Розділ 1.
Неправильний ранок пані Киці. - Пригода у пекарні тітоньки Сови. – Невідомий злодій
Пані Киця аж ніяк не була пліткаркою. Просто вона любила першою дізнаватися про всі важливі новини в місті.
Але того дня вона трохи припізнилася на базар. І не тому, що заспала. Зовсім ні!
Уся ж бо вулиця знала: пані Киця – дбайлива господиня і завжди встає вдосвіта, аби мати доста часу на всі домашні клопоти.
От тільки інколи бувають такі… неправильні дні. Коли геть усі плани летять шкереберть і в найліпшої господині.
От за сніданком пан Кіт розбив свою улюблену люльку, розгнівався і випадково змахнув хвостом зі столу блюдце. Звісно, йому стало соромно, тож він заквапився на роботу і забув свого вірного портфеля.
Пані Киці довелося відправляти доньку Білянку навздогін батьку.
Мурчик же – синочок пані – скориставшись, що залишився без нагляду розумниці-сестрички. Тож вирішив покласти собі в манну кашу ще одну ложку полуничного джему. От і вилив на себе та новеньку скатертину пів слоїка густо-солодкою червоної рідини.
Тож чи диво, що пані Киця поспішала на базар пізніше ніж звичайно? Квапливо кваплячись вуличками Міста, вона переймалася: а раптом у пекарні тітоньки Сови вже закінчилися її знамениті хрусткі коржики?
Тож і не відразу звернула увагу, що знайомі на базарі ведуть себе якось дивно. Замість того, аби неквапно погоджати між ятками, вибирати свіжу городину та обмінюватися з продавцями останніми новинами, усі збуджено гомоніли між собою.
Найбільший і найгамірніший гурт зібрався саме біля пекарні, що знаходилася зовсім поруч із базаром. Навіть дехто із подавців зважився залишити товар на сусідів, аби підібратися ближче до дому тітоньки Сови.
Востаннє такий галас навколо пекарні зчинився ще минулого року.
Тоді до господині прибув погостювати її небіж і взявся допомагати їй біля тіста.
Звісно, хлопчина хотів як краще. Бо ж не гаразд байдикувати, коли тітонька не спить усю ніч, аби на ранок усі охочі мали ще теплий хліб. Але від надмірної старанності переплутав сіль та цукор.
А де знайдете охочих їсти солодкий хліб із гороховим супом чи солоні булочки із варенням?
Наскільки пані Киці було відомо, зараз племінник тітоньки Сови був у школі в іншому місті. Тож цього разу трапилося щось геть інше, але не менше неприємне.
І справді, варто було глянути на вивіску, щоб зрозуміти: у місті скоїлося щось неймовірне!
Звісно, і до цього інколи молоді росомахи та лиси бешкетували: чи ліхтар погасять, чи газон витопчуть.
Але ж отак познущатися над вивіскою!
Хтось лихий позривав великі, вкриті блискучою фарбою літери, залишивши над входом до крамниці лише: «ПЕК…РНЯ ТІТ…НЬКИ С…ВИ. Л…СК…В… ПР…СИМ…!».
Треба віддати належне мужності Сови. Ранок для неї все одно, що для інших мешканців Лісограду пізній вечір.
Але попри сильну втому та неприємності, вона сама відчинила двері крамниці, не доручивши цього панночці Зайчисі, що підробляла у неї продавчинею.
- Прошу. Через це… непорозуміння мої знайомі не повинні залишитися без свіжого хлібу!
Лейтенант Хорт, що відповідав за спокій в Лісограді, спробував був заперечити: покупці можуть затоптати сліди злочинця.
Але тітоньку Сову ще нікому не вдавалося змусити чинити щось проти волі:
- Ви вважаєте, що уся підлога крамниці всіяна незнайомими брудними слідами?
Звісно, підлога у крамниці сяяла – жодних брудних слідів. Покупці звикли старанно витирати лапи перед тим, як переступити поріг.
Так само вчинили вони і цього разу. От тільки не чутно було розмов. Навіть вертка Зайчиха сьогодні всміхалася відвідувачам через силу, подаючи потрібну покупку.
Тож багатьом вдома видалося, що хліб ледь гірчить.
Здавалося, що невідомий злочинець вкрав не лише букви із вивіски, але й радість у мешканців Міста.
Розділ 2.
Скільки років має бути детективу? – Самотнє Сороченя. – Дивний незнайомець
Мурчик допомагав сестриці мити овочі.
Не те, щоб він полюбляв цю справу. Та й то сказати, чи бачив хто кошеня, яке б полюбляло овочі?
Але пані Киця вважала, що в тих овочах – багато вітамінів і завжди готувала їх на обід.
А що Біляна вмовила маму пробачити бешкетника і випустити його із кутка, то треба ж їй допомогти.
Але Мурчику дуже хотілося швидше закінчити із нудною справою і побігти до міста.
Адже там лейтенант Хорт шукає зловмисника, ну, точнісінько так, як про це пишуть в книжках та журналах. І певно, інші хлопці зараз уважно спостерігають за цим, а він…
- Мабуть, твої приятелі зараз плутаються у лейтенанта під ногами, - ніби вгадала його думки сестриця. – Він швидко знайде хулігана, так каже мама. А потім ще поскаржиться на твоїх знайомих їх батькам. Бо ж яка користь дорослим від малих під час розслідування?
Мурчик сердито глипнув на сестру: та що вона тямить, дівчисько?! У всіх книгах злодія шукають довго-довго, опитують свідків. І скрізь кажуть, що хлопчаки бачать інколи більше, ніж дорослі.
А скажете, не правда? Дорослі ж завжди кудись поспішають. Ще диво, що хтось із них звернув увагу на поламану вивіску!
Сказати про це Мурчик не встиг.
- Тут-туп-туп! - гучні кроки стихли на ґанку, почулося шурхотіння килимка, об який надто старанно витирали лапи.
Потім у двері ввічливо постукали.
На цьому ввічливість Яська – найкращого приятеля Мурчика, трохи старшого за нього – вичерпалася. Він увірвався до будинку із важливою новиною:
- Ще одну вивіску поцупили! У дядечка Бусла.
- Що цілу вивіску? – зацікавився Мурчик, залишивши овочі в спокої.
- Ні, половину, - чесно уточнив Ясько. – Тільки тепер її ніяк не вимовити. Залишилося тільки «Ч… Б…. Т… Р». Дядько Бусол ще скаржився, що тільки-но встиг пофарбувати ті літери, новісінькі були, аж блищали. Той Хорт…
- Лейтенант Хорт, - виправила Біляна, бо ж була ґречною дівчинкою і не впускала можливості повчити халамидника. Бо ж, як запевняла мама, Ясько погано впливав на Мурчика.
Але все ж полишила перетирати посуд.
- Той лейтенант, - не став сперечатися Ясько, бо хіба хто із хлопців міг коли переговорити Білянку? Де там! – Каже, що це – не просто хуліганство. І пані Ворона теж каже, що знає це напевне…
- А мама каже, що пані Ворона все вигадує, - знову урвала його Біляна.
Але як хлопці вирішили побігти поглянути на вивіску над майстернею дядечка Бусла, то вона вирішила й собі піти з ними. До обіду ще далеко, а вона й так вже зробила чимало…
Ясько дорогою продовжив ділитися важливим новинами:
- Так-от, пані Ворона каже, що Сорока, як тільки переїхала до нашого міста, влипла була в якусь неприємну історію. Прихопила, як у когось в гостях була, якусь блискучу цяцьку… Тож і тепер варто було б приглянутися до неї та її синочка.
Біляна аж посеред вулиці зупинилася від обурення:
- Як тій пані Вороні не сором?! Тітонька Сорока уже стільки років у нашому місті працює, скрізь пошту розносить і новини повідомляє, аби їх в газеті друкували, усіх знає. І її всі знають. І ніхто, крім тої пані Ворони, нічого поганого про неї не сказав. А та вбила собі в голову, що сорокам подобаються ніби блискучі речі – і все, ніяк не поступиться. Тепер ще малого Сорочука дражнитимуть!
- Уже, - неохоче признався Янько, похнюпивши не лише носа, але й пухнастого хвоста. –Уже спробували дражнити. А він дзьобом як дасть! Аж ґуля в Рудька вискочила.
- Може, у вашого Рудька хоч трохи розуму додасться. Сором який! Ви ж старші, а Сорочук і так зовсім самотній, не вміє дружити! То ви його й ображаєте!..
Заперечити на це було нічого. Сорочук справді якось не вмів гратися і не пристав до жодної компанії у їх Місті. Блукав самотою, креслив щось вуглинкою в альбомі, який завжди таскав із собою…
Але чого це дівчисько вирішило за нього заступатися? Закохалося?
Мабуть, Ясько спитав би по це вголос, і вони неминуче посварилися.
Але тут сталася геть несподівана подія.
Навіть більш незвичайна, ніж оті понівечені вивіски.
Приятелі побачили незнайомця. Так-так, зовсім незнайомий їм дорослий Лис стояв біля напроти домівки дядечка Бусла і уважно розглядав оте «Ч…Б…Т…Р».
Тут треба сказати, що їхнє місто не таке вже й велике. Навіть, швидше, маленьке. Його й на мапі не кожен зуміє відшукати.
А кошенята – народ допитливий. (Дорослі коти - теж, але самі вони це чомусь завжди заперечують). Знають майже усіх мешканців містечка. А от цього незнайомця вони раніше не бачили.
Та й виглядав отой Лис якось підозріло. Ну, чого б йому було стовбичити посеред вулиці, попри теплу весну загорнувшись у довгий темний плащ і читати газету? Звісно, газети багато хто з дорослих читає, але робить це, зазвичай, вдома, де нема кому заважати.
Тож приятелі, не змовляючись, вирішили, що отой Лис за кимось стежить. А раптом саме він – невідомий злочинець і тепер розмірковує, яку вивіску (чи то яку половинку вивіски) тепер краще поцупити?
Звісно, варто було б повідомити про це дорослих. Але хлопці розуміли, що їм відразу ж накажуть триматися подалі від цієї підозрілої справи.
Білянка ж ще підкинула виправдання: а раптом отой Лис не злочинець і страшенно образиться, дізнавшись, що саме вони навели на нього підозру?
Дійшовши такої думки, приятелі уже не вагалися: за підозрілим незнайомцем варто простежити.
Хлопці - тому, що коли ще трапиться така цікава гра? Білянка – тому, що хто, крім неї, пригляне, аби хлопчаки не втрапили до халепи?
