Четверта планета. Галактика
Час той самий, що і в нас.
Реактор мусів бухнýти…
просто тут і зараз, отак взяти і надертися як вар’ят по саму зав’язку.
Його корпус трясло і брижило, ТВЕли кректіли і пітніли бором,
захисні клапани хрипко гарчали випарами йоду…
Продувка на СВО захлиналася…
Та це й не було дивним - бо працювати у середовищі де понад 20% становить кисень… то будь-кого доведе до цілковитого стресу…
На щастя, Командор помітив егоїстичні наміри Реактора, і з явно нерядовим задоволенням - впевнено знизив рівень кисню потужним випуском ароматного какоділ- індольного струменя…
Поли його затертого кітеля старого космоміряка - зателіпались у шаленому танці дервішів, дзеленькаючи ланцюжками, застібками і циферблатами під захопленим поглядом Чистильника. Екстаз Чистильника пояснювався прозаїчно - ідеально сферична форма створіння
рівномірно всіяна дрібними мацаками не передбачала не те що штучного одягу,
але й навіть випуску назовні газових потоків…
- Живуть же деякі – голосно подумав Чистороб, гаряче підтримуваний Стінами, трохи Живлячем і повністю проігнорований іншими…
-…Пронесло, - вдоволено подумав Комунікатор, бо політ із нетверезим реактором,
то вам не така собі весела гульня із п’яними, нестійкими та непевними Стінами…
Та що там казати, гірше може бути хіба лиш, коли на кораблі добряче нахряпався Навігатор…
- А не кажіть, СтароПерд був у стабільній струї…но нє ? – Комунікатор передав
усьому колективу заряд гордого оптимізму.
- Могутній димілка…що там казати, - погодився Прискорювач, хоча він особисто
не поділяв таких радикальних методів, та й запах йому не вельми подобався –
теж мені древній парфюм бабусиного пропан-бутанового балона пікантно присмаченого етилмеркаптаном.
Тим часом, Командор повторно привернув увагу команди гучно прокакашлявши своїми парними хоботодзьбами :
- Струнко, слухай наказ. Місія планета Цирк добігає завершального етапу.
Готовність нульова. Режим відпочинку. Комунікатору приготувати дослідника.
Дослідником призначити Прискорювача.
Всім вільно.
Народ миттю розслабився.
Стіни негайно завібрували і почали перестукуватись,
Захисник поринув у солодкі мрії в яких він натхненно анігілював юрми запеклих ворогів,
Реактор поринув у еротичні перверзії з регулюючими стержнями на повну висоту,
Живляч заамебився і від’єднав свої псевдоподії від загону та влився у свою спальну мушлю.
Коротше усі заспокоїлися – свою місію вони виконали і могли трохи перепочити.
Комунікатор зрадів – підготовка розвідників – то було одне з його улюблених занять.
Не радів один лише Прискорювач.
- Чому я, - голосно звернувся він до Командора.
- Даремно, надриваєшся, - Комунікатор намагався бути дружнім.
ти ж знаєш, старий уже пірнув в нірвану дивної енергії Налу, і я в
жодному випадку не збираюся його відривати від такого кайфу, бо хоча він
і робить єдино вірні і непомильні накази - мені зовсім не до вподоби затикати своїми молекулами міжзоряну порожнечу замість однієї із Стін…
Прискорювач посмутнів. Відірвати Командора у часі священного ритуалу перерахування готівкового бабла переведеного гіперсвіфтом за частину виконаної місії було нечуваним порушенням субординації…
- Але…- інстинктивно за інерцію продовжував опиратися Прискорювач та його впевнено перебив Комунікатор:
- Досить, ходім готуватися. Ці всі дитячі відмовки гівна варті.
Та й завдання твоє може пройти досить таки приємно, все таки цей анабазис не є військовим. Тому геть сумніви, усьо буде чотко - не очкуй…лошарику…
*
Прискорювач прокинувся.
Дивитися на своє зображення йому було ні до чого.
Зовнішність не зазнала жодних змін, ну хіба дуже-дуже незначних…
Власне, його тому і обрав Командор для місії, що планета була населена такими ж гуманоїдними істотами, як і Прискорювач.
Достоту такими ж, якщо не брати до уваги деяких ну вже цілком несуттєвих дрібниць.
Проте, ці неістотні дрібниці обіцяли перетворити стандартну розвідку Прискорювача
на цій планеті вельми пікантним і подвійно непередбачуваним.
Зазначимо, що однією з найістотніших цих відмінностей був рівень ІQ – понад 1000 у Прискорювача та в середньому до 100 у автохтонів…
котрі його масового декларували вищим – найрозумніші на 50 -100 одиниць,
а найпримітивніші до 20-30…
Це було так весело і кумедно…
Прискорювач усміхнувся.
Пригода починалась.
Він пригадав своє ім.’я…
Усейн Болт-Спід.
Язика зламати можна…тільки розженеться гортань …а ім’я вже й скінчилося…
Та й інформації воно несло майже нуль…
Прискорювач із розчаруванням пригадав, як вредний (та на жаль логічний)
Комунікатор не дозволив йому взяти національність та назву жодного представника із реально вартісних народів – ні індіанців навахо, ні чукотців…ні…папуа…
А шкода-а-а…
бо ні тобі чудового музичного переливу звуків реально класного імені, де всі життєві шляхи минулого і майбутнього переплелися мистецьким візерунком майі, а ні тобі понад сотню різноназв снігу, що бринять варганом… ні шістнадцяти відмінків етнічної мови із різними діалектами для жінок, чоловіків і дітей…
Так ні, йому тупо вибрали образ стандартного представника даної планети, до якого на думку Комунікатора найповніше підходив фенотип Прискорювача…
- Усейн, кажете – ну-ну… - подумав Прискорювач та із незмінним усміхом
попрямував у невідомість місії…
До речі, той усміх майже напевне був притаманний тілу того автохтона під якого
Комунікатор та Стіни догримували Прискорювача.
Прискорювач роззирнувся.
Нікого.
Пусте приміщення. Готель. Кімната.
Убранство було казково варварським.
Прискорювач почав відчувати реальний балдьож…
Все йшло як по нотах, і це означало неодмінне наближення до збою, до чарівних миттєвостей, які потребували реальної імпровізації та нечуваної звинності…
І крім цього, Прискорювач анітрохи не сумнівався, що у його гримі гарантовано нагромаджено купу-малу недоладностей та невідповідностей, але оскільки, це робило його розвідку набагато більш невизначеною і прикольною – він скромно притримав коментарі та побажання при собі…
…- ну що ж, будемо звикати, - сказав собі Прискорювач і
…Усейн вийшов з номера.
В коридорі йому зустрівся якийсь чолов’яга, який витріщився на Усейна і аж рота розз’явив із подиву.
- Клятий расист – промовив автоматичну мантру Усейн, але вже через кілька кроків зрозумів свою помилку, бо у дзеркалі на нього дивилося лице синьо-фіолетового кольору…
- Фантомас розбушувався – пригадав класику із гіпнонавчального сну Усейн…
і швидко змінив колір на більш прийнятний приблизно-коричневий…
На виході з готелю до Усейна ринула ціла юрба якихось екзальтованих людців обох статей,
і засипали дивними питаннями про прискорення, швидкість і плани на майбутнє…
Прискорювач оцінив пікантність ситуації…
Все було гранично просто і навіть примітивно, бо коли ліпиш образ із зображення на газетних шпальтах – гарантовано будь готовим до фіаско…
Усейн задоволено усміхнувся…
Попри все, йому було весело і затишно.
- Обломались, високочолі мудрики, - автоматично Прискорювач промимрив вустами Усейна радісно посміхаючись на всі 34 зуби.
Як не крути, але Прискорювачу була притаманна добряча колода атавістичних ксенофобських звичок і тому він таємно радів із видимих «проколів» високочолого Комунікатора, а тим паче Командора.
Усейн нарешті вирвався з натовпу і керуючись підказкою маршрутизатора стрибнув у жовте таксі.
- Куди везти шановного Прискорювача, кумедно замаскованого під місцевого спринтера, -
на чистому галакто звернувся таксист.
Прискорювач, приглянувся до таксиста, але не помітив ніяких невідповідностей, крім
легкого акценту мешканця Крабовидної Туманності…
- Напевне у комунікаційний центр, - невпевнено промимрив Прискорювач…
Таксист обернувся і зареготав як скажений.
- Чоловіче, ти хоча б уявляєш куди ти потрапив ?!.. - весело та збуджено прокричав таксист, спритно крутячи кермом у щільному потоці металічних реліктів на органічному паливі.
- Та не витріщайся так друзяко, розслабся – відреагував водій на перелякано-розгублений вигляд Прискорювача.
- Давно вже вас таких не прилітало, запалених дослідників незнаних планет, хе-хе-хе…,- таксист спокійно говорив тоном вихователя дитсадку і це Прискорювачу ну зовсім не подобалося.
- А що …- намірився він відпарувати,
- Вочевидь – нічого поганого, навіть навпаки, - миттю згодився водій, -
- …але зауваж, що це унікальна Планета-Еталон.
Планета, де дбайливо зберігаються та підтримуються всі забобони, збочення,
хиби, помилки, тупість, боягузтво, нахабство, дурість…
все те атавістичне шумовиння, притаманне істотам обдарованих інтелектом.
Це єдиний і неповторний Еталон збочень та відхилень від Космічних Вічних Правил…
І тому кожна нова раса, яка ступає на цю Землю - повинна відчувати
глобальність цього проекту і його крихкість…
Ця жалюгідна планета долею жеребу всесвітньої мережі була обрана для зберігання хиб та недоліків Всесвітнього Космічного Розуму…
Тисячі цивілізацій щомиті узгоджують свої дії на хибність та недолугість з цим унікальним Стандартом…тому він є надзвичайно важливим і таким же нетривким…
Найменший сингулярний ріст симетрії може зруйнувати стаціонарність стабільного застою безцінного Еталону.
Бо навіть нудні, недолугі та чи не найсмирніші та найбайдужіші створіння Всесвіту
можуть почати гармонізуватись, що неодмінно викличе рівноважний ріст Космічного Хаосу в результаті дисфункції еталону…
Прискорювач був здивований. Він чув від одного старого маркітанта з лівого рукава Туманності Андромеди про існування планети-Пандори, яка вміщає у собі всю гидь і хиби Всесвіту, але не очікував, що нею виявиться скромна та звичайна синьо-біла імлиста планета.
Решта дороги збігла під торохтіння таксиста, який розповідав Прискорювачу про те, що понад 25 % жителів планети складають планечани, які дбайливо зберігають рідні збочення гаряче підтримувані спеціально створеними туземцями, які наділені унікальним талантом вважати речі не такими як вони є, а такими якими їм їх називають…
Цікаві треба сказати, біороботи ці тубільці, але й не більше…
Нарешті, таксі зупинилося на Волл-Стріт.
Таксист вибіг з автомобіля і запопадливо-галантно розчахну дверцята перед Прискорювачем.
Широка червона доріжка, захоплені погляди істот спрямованих на нього - серед яких, як показував його ідентифікатор не було жодного туземця.
А всередині будівлі у величезному фойє Прискорювачу одягли блазенську, а може просто магістерську тогу й урочисто ввели до Залу Подій.
Яскраве світло заповнило все єство Прискорювача, він побачив усі хиби цього Світу і КОСМОСУ химерно переплетені в фантасмагоричну арабеску абсолютного абсурду…
Потім він відчув, як в його свідомості потужно завібрував глас Всесвітнього Розуму…
- Відкрий свій розум Прибульцю, щедро поділися своїми унікальними хибами,
збагати міць Еталону новими та незвіданими забобонами та наврочливими маніями…
Епілог. Ой, хто, хто в цирку не сміється ?..
Місяць той самий на небі.
Все так ніби як і в нас.
На цім світі планечани
Щось там роблять не для нас…
*
Хай буде дурість.
Хай буде егоїзм.
Хай буде розруха.
