!!!Увага. Морфовистава розпочинається.
!!!Прохання забрати від приймачів дітей та вразливих дорослих.
В двері Олени Гаподрилівни Дуршляченко подзвонили. Вони з подругою Світланою Циклоподівною Упізняк якраз сиділи в одній з кімнат спорожнілої комунальної квартири на другому поверсі великого старого будинку, який от-от мали знести, і грали у нарди, попиваючи солоденький чай із соломкою.
Почувши дзвінок у двері, обидві дами звели одна на одну здивовані очі, що визирали з-під розпатланих, але все ще привабливих зачісок.
- Знову шукають офіс, якого нема. - сказала Олена Гаподрилівна, і підвелася, щоб відіслати подалі чергових помилкових відвідувачів. Світлана Циклоподівна залишилась сидіти в завішеній старезними гардинами кімнаті. Чимчикуючи довжелезним коридором, заставленим різноманітним крамом та усіляким непотрібом, що його з різних причин колишні мешканці, полишаючи оселю, не взяли з собою, Олена Гаподрилівна почала заздалегідь голосно повідомляти:
- Тут квартира! А офіси - ідіть через вулицю, туди переїхали!
Підійшовши до дверей, вона все ж таки запитала, напровсяк, конкретніше:
- Хто там є?
- Пожежна інспекція! - відповів чоловічий голос.
Олена Гаподрилівна глянула убік; в кінці коридору з кімнати зацікавлено визирала її подруга.
- Уже ж приходили пожежники, тричі! - сказала вона не стільки в двері, скільки до своєї дружки, Віоли Циклоподівни, та рука її уже самовільно зсувала ланцюжок і відпирала щеколду.
Слід зауважити, що обидві дами за довгі дні, проведені в спорожнілій комунальній квартирі, страшенно скучили по компанії (тим більше чоловічій), і потаємно мріяли, аби до них завітав хоч хто-небудь, хто зможе розважити їхнє самотнє існування.
- І не ліньки оце вам ходити взад-вперед... - послала в невідомість привітні слова Олена Гаподрилівна, прочиняючи двері. На порозі стояв, переминаючись на уламках штукатурки, пожежний інспектор Антін Гудроносович Пігультяк. За ним, посеред широчезного прольоту між сходів, які все ще зберігали старовинну елегантність будівлі і добросовісно вели нагору та униз, чорніла дірява сітка колишньої ліфтової шахти, в якій навіки застигли дві половинки зламаного ліфта. Ця страхітлива абомінація, що випиналася з прорваного мережива кострубатими чорними зламами, утворилася явно внаслідок падіння ліфта з верхнього поверха.
Пожежний інспектор якраз роздивлявся неоковирну обструкцію ліфтової шахти, коли краєм ока помітив, що з дверного пройму його пильно роздивляється істота з розкуйовдженим кучерявим волоссям.
Антін Гудроносович привітно посміхнувся, відчувши, що істота (до якої вмить додалася ще одна, яка визирала тепер з-за плеча першої) попри неохайну зачіску та доволі зрілий вік, виглядає досить привабливо, навіть, що його казати, сексуально.
Антін Гудроносович був трохи напідпитку, і дами це помітили, вдихнувши повітря, але слід сказати, що їх це аніскільки не засмутило, навпаки, підзадорило.
– Заходьте, будьте ласкаві! – гостинно запросила інспектора Олена Гаподрилівна. – Ми якраз чай п’ємо.
– Та ні, я тільки оце, перевірити. – мляво одповів Антін Гудроносович, заходячи до квартири, і розстібаючи кожану теку з роздруківками плану будівлі.
Обидві жінки переглянулися, і ніхто б не помітив у їхніх поглядах ані натяку на презирство або зневагу.
– Ну, то чаю поп’єте, і перевірите. – переконувала гостя Олена Гаподрилівна, зачиняючи за ним потріскані вхідні двері.
Антін Гудроносович став прямо біля порогу, і порпався з папірцями, одні дістаючи, другі ховаючи.
– Так… – пробубонів інспектор, нарешті розгортаючи потрібний креслюнок. – Значить, оце у нас коридор… Тут перевірено, тут кухня, чорний хід…
Олена Гаподрилівна та Світлана Циклоподівна привітно посміхалися, чекаючи, поки гість досхочу надивиться в свій папірець.
- Не перевірений ще ось цей хід, який веде на горище. - сказав Антін Гудроносович, вказуючи обом постатям фрагмент в пожмаканому плану будинку.
Обидві дами подивилися зчудовано в папірець, потім на інспектора, і в них спостерігалася якась потаємна зосереджена знервованість.
- Це ви про антресолі? - спитала Олена Гаподрилівна.
– Що? Ні, не антресолі. – одповів Антін Гудроносович, зосереджуючи погляд на точці креслюнку. – Нє. Ось тут о. Ось тут осьо, у вас має бути ще одне приміщення.
І тут Антін Гудроносович вчинив зовсім нехарактерний для зарекомендованої поведінки вчинок: він рішуче сунув вглиб темного коридору комуналки, тримаючи перед собою аркушик з кресленням. Жінки чимчикували за ним, дивлячись одна на одну. Діставшись місця, де довгий коридор повертав на кухню, Антін Гудроносович поглянув на темний кут, загромаджений незграбним скупченням якогось мотлоху, трохи замислився, вдивляючись в креслюнок. Потім він, уже повільніше, перевіряючи кожен крок, пройшов направо, на кухню, хрускаючи мертвими тарганами та ще якоюсь лускою на підлозі.
- Ага, ні, це кухня. - прокоментував інспектор, і, не обертаючись, став обережно задкувати, ще гучніше і розтяжливіше хрускаючи тарганами. Нарешті він повернувся до кута, в якому стояло чимало різного краму. Олена Гаподрилівна та її висока подруга стояли троха подалі, зосереджено, але з приязними посмішками дивлячись на інспектора.
- Ага, ось тут осьо. - сказав він, тицяючи пальцем поперемінно в накреслений план і в нагромадження якихось дерев'яних скиб, рам, жердин, зверху на які було накидано якихось діравих лантухів. - Ось тут мають бути двері, і ще одна кімната.
Сказавши це, він сховав креслюнок до теки, поклав теку на підлогу, і без попередження почав відтягати якусь з дерев'яних жердин.
- Може... - натужно вичавив з себе Антін Гудроносович. - Ви б... допомогли, чи що...
Жінки, що стояли осторонь, зробили по одному крокові назустріч інспектору, але потому зупинились, даючи зрозуміти, що ці кроки були лише дипломатичним жестом співчуття і стурбовоності за гостя.
Інспектор відсунув одну жердину в бік, прислонивши її до найближчої стіни, і узявся за іще якесь дерев'яне одоробло, якого наставлено було в цьому куті дійсно неоковирно багато.
- Так. - крехтів він. - Це що, лижі? Нє, не лижі.. А що це?
Панянки не оддповіли, і все стояли отак, осторонь, спостерігаючи. Не дочекавшись від них відповіді, інспектор зітхнув, і почав розбирати звалище, яке, на його думку (а також за планом помешкання) закривало вхід до ще якоїсь кімнати.
- От жеж, люди, ну люди... - бідкався він, відтаскуючи якусь запилюжену жердину і ставлячи її осторонь біля стінки. - Оце понапхають казна чого...
Відставивши таким чином кілька довгих порепаних дерев'яшок невідомого походження, він узявся за ще чиїсь лижі, зв'язані брудною мотузкою, потім ще карниз рясно вкритий присохлими до нього навозними мухами. Потім відтягнув шмат фанери, за ним якісь дошки, а потім Антін Гудроносович необережно потягнув щось іще, і тут все бісове нагромадження жердин, дошок і лижів, похитнувшись, почало завалюватись прямо на інспектора, чіпляючи за собою навіть те, що він встиг відставити до іншої стіни.
- Ой! Обережніше! - вигукнули обидві жіночки, і навіть стурбовано махнули уперед ручечками, але допомогти і не намагалися, навіть відстрибнули трохи назад.
- Ой блять! - ругнувся Антін Гудроносович, захищаючись руками від падаючого трачиння, але втрата тверезості, яка ще зранку відняла в нього здатність швидко реагувати на такого кштибу події, зробила своє діло, і тому вже за мить він, разом із недолугими дошками, веслами, лижами та жердинами, з неприємним гуркотом завалився на підлогу.
- Айоптваюмать!! - заволав інспектор, коли на нього продовжували падати окремі лантухи, але тут його вдарило чимось по голові і він на певний час взагалі втратив здатність реєструвати події.
.....
Окремим зором Андросій Гідроманатович бачить, як дамочки обережно підходять до нього, ойкаючого та охкаючого інспектора, і тендітними порухами ніжок пробують одіпхнути від нього навалені одоробла. У них, звісно, нічого не виходить, і вони продовжують стояти, дивлячись, як нещасне чоловісько пробує випростатися з-під завалу. З правиці у нього тече кров, тека з кресленнями десь відлетіла в бік, а на обличчі відбилася майже крайня ступінь дискофморту.
Але тут інспектор повертається до тями.
…..
Андрій Гудроносович опритомнів, лежачи посеред коридору, і прямо перед його обличчям лежало кілька сухих тарганів, один з яких, здалося, в якусь мить мимикнув зламаною лапкою. Інспектор поворухнувся, і відчув, що все ще лежить під тяжем дерев'яного непотрібу, падіння якого яскраво закарбувалося у тілесній пам'яті спалахами дурного болю і панічного страху.
Зфокусувавши погляд, інспектор спрямував його до найближчого джерела світла. В кухні, неподалік від місця завали, виднівся вогонь керосенової лампи, навколо якого стояли Олена Гаподрилівна та її подруга, Світлана Циклоподівна.
В кухні щось сичало, і по характерному запахові пропан-бутану Антін Гудроносович зокмітив, що сичить незапалена газова плита.
Антін Гудроносович спробував випростатись з-під завали, і з бемкотом по підлозі покотились дві жердини.
- О! - озвалася Олена Гаподрилівна, наче наполохана звуком і наче вперше інспектора помітивши, хоча обидві жінки пильно його весь час споглядали. - Ви таки очуняли! Як це добре! То може, продовжимо знайомство?
Деякий час обидві жінки, повернувши обличчя до інспектора, відсутніми поглядами дивилися на нього, при цьому Олена Гаподрилівна крутила вентиль на керосеновій лампі, то зменшуючи полум'я, то збільшуючи його.
Антін Гудроносович підвівся таки на ноги, і, похитуючись та потираючи потилицю пораненою дещицею, пошкандибав до кухні, хрускаючи опалим хітіном по підлозі. Він зупинивсь біля гасової плити, роздивляючись неясним поглядом Олену Гаподрилівну та Світлану Циклоподівну, а також керосенову лампу і чайник, що стояли на плиті. Запах пропану в кухні набув досить густої концентрації. Хоч плита була незапалена, а просто сичала газом, чайник чомусь дійсно був щойно закипілий, і з нього йшла біла пара.
- Що ви робите... - почав був інспектор, вказуючи вцілілою лівицею на плиту, але Олена Гаподрилівна його перервала.
- Вам подобається запах гасу, шановний... - вона замислилась. - А як вас звати, до речі?
- Антін. - сказав інспектор, поволі приходячи до тями. - Вимкніть плиту негайно, чи ви збожеволіли, чи що? В кухні ж повно гасу!
Обидві жінки зареготали дуже неприємним (якимось кобилячим, як здалося Антонові Гудроносовичу), реготом.
- Ходімо, напоїмо вас чаєм! - сказала Олена Гаподрилівна, забираючи з плити чайник.
Одразу за цим сичання гасу вмить перервалося, навіть і не було його.
Трохи ще не вповні тямлячи дійсність, Антін Гудроносович поплентався за жінками, хрускаючи хітином.
Вони пройшли коридором повз завал (Антін Гудроносович подумки закмітив собі, що невдовзі треба буде все ж таки оглянути приміщення, вход до якого тепер був героїчно звільнений від захаращення, але спочатку все ж таки непогано випити чаю.)
В кімнаті, куди дами запросили потерпілого від наглої навали краму пожежного інспектора, панувала затхла прохолода і синювата напівтемрява, бо запилюжені гардини майже не пропускали світла з вікна, заклеєного газетами.
Допотопні меблеві “стінки” були захаращені таким же древнім та безглуздим трачинням; довкола, на темній від древності паркетній підлозі стояли численні лантухи та пакунки з запресованим лахміттям. Одяг, журнали, бавовняні чемодани, чіпси, гарбузи, слюдяні електронні радіоприймачі – все це, і ще багато чого, стояло і напівлежало на дивані, підлозі, кріслах.
Дами повсідалися на дерев’яні рипучі стільці під оранжевим абажуром, за овальним столом в центрі кімнати, на якому вперемішку з журналами лежали солодощі, які підозріло скидалися на мертвих тарганів.
– Сідайте! – запросила гостя Олена Гаподрилівна. – Зараз я вам чаю наллю.
Сказавши це, вона заходилася наливати в прозору чашку трохи мутний напівхолодний чай з бляшаного цидика.
