Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2518
Творів: 45398
Рецензій: 88832

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Happy New Year, чуваки! (Новорічна історія)

© Silverwolf, 15-01-2007

На цей вечір у мене був один виклик. У VIP-залі елітного нічного клубу нашого міста чекатимуть аж троє клієнтів. «Ох, не люблю ж «колгоспів», - думаю, втираючи у щоки рум’яна та розглядаючи власне щедро наквацяне косметикою відображення у дзеркалі.
Я – “хлопчик за викликом”. Ні, не те, що ви подумали. Я – Дід Мороз, котрого можна викликати, щоб привітати близьку та рідну вам людину – любого всім директора фірми, наприклад. Я спеціаліст високого класу і мої послуги коштують дорого. Дуже.
Робота ця, як і будь-яка інша, має чимало нюансів, непомітних навіть для кола замовників. Як і будь-яка інша, вона вимагає  постійної зібраності, швидкої реакції, розважливості. З п’яною «новорічною» клієнтурою буває досить складно працювати. Але мені ж потрібно годувати й зодягати Снігуроньку, двох наших маленьких ґномиків, та заробляти гроші на бензин для нового різдвяного оленя.
От і сьогодні на мене чекала несподіванка – одна з тих, що порушують чіткий робочий графік. У закритому від сторонніх залі, крім трьох «в дупель» п’яних та обкурених клієнтів, чиї бурякового відтінку жирні фізіономії одразу нагадали символ Нового року – свиню – сиділа не менш п’яна золотоволоса Лореляй – жалюгідна, наче щойно випірнула з каламутних вод благословенної нашої Полтви. Замість арфи вона затисла у руках плящину з коньяком. Дівчисько раптом голосно розреготалося, маючи в повітрі стягом фарбованих позолочених патлів, закинуло голову, витягуючи лебедину шию, тицьнуло пляшку хлопові, що сидів поруч, і полізло просто на стіл, задерши спідницю, розгрібаючи задніми й передніми ратицями посуд на столі. Мої майбутні клієнти, - чи то бандюки, чи то бізнесмени, а, швидше за все, і те, й інше, - вітали її «виступ» захопленими вигуками. Краля вихилялася у такт музиці, одночасно розщіпаючи неслухняними руками ґудзики на блузці. «Не дівчина, а мрія» - подумалось мені. Раптом «танцівниця» підтупцяла до краю стола, біля якого стояв Дід Мороз, і, плигнувши у простір, мов пума на малюнку на кросівках, вчепилася в мене. І повисла на мені, як лінивець на гілляці.
Опускаю її на підлогу і голосно запитую: «Потанцюємо, Снігуронько?» Вона змахнула головою, погоджуючись. Гості зреагували на мою пропозицію схвальними криками та оплесками. Я закружляв русалку по залі у якійсь пародії на вальс.
Придивившись уважно до обличчя дівчини, розумію, що не така вона вже й п’яна, як здавалось. І на повію не схожа… А схожа на зацьковане звірятко, що потрапило у пастку. І до мене кинулась, може, сподіваючись, що я це помічу, врятую, допоможу визволитись.
Я все зрозумів. Невідомо, якими обіцянками мої нові знайомі заманили цю шмаркату ундину з собою на святкування Нового року, та у мене – і у неї вже також – не лишалось жодних сумнівів щодо того, що вони зроблять… Як саме збираються завершити святкову програму.
Якийсь час вагаюся: чи не лишити все, як є, виконати роботу й піти, потім вирішую: ні, виведу її непомітно із зали. «Будь тихо і я тебе виведу звідси», - шепочу на вухо дівчині. Перебиваючи музику, голосно кричу відвідувачам: «Ми з Снігуронькою за подарунками, зараз повернемося», - міцно обіймаю її за плечі і тягну за собою до виходу.
Костюм Діда Мороза має чимало переваг. Хіба міг би хтось зорієнтуватися, як я виглядаю насправді? Що запам’ятає обслуга цього закладу, інші відвідувачі, перехожі на вулиці, навіть це от дівчисько, що злякано тулиться до мене? Червоного довгого кожуха, довгу білу бороду, наліплені густі брови «а-ля Леонід Ілліч», накладний, картоплиною, ніс?
В житті завжди є місце для подвигу. Ми швидко, наскільки це можливо, спускаємося сходами, минаємо охорону біля входу, виходимо надвір, у рятівну морозну темряву. Ловимо таксі, я запихаю супутницю всередину салону. Вона хапає полу червоного кожуха: хоче знати, як звати її рятівника, як його знайти, щоб подякувати… А це мені зовсім ні до чого. Відриваю чіпкі рученята від свого одягу, грюкаю дверцятами. Машина рушила.
«А ти кмітлива, русалонько, - зазначаю подумки. – Зуміла все-таки утекти від них. Хоча, була б ти ще й розумна, не потрапила б у таку халепу взагалі.»
Та клієнти ж чекають на мене. Робота є робота, її треба виконати. Отже, мушу вертатись до своїх баранів… Себто новорічних кабанів.

«А де ж Снігуронька?» - голосно дивуються вони. «Зараз прийде, - відповідаю. – А ось і подарунок…»
Фірму, у якій я давно вже працюю, знайти дуже просто, треба лише знати, що саме шукаєш. Водночас ми стовідсотково застраховані від появи неочікуваних гостей… себто «органів правопорядку». А наші замовники – люди серйозні. Вони лише беруть до рук свіжу пресу з безліччю різних приватних оголошень і знаходять потрібне. Наприклад, у грудні ми використовуємо текст рекламного оголошення: «Новорічні подарунки зі знижками! Набір новорічних куль, Дід Мороз, дощик на ялинку!»
Ви б дуже здивувалися, дізнавшись, скільки все оце новорічне причандалля коштує насправді. Бо, крім коробок з новорічними кулями, ми пропонуємо покупцям ще й «новорічні» пістолети і ножі, «різдвяний» ТТ, АК-47, мисливські рушниці і ґвинтівки, навіть ґранати (зі святковими знижками). Дід Мороз – це спеціаліст, що з’явиться у новорічний вечір за вказаною вами адресою. Його довірливо впускають – мовляв, ось вам персонально замовили новорічне вітання вдячні близькі люди… Хоч зазвичай він пильнує свою жертву на вулиці, біля виходу з будинку, як більшість кілерів. Ну, а «дощик на ялинку»… Дощик цей, насправді, здебільшого у автах та офісах встановлюють. Після того, як механізм спрацьовує, кажуть, ще довго сиплеться додолу красива злива з мікроскопічних частинок машини, будівлі, інтер’єру і самого клієнта. Звідси і назва послуги…
Ні, я не в захопленні від того, чим займаюся. Але мені потрібно утримувати свою Снігуроньку… Словом, я вже про це згадував…
Рвучко виймаю з-за поли червоного кожуха пістолет з глушником. Якась частина свідомості в цей час уже розраховує, як непомітно зникнути з приміщення і без перешкод дійти до різдвяного оленя, що вже давно чекає на вулиці з ввімкненим двигуном. На обличчях умить протверезілих чоловіків проступає тваринний жах. З цими виразами облич їм і судилось померти. «Мужик… Ти чо?...»
Які ж банальні ці передсмертні фрази – завжди, всюди чуєш те саме. «Та нічо… Це і є мій подарунок вам… - Я підіймаю зброю, - Happy New Year, чуваки!»

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

З цього можна було б зробити... ні, не декілька оповідань, а повестуху чи роман

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© М.Гоголь, 18-01-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.97521114349365 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …