- Ну, гаразд. Думаю, що ти її навчиш, адже все вмієш. Сьогодні маю дуже гарний настрій, казочки діточкам, а Рожевий Слоник - подарунок на іменини – красиву дівчинку! – заспівав Вечір. - А як назвеш манюню? – питає Рожевого
Слоника і по ньому видно, що не може відлетіти, аби виконати чарівну
роботу. Дуже хотів все знати. Чекав, що скаже Рожевий Слоник, який захоплено дивиться на дівчинку і щасливо усміхається. А Солодинка сидить за столом і смакує солодке.
- Вона справжня солодуня, - говорить Рожевий Слоник, - назву її Солодинкою! Тобі подобається це ім’я?
- Подобається,- крикнув Вечір.
- Мені теж, - додала дівчинка.
-Со-ло-дин-ка, - повторював Рожевий Слоник, розтягуючи склади. - Вечоре, коли ти заколишеш дітей казками, приходь до нас на тортик і не забудь запросити Ніч. Мама його вже спекла, я носиком чую, як він пахне.
-Добре, тільки роздам дітям твої казочки. Комусь буде читати мама, чи тато, комусь дідусь, чи бабуся, я прочитаю тим діткам, які на мене чекають у своїх самотніх ліжечках. Це будуть веселі казочки, які закінчаться кольоровими снами! – він махнув на прощання крилатим плащем і полетів завершувати свої вечірні справи.
- А ми приготуємося до свята, - сказав Рожевий Слоник, зробимо це дуже тихенько, щоб мама й тато нічого не дізналися.
Завів Солодинку у розкішну дюшесову ванну, помив їй ручки, личко. Зачесав волосячко і зробив з нього хвостики. Прикрасив їх кольоровими стрічечками, жабками, а у великій домашній скрині знайшов оксамитову рожеву суконочку з білим гафтованим фартушком. На ніжки одягнув м’які чопчики, подібні на зайчиків. Взяв її за ручку і повів показувати свій чарівний будиночок.
ПРИЄМНА НЕСПОДІВАНКА
Чоловік закінчив роботу в лабораторії, а Жінка завершила кулінарну
творчість на кухні, почали шукати Рожевого Слоника, щоб відсвяткувати з ним іменини за святковим столом.
- Рожевий Слонику, ти де? – заглядав у схованки Тато.
- Наш любий хлопчику, виходь, ми хочемо тебе привітати, - просила Мама, та він не одзивався. Батьки оглянули всі закамарки, де б заховався Слоник, але так і не знайшли його.
Зайшли у велику вітальню, поставили на шовкову скатертину ще один іменинний торт з горіхових, медових і макових коржів із заварним шоколадним кремом, прикрашений зверху вишнями й малинкою, запрошував скоштувати.
- Який гарний торт ! – захоплено сказав Чоловік, - Рожевий Слоник і Вечір будуть задоволені.
Засвітили кольорові свічечки, розклали на столі подарунки, які приготували для свого улюбленця і пішли відпочивати. Знали, що він бавиться з Вечором і вигадує для його діточок казки. Любили його таким, яким він був. * * *
Вечір щедро обдаровував дітей солодкими казки а, коли вони закінчилися, повернувся до одноногого Ліхтаря, щоб розповісти про приємну несподіванку - про дівчинку - Солодинку, яку знайшли з Рожевим Слоником під кущиком малинки. Вирішив зачекати на Ніч і поділитися з нею новиною, запросити в гості до чарівного будиночка. Дуже хотів дізнатись: що ж там робиться? Ніч прийшла у довгій темносиній шовковій сукні, вишитій золотими зорями,
у пухнастих черевичках з м’якої білої хмарки. Великий крислатий капелюх прикрашений ніжним сизим туманом, спадав додолу легкою вуалькою. Чарівність Ночі подобалася Вечору, бо одяг робив її королевою безмежних володінь. А може це так і було насправді. Хто його знає...
Взявшись за руки, полетіли до чарівного будиночка, там на них чекали Солодинка й Рожевий Слоник. Добрі невидимі духи кружляли над шоколадним дахом, кожен з них хотів відкусити хоч маленький кусочок, але їм це не вдавалося, бо у добрих духів не було зубів.
Коли Вечір і Ніч прилетіли до дверей, то побачили, як Місяць і Зорі розсипають довкола хатинки срібні промені, в яких літають лісові світлячки, схожі на живі ліхтарики з кольоровими скельцями.
У дитячій ангелятка бавилися з Рожевим Слоником і Солодинкою. Вони смішили дітей, забавляли їх різнобарвними промінчиками. Вечір і Ніч притулилися до вікна і радісно дивились на дітей. Рожевий Слоник пішов із Солодинкою у вітальню розглядати подарунки. Раділи, розгортаючи кольорові коробочки. Солодинка стрибала від радощів, плескала у долоньки. Згодом, вони сіли за стіл і Слоник вчив малу їсти виделкою та ложечкою але в неї нічого не виходило. Вона брала солодощі двома рученятами і клала в ротик разом з пальчиками. Їла й бруднилася. Рожевий Слоник терпеливо витирав її серветкою.
Ніч була захоплена дівчинкою, святковим тортом і надзвичайними солодощами. Вона тихенько зайшла в кімнату і поклала собі шматочок тортику на тарілочку. Смакувала з великим задоволенням. Вечір спішав і ковтав усе підряд. Ніч зробила йому зауваження і він намагався бути чемним, але у нього не вистарчало терпіння. Спочатку злизував крем, а потім з’їдав
тістечко. Коли вкотре побачив суворий погляд Ночі, став ласувати морозиво ложечкою, наче хотів показати, що він теж може бути вихованим і акуратним.
Серед кремових квітів і цукрових ягідок на іменинному торті, малинка вабила до себе. Кожен з гостей хотів поласувати нею, але Солодинка всіх випередила. Схопила ягідку двома пальчиками й швиденько поклала до ротика. Вечір з Ніччю голосно розсміялися, а Рожевий Слоник, радіючи, котився колобочком по великій вітальні. Коли частування закінчилось, Рожевий Слоник запросив всіх до танцю. Вони радісно закружляли в колі, та годинник вдарив одинадцять разів. Ніч заметушилася. Їй потрібно було оглянути всі свої володіння, подивитися, чи яскраво світять вуличні ліхтарі, чи блимають на небі Зорі й Місяць, який мав стояти на сторожі спокою аж до ранку.
Слоник приніс подарункові торбинки і поклав гостям солодощі та нові казки. Вечір і Ніч радісно полетіли до тих дітей, яких ніхто й ніколи не колисав. Вони завжди чекали у своїх ліжечках на чарівних друзів, які дарували їм мрії.
У літньої Ночі дуже мало часу. Коли Вечір заснув під капелюхом свого товариша старого Ліхтаря Ніч, відчула, що дуже втомилася. Починало світати, і Рання Зоря поспішила в місто. Ніч полетіла до лісу. Вона любила спати у теплому гнізді сови Відуни, яка не полювала, бо була стара і сліпа. Ніч принесла їй смачний гостинець і бабуня-сова дуже зраділа. Примостившись у пухнастому ліжечку своєї товаришки, Ніч лягла під її тепле крильце і міцно заснула.
