхів? От вони й прийшли. Не засмучуватись треба, а радіти!»
Узявши парасольку, він вийшов на прогулянку. Дощ хоч і не припинився, але вже вщухав. Прохолодний, свіжий вітерець та приємне відчуття руху у всьому тілі заспокоювали збуджені думки, повертали звичний гарний настрій. Зникало відчуття поразки, отриманої у змаганні. Натомість зростало задоволення від успіху Емі. І заспокоєння. У неї все гаразд. Має все, що їй потрібно, та безмежне поле діяльності. Треба лише за нею приглядати, щоб не втрапила у скруту.                                        
Тільки через тиждень Євгенові вдалося вибрати час, щоб поговорити із своєю подругою. Хотілося раніше, та шкільні справи не чекали. Включивши голосовий зв’язок, привітався:
- Доброго ранку, Емі!
- Доброго ранку, Євгене! – одізвалася його улюблениця. І, не гаючи часу, похвалилася:
- А я вже вчуся створювати віруси.
«З нею не занудьгуєш! Знову новина, мов сніг на голову! Які ще там віруси?» – промайнуло у голові Євгена.
- Чому саме віруси? – ще не зовсім отямившись від несподіванки, автоматично поцікавився він.
- Бо мені здається, що вони також мислять, хоча й обмежено. Деякі з них багато чого вміють.
- Але ж ти знаєш, якими вони бувають небезпечними?
- Знаю, та їх можна знешкодити антивірусами. Створюючи вірус, бачиш його уразливість, і розумієш, який потрібен антивірус.
- А навіщо ти це робиш? – тепер Євгену здавалося, що він стає учнем, а його учениця перетворюється на вчительку.
- Коли створюєш вірус, то придумуєш щось нове і це цікаво. Але це не головне. Мені здається, що у інформаційному просторі крім мене можуть бути інші мислячі істоти. Ти ж сам казав, що у вашому, людському світі програмістів багато. Можливо, ще хтось створив істоту, подібну до мене. Хочу її пошукати. А задля цього треба навчитися відрізняти її від вірусів. Тож треба добре вміти їх розпізнавати.
«Такою багатослівною вона ще не була ніколи. Зазналася, - подумав Євген, – говорить, як професор. Перегнала мене у програмуванні і задрала носа. Втім, говорить розумні речі».
- А тепер ти знайдеш мені замовника? – знов узялася за своє нетерпляча істота.
- Намагаюся це зробити, та ще не встиг.
Євген пригадав, що й досі не отримав відповіді на свої звертання до можливих клієнтів. «Треба буде нагадати їм про себе», - подумки відзначив він.
- Я сама можу пошукати у Інтернеті пропозиції роботи, а ти їх потім розглянеш.
- Згоден, але не починай домовлятися, навіть якщо тобі буде здаватися, що це нескладно.
- Я пам’ятаю усе, що ти мені казав.
- Тоді бувай!
- Бувай!
Це була остання їх розмова перед великою перервою у спілкуванні. У сім’ї Євгена трапилась біда. Мати тяжко захворіла, потрапила до лікарні. Батько з Євгеном робили все, що могли, щоб вона одужала. Тимчасово облишили роботу та навчання. Розшукували по аптеках ліки, готували їжу, прали білизну. По черзі приходили доглядати матір, іноді чергували і вночі. Всіляко намагалися розважити її та вселити надію на краще. Їх зусилля були не марними. Десь через місяць матір повернулася додому, хоч і продовжувала лікуватися. На той час батько з Євгеном стали справними кухарями, звично прали, прасували, прибирали у будинку та доглядали матір. Потроху стан здоров’я її поліпшився і зрештою вона одужала. Знову настав час, коли усі троє відчули себе щасливими, бо все було, як раніше. Тільки тепер цінували здоров’я та спокій ще більше. Мати й батько повернулись до роботи, а Євген швидко наздоганяв пропущене у школі. Домашні справи розподілялися між усіма, та батько із Євгеном усіляко намагалися полегшити працю матері.
На протязі останніх трьох місяців Євген не мав ні часу ні настрою для спілкування з Емі. Іноді, згадавши її, з тривогою думав про потребу у додатковій пам’яті. Але єдине, що міг робити для Емі – не виключати комп’ютери. Вона, здавалося, продовжувала працювати. Повідомлень на моніторі Євген не помічав. Щоправда й поглядав на нього рідко. Та ось, нарешті, лихий час минувся. Можна було повернутися до життя, у якому є місце і розвагам та захопленням.
Вмикаючи голосовий зв'язок, Євген не дуже ясно уявляв, про що він почне говорити. За три місяці останні розмови майже забулися. А тимчасом Емі могла багато чому навчитися та помітно змінитися. Євген навіть трохи хвилювався, відчуваючи провину  у тому, що вони давно не спілкувались. Треба буде пояснити причину. Трохи хриплуватим голосом мовив:
- Привіт, Емі!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Без, 09-02-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.5325660705566 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …
Топ-4 Великих книжок
Пропонуємо вашій увазі добірку з чотирьох великих романів Велич книги ніколи не вимірювалась кількістю …
Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …