ПРИЄМНА НЕСПОДІВАНКА
Чоловік закінчив роботу в лабораторії, а Жінка завершила кулінарну
творчість на кухні, почали шукати Рожевого Слоника, щоб відсвяткувати з ним іменини за святковим столом.
- Рожевий Слонику, ти де? – заглядав у схованки Тато.
- Наш любий хлопчику, виходь, ми хочемо тебе привітати, - просила Мама, та він не одзивався. Батьки оглянули всі закамарки, де б заховався Слоник, але так і не знайшли його.
Зайшли у велику вітальню, поставили на шовкову скатертину ще один іменинний торт з горіхових, медових і макових коржів із заварним шоколадним кремом, прикрашений зверху вишнями й малинкою, запрошував скоштувати.
- Який гарний торт ! – захоплено сказав Чоловік, - Рожевий Слоник і Вечір будуть задоволені.
Засвітили кольорові свічечки, розклали на столі подарунки, які приготували для свого улюбленця і пішли відпочивати. Знали, що він бавиться з Вечором і вигадує для його діточок казки. Любили його таким, яким він був.
* * *
Вечір щедро обдаровував дітей солодкими казками а, коли вони закінчилися, повернувся до одноногого Ліхтаря, щоб розповісти про приємну несподіванку - про дівчинку - Солодинку, яку знайшли з Рожевим Слоником під кущиком малинки. Вирішив зачекати на Ніч і поділитися з нею новиною, запросити в гості до чарівного будиночка. Дуже хотів дізнатись: що ж там робиться?
Ніч прийшла у довгій темносиній шовковій сукні, вишитій золотими зорями,
у пухнастих черевичках з м’якої білої хмарки. Великий крислатий капелюх прикрашений ніжним сизим туманом, спадав додолу легкою вуалькою. Чарівність Ночі подобалася Вечору, бо одяг робив її королевою безмежних володінь. А може це так і було насправді. Хто його знає...
Взявшись за руки, полетіли до чарівного будиночка, там на них чекали Солодинка й Рожевий Слоник. Добрі невидимі духи кружляли над шоколадним дахом, кожен з них хотів відкусити хоч маленький кусочок, але їм це не вдавалося, бо у добрих духів не було зубів.
Коли Вечір і Ніч прилетіли до дверей, то побачили, як Місяць і Зорі розсипають довкола хатинки срібні промені, в яких літають лісові світлячки, схожі на живі ліхтарики з кольоровими скельцями.
У дитячій ангелятка бавилися з Рожевим Слоником і Солодинкою. Вони смішили дітей, забавляли їх різнобарвними промінчиками. Вечір і Ніч притулилися до вікна і радісно дивились на дітей. Рожевий Слоник пішов із Солодинкою у вітальню розглядати подарунки. Раділи, розгортаючи кольорові коробочки. Солодинка стрибала від радощів, плескала у долоньки. Згодом, вони сіли за стіл і Слоник вчив малу їсти виделкою та ложечкою але в неї нічого не виходило. Вона брала солодощі двома рученятами і клала в ротик разом з пальчиками. Їла й бруднилася. Рожевий Слоник терпеливо витирав її серветкою.
Ніч була захоплена дівчинкою, святковим тортом і надзвичайними солодощами. Вона тихенько зайшла в кімнату і поклала собі шматочок тортику на тарілочку. Смакувала з великим задоволенням. Вечір спішив і ковтав усе підряд. Ніч зробила йому зауваження і він намагався бути чемним, але у нього не вистарчало терпіння. Спочатку злизував крем, а потім з’їдав тістечко. Коли вкотре побачив суворий погляд Ночі, став ласувати морозиво ложечкою, наче хотів показати, що він теж може бути вихованим і акуратним.
Серед кремових квітів і цукрових ягідок на іменинному торті, малинка вабила до себе. Кожен з гостей хотів поласувати нею, але Солодинка всіх випередила. Схопила ягідку двома пальчиками й швиденько поклала до ротика. Вечір з Ніччю голосно розсміялися, а Рожевий Слоник, радіючи, котився колобочком по великій вітальні. Коли частування закінчилось, Рожевий Слоник запросив всіх до танцю. Вони радісно закружляли в колі, та годинник вдарив одинадцять разів. Ніч заметушилася. Їй потрібно було оглянути всі свої володіння, подивитися, чи яскраво світять вуличні ліхтарі, чи блимають на небі Зорі й Місяць, який мав стояти на сторожі спокою аж до ранку.
Слоник приніс подарункові торбинки і поклав гостям солодощі та нові казки. Вечір і Ніч радісно полетіли до тих дітей, яких ніхто й ніколи не колисав. Вони завжди чекали у своїх ліжечках на чарівних друзів, які дарували їм мрії.
У літньої Ночі дуже мало часу. Коли Вечір заснув під капелюхом свого товариша старого Ліхтаря Ніч, відчула, що дуже втомилася. Починало світати, і Рання Зоря поспішила в місто. Ніч полетіла до лісу. Вона любила спати у теплому гнізді сови Відуни, яка не полювала, бо була стара і сліпа. Ніч принесла їй смачний гостинець і бабуня-сова дуже зраділа. Примостившись у пухнастому ліжечку своєї товаришки, Ніч лягла під її тепле крильце і міцно заснула.
Соловейко розбудив Світанок. Розсипав пісню на квіти, на ліс, на старовинне місто, яке враз задзеленькотіло трамваями, заговорило шурхотом коліс від машин, цокотом каблучків по тротуару. Міщани спішили до праці. Старовинний Годинник на Ратуші завжди говорив перше слово: „Бам!” - а потім луна довго й мелодійно промовляла : «Бам-м-м-м – бім-м-м…». Це був знак щасливого дня. Леви сідали на старе місце і ставали кам’яними охоронцями. Ревно оберігали великі двері Мерії, щоб ніхто із чужинців туди не міг проникнути.
Прокинувся чарівний будиночок. Першим піднявся Чоловік. Пішов на кухню, заварив каву, приготував теплий шоколад, прикрасив цукровою пудрою вергунчики, пампушки, які звечора напекла Дружина. Згодом сніданок чекав на Дружину, Рожевого Слоника. Вони любили їсти на повітрі й слухати спів пташок. Так вони снідали щодня.
Кава пахла святково, розвіював смаколики шоколад, але на веранду ніхто не поспішав. Чоловік зайшов до великої кімнати й побачив Жінку. Вона прибирала вітальню. На столі залишилось два кусника з торту, солодощів не було. Вони почали шукати Рожевого Слоника. Зайшли в його кімнату й побачили чудову картину: у ліжечку з великого грецького горішка спав Рожевий Слоник, а поруч з ним в теплій солом’яній колисочці, вистеленій лебединим пухом, солодко посапувала в сні маленька дівчинка з яблучком в руках. Ручки і личко були вимазані кремом. Мабуть дівчинка ласувала солодощами, у той час, коли Слоник міцно спав. Чоловік і Жінка довго милувалися малою, усміхалися від того, як вона смішно плямкає губками і щось тихенько шепоче. Манюня їм сподобалась, бо вона була саме тою дівчинкою, про яку вони так довго мріяли…
- Солодинка! - сказали в один голос, мала відкрила оченята, а з нею і Рожевий
Слоник. Він палахкотів від щастя, бо його нічний подарунок зробив батьків щасливими. Солодинка всміхалася, раділа, адже поруч були Мама і Тато.
