Шановна пані Олександро,
шановні автори і читачі ГАКу,
хочу теж спробувати відповісти на поставлене запитання . чим мені особисто допоміг ГАК.
Тут, мабуть, треба подати перелік досягнень, хоча б і невеликих. В цьому році мої переклади вийшли в трьох книжках, тобто, не три книжки вийшли, а в трьох книжках є й мої переклади. Дві книжки, переклад з англійської, народилися просто тут, на ГАКу. Це ²Навколосвітня подорож вітрильником наодинці⌡, неймовірний проект під головуванням Антона Санченко, і ²Де закінчується тротуар⌡. У останньої збірки по-дитячому веселих і не по-дитячому мудрих віршів навіть два хрещених батька. Це Володя Чернишенко, який був невтомимим двигуном у цьому проекті, і Тарас В.єнц, бо саме з того, що він обрав вірш невідомого у нас американського поета для чергового ГАКівського конкурсу поетичних перекладів, усе й почалося. Дюжину моїх перекладів взяли й до Антології російської поезії ХХ століття ²Від А до Б⌡. І теж завдяки тому, що помітили мій переклад на моїй сторінці тут, на ГАКу.
А ще навесні цього року мій переклад був першим на конкурсі перекладів польського поета Чеслава Мілоша, який організувало Польське консульство в Харкові. І знову ж, про цей конкурс я довідалася від одного з авторів ГАКу, який, до речі, теж став призером на цьому конкурсі.
Звісно, я вдячна за це моєму улюбленому сайту. Бо дарувати друзям книжки, на сторінках яких стоїть і твоє ім.я, - насолода, яку не з чим не зрівняти.
Проте... Проте я не ставлю крапку в моїх стосунках з ГАКом, а, навпаки, ще більше сподіваюсь на його допомогу. Бо бачу себе чомусь не перекладачем, а прозаїком. Завдяки ГАКівському конкурсу одне моє дитяче оповідання побачило світ на сторінках ²Великої дитячої газети⌡ і ... поки що все. Вбачаю тут дві причини . по-перше, звичайно, недостатній рівень майстерності, над чим буду працювати, спираючись і на критичні зауваження читачів ГАКу. А, по-друге, як відомо, з лежі не справиш одежі. Або, щоб відкрили, треба стукати. Але я, наприклад, цього не вмію, думаю, так само, як і багато цікавих авторів. Отож тут хотілося б, щоб допомога ГАКу була більш дієвою.
Це можуть бути і власні конкурси, і вчасне повідомлення про конкурси, що проходять деінде в Україні. Мені мріється про те, щоб на ГАКу з.явилися й власні літературні агенти, люди, що добре знають кон.юнктуру ринку, можуть порадити автору, як зробити твір більш ²читомим⌡, і постукати разом з ним, а то і замість в нього в омріяні двері.
Щоправда, не всі готові до порад прислухатися. От я, наприклад, слухаю поради . і завжди роблю навпаки. Але це теж результат, що не кажи.
Отже, допомогу ГАКу мені особисто вважаю доведеною. Дякую тобі, мій любий сайте.
З повагою
Галина Михайловська
2.
Юрій Кирик
Більше року я на ГАКу. Перший текст завісив 4.12.2009 р. Дуже до душі прийшлась мені ГАКівська спільнота, поважаю її, довіряю, а й люблю. Мені насправді залежить на думці як початківця, так і маститого літератора. Головне – вміти почути! Чую, як слухають мене у Східних теренах України, як сприймає Захід, що не подобається молодій генерації, які теми драстичні і їх взагалі не вартує підіймати...
Прийшов на ГАК маючи за собою деякий письменницький досвід - випустив 4 книжки, працював на Львівському радіо, кіностудії, багатьох газетах, та потрапивши на ГАК, почав своє нове життя. Ніколи раніше, навіть випустивши книжку, (яку перевидавали!), що свідчило про немалу кількість читачів, не отримував стільки відгуків, зауважень, фахових рецензій як тут, на ГАКу! Скажімо лише "Будинок місячного сяйва" приніс мені 75 (!!!) відгуків і рецензій. Вони скеровували мій човен у правильне русло, дозволяли вчасно реагувати і робити поправки на вітер... Мої головні рідери, і тут їх не можку не назвати: Наталя Ліщинська, Микола Цибенко, Галина Михайлоська, Олена Юкіш, Зоряна, їх список звісно, можна б продовжити, (коли лиш дослухатимешся до порад!), проведуть мов добрі лоцмани по незнайомому форватеру. Зараз усе що пишу завішую на ГАК, пишу, он-лайн, як тепер кажуть! Знали б, яке прекрасне відчуття - тебе супроводжують, за тобою дивляться сотні очей, які не дозволять відхилитись від курсу, напоротись на риф чи засісти на мілині!!!
За увесь час свого перебування на ГАКу, жодного оповідання не «проштовхував» в журнали, хоча публікацій за той час мав набагато більше, ніж коли це робив. Наш ГАК поважають і моніторять редактори грубих журналів, і самі пропонують тобі у них публікуватись. Повірте, це набагато приємніше, аніж коли сам посилаєш свою річ...
Дуже мені прикро, що фальшиве ЕГО найбільше запавутинює саме людей так чи інак причетних до красного писемства. Дозволяють собі ігнорувати реци колег, не помічати завваг, чи відстоювати "свою правоту". Мені їх дуже шкода. Радості "серфінгу в океані нету", як влучно висловилась Н. Ліщинська, їм не зазнати!
