Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51558
Рецензій: 96010

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 32021, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.144.40.239')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Соціальна драма

С-експеримент

© Микола Шпаковський, 30-01-2012
Приїхав’ім елєктроном. З ним ми сі перестріли в Тернополи на рогатці біля жовтої церкви. Закурилисьмо по їдному дзиґару, кєнти, колєґи на все. Далі пішлисьмо шось кинути за драбину в «Синевір» тай си трошка побалакати про всьо і нічо. Не то осінь, не то зима, ніби сніг, ніби нє – ґвадзя, а Старий Новий Рік на носі, на полях мала би вже підростати озимина. В калабані виднієтьсі розлєта соляра, такі кольорові патьоки, як райдуга.

- А знаїш, – каже він мені – солярка то є помічна жидкость, природа нам її дала, бисьмо були зогріті, а мотори робили в наших машинах чотко. Жилізо ї любе. Гітара любе музику. Дівки люблят всю ніч.

- Та воно то так, памнітаю пару трафунків, як вона ратувала людий від всілєких злих випадків. Для шоферів вона перша кляса, як маїш де їхати, а вже си бахнув горівеґи. Береш заліваєш в себе півлітри соляри і вона перебиває перегар. Михалко як шоферував в колгоспі – всьо життє пив, не щитаючи того як був малим, бо тато му не налівав, руки сі трисли. Рано, як він вставав їхати в командіровку, то си гаратне гранчак горівки і запиває соляром з бака свого «камазу», а як спине го мєнт і просит дмухнути в трубку – то від Михалка бігме ніц не чути. Хоть мав такі велицьозні сині мішки під сліпаками і видко шо пияк – то все казав, шо таким сі вродив. І ніколи аварії не зробив. Добрий шофер був! Каток роз’їхав на пляцок.

- Та ти маїш знати того Рудого, моцний був хлоп, хоть одно воко на Марокко – друге на Кавказ. На Страсну Суботу ми якраз на автобазі поправлєлисьмо здоровлє. А він все любив випити, тай просе нас вцідити му капку. Ми шось переплутали чи то хтось пожартував і замість горівки він сі напив тормозної жидкості. Ми всі гет сі поперестрашували і шоби то нейтралізувати, і заки він не восліп – дали му пропустити через себе солярки, а потім чікушку смаги, в Дорки купили. А йому хоть би шо! На другий день рано в п’єтій Рудий вже мандрує і питаєсі мене чи не маю якої заначки. Знаєш, на Великдень в церкві стоїт такий страшний перегар! В той день я кинув пити і певне добре зробив. В тім році обіцєют кінец світу і страшний суд. Два в одном, як реклама якоїсь кави!

- Соляра, кажут старіші, заки з неї почали переганєти бензину – мовлю тепер я – була знайдена і спользована ше в первісних віках, коли люди хтіли аби їх не занюхали вовки, комарі чи єнча звірина, то вони сі ньом смарували і так ходили. А як влупила блискалка в кирницю з том соляром – то вже не було так смішно, бо горіло вшьо: і ліси, і німина. Вшьо чорне як той шкварок! З тих часів були винайдені правила безопасности у вигляді шуфлі і піску, аби могчи засипати вогонь.

Повариха накидала нам в мисочки тих чанахів, підігріла мисливскої кобаски, дала томатного соку і два по сто. Стандартно як все. Нині ми балакаїм про поп-музику і цицки. Безмаль одно і то само, як не крути.

- Знаїш, ту фіфу – Марущину дочку? Можна десь далі ї витігнути, кінчила по бандурі трембовлєнське культучилище, нормально. Шось з ньом тре зробити!

- Отак-во – раз-два! Легенько, довго думати не тре! – балакаю я – вшьо то виджу по тєлєвізори. Такі придурашені, гет з того плачу. Сілікон, патла, вшюда брита, спухлі вардзолі, високі каблучиска, мінімальні лашки, люрекс, дюрекс, дзюрекс. Сценарій такий: вона лежит в ванній, п’є зо шклянки якись шмурдяк, до неї на полірованій машині їде хлопака з таком-во прічоском і так вдєгнутий буцімто насрав в ґаці, гет такий прітальонний. Б’єтьсі той бокал, летят ружі, півонії чи ґризентина, вона мліє, він її витігає з води, розкладає на ліжку і робе з ньом шо хоче, а вона сі до него лаще. Такі зара моди, їдні потороча, вшьо якесь таке збаламучене і облесне, ніби сі надихало чогось! А я сі злощу.

- О, чуєш, в мене є добра відіокамера, в глибочівському клубі списали, може би то ми зробили своє кіно, німецке!? – загорівсі він.

- А чо нє? Актьора так само вже маю, один морак, недавно вернувсі з корабля, точно голодний. Шоби тіко ї не роздер, будем пильнували.

Не минуло неділи, а ми вже знайшлисьмо хату і встигли порозставлєти декорації. Диван був вже розвалюха, то рішилисьмо знімати всі дублі на підлозі, на турецкому коврі. Поставилисьмо в камеру новісіньку бабіну, на стіл кєлішки з шампанським, заказали баяніста в чорнім плащи на розігрів, нажарили пітнайціть гусічих яєц зо салом і петрушком тай почали командувати тим цирком.

- Короче так, розбирайтесі поволи, нікуда не спішіт, майте стрим. Спочатку вона грає на бандурі, ніби готуєсі до виступу на звітному районному концерті з народної самодіяльности, а ти подзвонив’ісь в двері, бо тіпа сусід знизу якого вона затопила. І тут вшьо починаєсі! Замість ахів-вздохів вона буде сі розспівувала «мі-ме-ма-мо-му», ясно?.

- Морак її вобертає задом до себе, цицками на підвіконник і каже - «диви-диви, які в тебе туво павуки!»

- А вона: «Шукала’м шпарку мітлу жеби їх, ту всю наволоч, порозганєла».

Вшьо валит в кульмінацію. Подібних сцен було десь зо двайціть. Побили шиби, розвалили стіл у вітальній, викинули з балкону робочу радіолу. Вона сильно спотіла геж туш потекла. Крижі і плечі всі в крови, бо хтось був накидав на той турецкий ковйор руж зо шпичаками, піщала як має бути. Морак вже почив пити кефір, би заправити свої баки. Баяніст заснув біля пса в колідорі. Сусіди викликали в міліцію і нас всіх забрали…

За три місєці вона сказала тому моракови, жи від него залетіла. А шо він? Та сі втішив хлоп, шо робити?! Але забрав ї на корабель з малим і з том бандуром. Не знаю, чим то сі скінчило, але вони нам часом пересилают гроші і ікру. Зара модна мішанка – червоно-чорна. А баяніст лишивсі на заробітках в тюрмі, грає концерти і товче дочку майора. А ше за пару місєців з тої тюрми зробили чи то готель, чи то бурдель до Євро-2012.

*** Рослику Фуку на честь п’ятирічної дружби

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Кавачай, 02-02-2012

Насмішили з тим німецьким кіном

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 02-02-2012

...еликтричков...чи що...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 01-02-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.047392129898071 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати