Тільки прийшов до тями, почув гарячу липкість по всьому обличчі, хардкорові завивання гітар з навушника в лівому вусі і голоси десь поруч – Дімон, валимо, цей підар вже і так задохера получив. Хриплий голос тлустого і лисого лося напроти мене перебив ще хрипливіший ще вгодованого й лисішого бегемота, спина якого була зовсім поруч – Задохера? Задохера?! Та це чудіще реально припухло нна! Я підвівся спершись на ліву руку, дотягнувся правою і смачно щипнув його за задницю. Чувак підстрибнув від несподіванки і різко витріщився на мене. Облясссука! Лиш встиг послати йому дзвінкий цьомчик як могутній удар ногою в живіт остаточно припечатав мене до стіни. Тихо видаючи якийсь протяжний зойк, я повільно зліг на землю, хоч цього разу не вирубався. Мов крізь марлю бачив як один бугай тягне кудись вбік іншого, а той розлючено махає руками й щось викрикує. Через хвилю, коли повернулась можливість дихати, головорізи зникли. Я сів, намацав в кишені дивом вцілілий плеєр і вимкнув злісні потуги від «Maroon». Почав тихо наспівувати: «Якби колись сказала ти мені…», усміхаючись глупій ночі і час від часу роблячи перерви для відхаркування крові. Якби ще й курив – вийшов би просто фантастичний кадр для відео якогось трешового колективу…
На дворі стояла, хоч може сиділа чи навіть лежала, хто її там насправді знає, чудова сонцесяйна погода. Проміння проникало в палату через брудне вікно, ніжно пригріваючи рану, що була замість мого писку. Себе, ясна річ, я не бачив, але саме таким відчував. Морда, як і все тіло, боліли неймовірно, як ззовні, так і зсередини. В роті значно побільшало простору за рахунок вибитих зубів. Струс мозку і кілька зламаних ребер – гарантія, а там вже як пощастить, хоч інших переломів ніби нема. Весело почалося літо, шо тут скажеш. Цього разу я снікерснув конкретно.
***
Коли алкоголь переставав анестезіювати, така вже особливість нашого організму – до всього звикати, я винайшов інший спосіб щоб глушити різкість цих клятих думок. Він не завжди спрацьовував, але нічого кращого ще не придумав. Адреналін притупляв страждання, а ейфорія від небезпеки мала й взагалі цілющий вплив. Щоправда, не надовго. Та остаточного зцілення мені не видати, нічого тут не вдієш. І хоч вже давно переріс той вік, коли можна дозволити собі бавитися щось типу в «Смертельну зброю» з Мелом Гібсоном, та спроби взяти себе в руки закінчувалися завжди однаково, ніяк. Безвільне, закомплексоване чмо!
Почав я десь місяць тому з меломанської теми. А саме, побував на прослуховуванні басистів в Франківського «Листопаду» і нашого «RedLine». Одного разу друг-музикант дав потримати бас-гітару поки зав’язував шнурівку, це власне все, що можу сказати про знайомство з цим інструментом. Металюги сприйняли з гумором, перлися й пригощали пивом. Та загалом, відчайдушне панкування очікуваного результату не принесло, лише ще більше запорпувало в лайно. Тому я вдарився в екстрім: катався на поїзді, в прямому значенні «на», стрибав з парашутом, блукав кілька днів лісом, харчуючись хробачками й корінцями. А минулої п’ятниці серед ночі видерся на львівську вишку. На самісінькому вершечку просидів до світанку наспівуючи «Друга», щоб зігрітися – підтягувався на крайній балці. Коли ноги губляться в глибині чорної пустки, а руки ось-ось не втримають маси власного тіла – враження саме ті, що треба.
І от, вчора, проходячи пів на дванадцяту ночі біля озера, я вкотре прибитий онлайновою реальністю, подумав, що не зле було б спробувати перепливти його. Плавав я так собі, тому випробовування мало вийти крутезним. Але потім зародилася вже воістину геніальна придумка. Один з найгламурніших нічних клубів міста був на відстані всього лише кількох кроків. Як на мене, він добряче псував вигляд набережної, а своїм наповненням і змістом взагалі робив Тернопіль дещо схожим на біблійний Содом. Цими своїми аскетичними думками я й вирішив поділитися просто зараз з кимось в середині пекельної контори. Заплативши за вхід, потрапивши в кубло й побачивши дригаючі в танці телеса, я проте, знову змінив задум. На об’ємних, шкіряних диванах, сиділи наймодніші клубарі. Підійшов до першого ліпшого, де розсілися здоровий качок з цицькатою білявкою, з ходу всівся поруч і нахилившись до чувака прориваючись крізь бебемкання пластмасової музики, прокричав: «Мужик, давай я дрюкну твою бабу, а ти подивишся». Він здивовано глянув на мене, кілька секунд явно перебуваючи в щирому шоці, після чого його мордофейс зарум’янився і чолов’яга з сором’язливою інтонацією в голосі мовив – що, прямо зараз? От прикол, така невдача спіткала. Зара підійду – крикнув я і пішов в інший кінець залу. Два мордовороти ліниво переступали з ноги на ногу танцюючи біля своїх ногатих дівах. Без вагань, так само нагло виклав свою пропозицію одному з них, масивнішому. Тут вже реакція виявилася відповідною. І як тільки ми вийшли на двір, я ледь встиг ввімкнути на плеєрі трек, який завжди слухав в миті гостросюжетного, адреналінового валіва. Далі ви знаєте.
Щодо причини моїх дурощів, то все просто й банально. І хоч те, що зранку сходить сонце, а ввечері заходить, є найбільшою банальністю в світі, як сказав хтось на ХайВеї, все ж не буду скочуватися до «вона надзвичайна, такої більше не зустріну». Тим більше, це все вже було озвучено сотні разів в моєму монолозі. Ну так, я люблю себе жаліти, і що? Я ж нічого не можу дати їй, я не маю чим її дивувати, кажучи просто – я нецікавий їй. Інколи взаємність виходить автоматично, інколи хтось вмикає Океан Ельзи і наспівуючи «я не здамся без боюууу» таки добивається свого, чи якось так. А інколи ніяк. Є люди, які реально роблять тебе кращим, але тільки якщо ти можеш запропонувати щось взамін, інакше ідилії не буде, самопожертви тут недоречні. Бетру — это самый правдивый рейтинг букмекерских контор, который основан на реальных отзывах беттеров. С его помощью вы сможете подать жалобу на любое БК и решить сложный вопрос.
Певний час мені вистарчало її дружби, але згодом черепися почала поволі сповзати. Тупо звичайно щодня сидіти на її сторінці в соціальній мережі, одержимо очікуючи оновлення статусу, так само як писати їй різні дурниці про все на світі, і битися головою об стіл, коли вона не відповідає. Але «як ця дурість прекрасна, коли нас тільки троє»… Повільно перетворюєшся на маніяка. Коли вже до такого доходить, як варіант – спровокувати її на щось погане по відношенні до себе, остаточно дістати так щоб прорвало, і отримати щиросердне посилання під три чорти перекладене милими компліментами. Тоді заспокоюєш себе тим, що вона така-сяка не варта тебе. Ти ж бо, такий романтик, мріяв про просиджування ночей на лавці під зірками, тримаючись за руки, а та не зрозуміла, не оцінила всього багатства твого світу і т.і. Далі час – дохтор сильний. Але в тому то й річ, що вона дуже добра дівчинка з чуйним серцем і світлою душею. Тому, що тільки не вимальовував… Аж смішно, курча мать.
Отже, я рятуюся від божевілля по-своєму. Такий мій формат втечі. І як тільки виберуся з цієї триклятої палати – піду в зоопарк і замкнуся в клітці з тигром...
