Минулого тижня нам з дружиною на декілька днів залишили доглянути старшу внучку, котрій нещодавно виповнилось 4 роки. І почалася нова епоха: розмірений, спланований ритм життя покотився під укіс. Отой маленький тайфун гасав по квартирі перевертаючи догори дриґом все, що траплялось на його шляху. Вимкнути той енерджайзер можливо було тільки за допомогою Універсального нейтралізатора активності - компьютера з мультами всередині. Тоді наставала Велика Тиша. Вона порушувалась, час від часу, появою малої на кухні. Вона матеріалізовувалась там зненацька, щоб ухопити що-небудь із ласощів зі столу, завбачно натиснувши “Брейк” на клавіатурі комп’ютера. Те ж бувало коли їй читати книжку: вона тоді тихенько сиділа і уважно слухала, зрідка лише перепитуючи: “А що таке…?, А куди він…?”, а також, маючи феноменальну память, не допускала жодних проявів нехлюйства при читанні: “Не мама, а мать” - чую як виправляє вона дружину, коли та, намагаючись пом’якшити слово “мать”, відхиляється від оригіналу - то вони читають толстовського “Філіпка”.
Якось, щоб дати дружині можливість попрацювати на кухні, пропоную внучці вибрати якусь книжку та разом почитати. Вона охоче тягне із шафи недавно куплену книгу байок І. Крилова “Лучшие басни” з яскравими малюнками - пазлами, застрибує швиденько на дивана і плескає долонькою поруч з собою. Я сідаю і вона, притиснувшись до мене теплим боком, відкриває навмання книжечку, хутко розбирає сторінку справа на пазли і, так же швиденько починаєї збирати малюнок докупи. Я ж, зазираючи в книжку поверх її голови, на сторінці зліва читаю (без окулярів, майже напам’ять, тож інколи збиваюсь):
Слон и Моська.
“…Увидевши Слона, ну на него метаться,
И лаять, и визжать, и рваться,
Ну, так и лезет в драку с ним.
«Соседка, перестань срамиться, —
Ей Шавка говорит, – тебе ли со Слоном водиться?
- Не водИться, а возИться – виправляє мене внучка, котра, займаючись своїм, здавалось би мене і не слухала.
-Смотри, уж ты хрипишь, а он себе идёт вперёд - продовжую
И лаю твоего совсем не примечает.
-Эх, эх! – ей Моська отвечает.
-Вот то-то мне и духу придаёт,
Что я, совсем без драки,
Могу попасть в большие забияки.
Пускай же говорят собаки:
„Ай, Моська! знать, она сильна,
Что лает на Слона!“
І поки вона вставляє останній фрагмент в свій малюнок роздумую, кого мені оті персонажі нагадують? Кого?!
І тут мене осяває – та ж лідерів нашої, так званої опозиції! Отой розгніваний цуцик – ну прям наш грізний фронтовик: ґвалту на всю іванівську при нульовій реакції опонента. А що? На майбутнє і він може згодитись - попереду вибори і наш герой ще добряче може попастИсь на електоральних пажитях головного конкурента нашого Слона. А потім - його завше можна приручити з допомогою смачної цукрової кісточки у формі, скажімо, прем’єрського крісла - благо позитивний приклад тому є, бо вже відкрита наступна сторінка:
Попрыгунья Стрекоза
Лето красное пропела…
Перед очима постає мужня постать сильного українця з рельєфною мускулатурою і голлівудською посмішкою на обличчі.
Злой тоской удручена,
К Муравью ползёт она – то ість до партії пана Миколи.
То ще треба примудритись, думаю - менш чим за рік розтрусити оті 15% здобутих на президентських виборах до нинішнього дріб"язку!
«Не оставь меня, кум милой!
Дай ты мне собраться с силой
И до вешних только дней
Прокорми и обогрей!»
А що? Те можна, з усіма, звичайно, спадками матєрної партії і відповідними, звичайно, подальшими наслідками.
"Ты всё пела? это дело: так поди же, попляши!" - За все треба платити. Мораль сєй басни такова: історія нас учить тому, що нічому не учить - наш мачо достеменне, здавалося б, повинен те знати, та як оминеш оті граблі.
Далі більше:
Проказница Мартышка,
Осёл, Козёл
Да косолапый Мишка
Затеяли сыграть Квартет- на спомин приходить довгограюча коаліціада: ПР, НУ, КПУ; БЮТ, СПУ; і карнавальнії маски по кругу, по кругу - нескінченне тасування засмальцьованої колоди з традиційною підкилимнною штовханиною і з безжальним висновком у фінлі байки:
«А вы, друзья, как ни садитесь,
Всё в музыканты не годитесь»
Перегортаємо ще сторінку:
…послушался Зевес.
И стал Осёл скотиной превеликой;
А сверх того ему такой дан голос дикой,
Что мой ушастый Геркулес
Пораспугал было весь лес.
«Чтo? то за зверь? какого роду?
Чай, он зубаст; рогов, чай, нет числа?»
Ну только и речей пошло, что про Осла.
Но чем всё кончилось? Не минуло и году,
Как все узнали, кто Осёл:
Осёл мой глупостью в пословицу вошёл.
И на Осле уж возят воду.
В породе и в чинах высокость хороша:
Но что в ней прибыли, когда низка душа?
Подейкують, Віктор Андрійович заходячи до залу суду, як свідок у справі Юлії Володимирівни, мав намір взяти її на поруки, та після того як його там зустріли вигуками «Ганьба!», дуже розгнівався і став топити свою віце-премє’рку по повній. Взагалі видається мені, що оті поруки - чиста вигадка Віктора Андрійовича і його поплічників (якщо вони ще, звичайно, у нього залишились). Думаю, йшов він на той суд з наміром зробити те, що він , власне, потім і зробив, але, якщо навіть і не так, то уявіть собі сценку: Віктор Андрійович, з суворим виразом обличчя, стоїть на місці свідка, кругом “Ганьба, ганьба! ”, а він твердим голосом: “Любі друзі! Я, як президент України, маю нести повну відповідальність за все, що діється в країні і тому готовий відповідати, як за свої дії, так і дії свого прем’єра по суті справи і т. д і т. п. ”. Ото повідвисали б щелепи в отих безвідповідальних крикунів і наскільки підстрибнули би рейтинги серед його поріділого електорату, бо ж покаянну голову і меч не січе!
Та даремне, видно, бо тоді йому довелося б поділити не тільки відповідальність, але і лаву підсудних з Юлією Володимирівною, а можливо і сісти на ту лавчину замість неї, та, повторюсь, видно марні на те сподівання, бо не для того виставили його свідком ті, для кого він у свій час зробив усе, щоб привести до влади, бо ж так не хотілося втрачати, нажиті непосильною працею в роки президентства, статки і хатинки. Але, як сказав классик, “Сядем усє!” - то вже краще зараз і за правду, бо ж нести відповідальність за свою діяльність, рівно як і бездіяльність, колись, як не крути, та доведеться.
А ще мрію дожити до тієї миті, коли в країні буде відповідальна влада, котра дбає про свій нарід та пильно стоїть на варті законів, нею ж прийнятих, як те робить наша малолітня внучка, що так ревно і послідовно оберігає чистоту авторських текстів.