Її подруга, Світлана Циклоподівна, в цей час не зводила з пожежного інспектора вибалушених очей, погляд яких супроводжувався судомною посмішкою, яка мала виказувати несподівану приязнь (або просто свідчила про хронічно невтамоване статеве збудження).
- Дуже, все ж таки, необережно ви вчинили, мушу вам сказати, Андроне. - сказала Олена Гаподрилівна, відставляючи чайник.
- Агеж. - схвально підтвердила Світлана Циклоподівна, сьорбаючи чай зі своєї чашки.
Антін Гідроносович не став казати, що його звуть не Андрон, натомість зосереджено сьорбав чай, намагаючись повернутись до тями, та між ділом роздивлявся обох дам. Олена Гідропонівна була суховатої статури, зодягнена в коричневе плаття, типове для радянських держслужбовців молодшої ланки. Натомість її подруга була більш високого зросту, і статуру мала, як собі умислив Антін Гідроносович, кобилячу: тканина її темно-вишневої сукні щільно огортала пружні кобилячі стегна, а червона ділова блуза напнулася під натиском двох потужних молочних шарів. До того ж посмішка її теж викликала кіньскі алюзії.
Наче відчуваючи порухи думок в інспекторовій голові, Світлана Циклоподівна сиділа, весь час смикаючись, перекидаючи ногу на ногу, наче хотіла в одне місце.
- Зараз вип'ємо чаю, і я все ж таки огляну те приміщення. - сказав Антін Гудроносович, з приємністю відмічаючи повернення більш-менш нормального стану.
Раптом Світлана Циклоподівна підвелася, і з трохи напруженою посмішкою сказала:
– Пробачайте, мені треба в туалет.
Кобиляча постать хутко вийшла з кімнати, здіймаючи порох з непротертої клейонки на холодильнику. Антін Гудроносович залишився сидіти в компанії Олени Гаподрилівни. Утворилася не зовсім зручна пауза, і обидва старанно сьорбали чай, аби її заповнити, але все одно було чутно, як в коридорі гупнули двері туалету, потім якесь вовтузіння, шарудіння, і щось гулко, наче в бочку, вдарило по воді міцним дзюрчанням.
“О-оо, геехх.. “ – почувся грубий вигук полегшення, не зовсім схожий на голос Світлани Циклоподівни.
Олена Гаподрилівна, ніяково посміхаючись, хутко увімкнула телевізор, завішений кружевною ганчіркою. Скляний пристрій вдарив по тиші концентрованим шумом.
Антін Гудроносович зрозумів, що телевізора раніше не помітив (як і багато чого іншого, що залишалося в цій комуналці).
– Вам все нормально? – турботливо спитала Олена Гаподрилівна.
Крізь шум телевізора Антін Гудроносович все одно почув (або йому почулося), ніби з коридору, там де щойно були гупнули двері туалету, тепер доносилвся глухий ритмічний стукіт і не припинялось дзюрчання, а ще чувся стогін, який супроводжувався не дуже цензурною мовою, а потім взагалі незрозумілими вигуками. Здебільшого Антонові Гідроносовичу чулося таке:
– Ой, еааргхх… ох, так, ооргхх… оааа, так, ох…
Втім, Антін Гудроносович не міг присягнутися, що саме це він почув, бо телевізор і загальна обстановка в квартирі породжували чимало фантомних звуків.
– Знаєте, що. – схарапудився Антін Гудросонович. – Все-таки підемте перевіримо приміщення.
Він поставив кухлик на стіл, підвівся і рішуче попрямував до виходу з кімнати. Олена Гаподрилівна теж підвелася і пішла за ним.
Вони знову пройшли коридором до кінця, де направо починалася кухня. Переступаючи через дерев'яшки на підлозі, Антін Гудроносович підійшов до двері в кімнату. Смикнув. Ще раз.
- Треба сильніше. - порадила Олена Гаподрилівна, стоячи поза інспектором.
Антін Гудроносович знову смикнув, і двері прочинилися, одкриваючи хід для ще однієї навали: з приміщення покотилася ціла купа баняків, пластмасових балій, відер, і ще казна чого. Але ця хвиля через свою малу вагу все-таки не знесла інспектора з ніг, і він встояв.
Почекавши, поки крам перестане викочуватися з кімнати, Антін Гудроносович почав, переступаючи через баняки і різний інший непотріб, проходити до приміщення.
- Це, мабуть, тут комора, чи що? - пробуботів він в глухий запилюжений простір, освітлюваний млявим блідим світлом, що точилося крізь віконце десь там, високо, під самою стелею.
- Так, так, а ось тут... - сказав Андрон Гудроносович, ступаючи далі, але послизнувся на чомусь, і загремів кудись серед баняків та відер. Щось покотилося, потім зверх того покотилося щось іще, гучніше, гепнулося з бляшаним дрязкітом.
- Ой, пробачайте, тут оце неприбрано так... - вибачалася Олена Гаподрилівна.
Антін Гудроносович не бачив, звідки долинав голос, бо лежав серед купи трачиння. Олена Гаподрилівна чомусь нічого більше не говорила, і взагалі на мить усі звуки унишкли.
І тут раптом інспекторові стало страшно. Він судомно схарапудився, і, розкидуючи на всі боки баняки та відра, став продиратися туди, де, як він пам'ятав, був вихід.
Через деяку тривалість борсання він таки побачив вхідні двері, але Олени Гаподрилівни там чомусь не стояло.
Вибігши на коридор, Антін Гідросонович вперіщив очі в двері туалету, звідки досі долинали утробні звуки зливання унітазної води і ще якийсь гуркіт і рохкання.
– Нє, ну це вже канєшно… – кволо промемретіло, прошепотіло тіло Антона Гудросоновича в той час, як йому насправді стало дуже, дуже лячно.
В цей момент щось вдарило в двері туалету з середини, і вони впали на підлогу, а з ними разом вивалилася потвора, яка називала себе Світлана Клоцопіздрівна Ажабрюк – мокра, слизька, із задраною спідницею на мокрих обісцяних сідницях, і навіть визираючим з-під них кущиком чорнявого волосся, серед якого стирчало іще щось, ворушачись. Побачивши це, Антін Гудросонович уже не стільки свідомо, скільки керований жахом та незнаним підсвідом’ям, рвонувся назад до захаращеної кімнати, де знову жбурнув себе в саму гущавину краму, що аж до стелі заповнював приміщення, у панічному намаганні втекти і сховатись. Позаду себе, а також поруч, він чув зусибіч швидку біганину і шурхіт.
– Пане інспекторе, де ви? – пролунав десь поруч стурбований голос Олени Гаподрилівни, у супроводі звуків розгрібання краму. В той же час з паралельно з голосом першої жінки чулося чиєсь важке рохкання.
Антін Гудроносович почав борсатись у нетривкому нагромадженні побутового непотрібу, чіпляючись за якісь коробки, шухляди, таці, мішки, шматки меблів, дебелі ляльки, порожні бляшанки, балії, колеса, і навіть неясно ким навалені сюди промислові манекени. Таким чином борсаючись, інспектор таки здолав видряпатись аж на саме верхів'я цієї невтішної кімнати. Але тут він знову прослизнувся, і впав уже менш вдало, плечем продавивши вікно, від чого воно тріснуло, і шматок надзвичайно гострого скла, падаючи, відрізав Андрону Перколайовичу палець майже начисто.
– Гааа! – здолав вигукнути Антін Гідросонович, знову провалюючись крізь слизькі скупчення краму.
Коли він знову опинився десь унизу, завалений усіляким трачинням, із відрубаним пальцем, він укмітив, що ситуація дійсно почала виходити з-під контролю.
Але він пам'ятав, що десь поруч були ці дві жінки. І ще хтось. Чи нікого більше не було? Дивне це діло.
Жінкі ж насправді навіть і не думали його покидати.
- Давайте, я зараз полікую... - раптом серед тиші сказав голос Олени Гаподрилівни. Судячи зі звуків, вона таки полізла через баняки та уламки ящиків, але теж послизнулася, і навернулася через бочку, яку хтось наче спеціяльно поставив перед нею. Впавши вниз головою, жінка некрасиво розкорячила ноги, виставивши свою волохату пиндюру прямо під ніс Андрону Гудроносовичу, який остаточно отетерів, лежачи під батарією.
- Ой, блядь... - негарно вилаялась кудись в трачиння ще недавно така люб'язна та інтелігентна, Олена Гаподрилівна.
Антін Гудроносович лежав у болевому шоці, відчуваючи жах, і усвідомлюючи, що зараз його життя може наразитися на терминовий кінець.
Раптом почувся гуркіт розкидуваних баняків, і голос ще однієї жінки почувся з-за гори краму.
- Де він? Де оце падло!!!
Голос долинав десь зблизька, відокремлений глухотою наваленого непотрібу. Це був голос Світлани Циклоподівни, який ще недавно був доволі лагідний, тепер звучав різко, з роздратованим звірячим гарчанням.
- Аййй блять, шо блять... Йоптваю мать, сука уйобак... Упижжу нахуй гандон!
І тут він відчув перший удар.
Бах! Різкий поштовх хвилею пройшов по непролазних купах дрантя, і Антона Гудроносовича сильно вдарило якимось смердючим кульком. Ще один поштовх. Бах!
- Я блять до тебе доберуся, хуйло ти!! - волав напівзвірячий голос.
Олени Гаподрилівни вже чомусь не було чутно, лише дзюрчала десь на коридорі крізь прочинені двері туалету унітазна вода.
Аж раптом наглий і неприродньо сильний удар враз розтрощив стару шухляду прямо перед носом Антона Гідроносовича, і крізь проламаний отвір з брутальною силою просунулася кігтяста лапа, в якій крізь людську подобу вже проступило звіряче волосся, а шкіра стала зеленкувато-блакитною, з плямами блювотно-рожевого.
– АагАРТХ!! – ревонула істота, відгороджена від інспектора купами лахміття, дихаючи риготним повітрям. Вдаривши наосліп одним вдалим змахом, лапа порвала Антонові Гідроносовичу щоку.
– гИРТХ блять!
Ця ж лапа наступним змахом відірвала йому шматок губи і проколола око пазурем великого кострубатого пальця. Не встиг бідолашний інспектор прожити перший больовий шок, як другий, ще міцніший удар, супроводжуваний різким ревінням, пробив мішки з пресованими лантухами, що купчилися зліва, і вибивши ціле облако трухняви, пробив йому тулуб в районі шлунка.
Антін Гідроносович став провалюватись крізь навалений крам кудись униз, котячись разом з мішками, б’ючись об шухляди, ляди і коробки, падаючи в якусь нескінченну порожнечу.
….
Опритомнів Юрій Гідроносович лежачи на темній паркетній підлозі в калюжи брудної смердячої юшки. Трохи поворушившись, він відчув, що рука, яку ще недавно відрізало склом, раптом опинилася на місці, і немало цьому зрадів. Роззирнувшись, він побачив, що смердюча юшка вочевидь натекла з пакетів зі сміттям, якими була заставлена майже вся кімната. Все тіло боліло, хоча ніяких ушкоджень на собі Юрій Годріносович не укмітив (окрім огидно смердячої юшки, якою тепер був заплямований весь його водолазний костюм). А ще якесь глухе і важке монотонне гупання долинало зусибіч.
Юрій Авіргосович підвівся на ноги серед кімнати, і став продиратись крізь мішки до білої двері, що вела назовні. Прочинивши двері, він опинився в довгому коридорі комуналки, в якій нікого не було, але з одкритих вхідних дверей відчутно дув вітер, проносячи дрібне сміття углиб темряви. І гупання, яке лунало, раптом обрело джерело.
Арій Гостронисович обережно підійшов до вхідних дверей, зробивши один крок за поріг, і, одразу зрозумівши джерело звуків, втупився в порепану шахту ліфта, по який туди-сюди, неначе зациклений поршень, громихаючи відламаним залізом та деревом, сиплячи труху і лушпиння, ходило між двома поверхами те, що залишилось од ліфта, все ще прикріпленого до іржавого тросу. До гуркоту і рипіння, що розливалися по всіх етажах через відкриті сходи, додавалося якесь хлюпання, і Аргоній Кавустинович угледів, що десь між першим та другим з половиною поверхами по шахті розмазуються рештки тулубу Олени Гаподрилівни, при чому голова її, причавлена уламком ліфта, стирчить крізь дірку в сітці, і теліпається, вибалушивши очиська прямо на Аргулія Вертохуйовича.
Інспектор рвонувся назад до квартири, і ноги несли його углиб по коридору, поки він не опинився в якійсь з захаращених крамом кімнат. Там, серед сірої напівтемряви, під звуки розтягнутого на вічність акорду лімфо-симфонічного оркестру, в жахливій какофонії розладнених інструментів, лежали на старому напіврозваленому ліжку Олена Гаподрилівна Дуршляченко і її подруга Світлана Циклоподівна Упізняк. Обидві жінки були вкриті сірим густим павутинням (як і уся їхня кімната, а також повітря) і виглядали так, ніби лежали нерухомо протягом тисячоліть, може й більше. Крізь павутиння Аргоній Піпіскадрович побачив, що пані Упіздряк дивиться на нього все тим же неспокійним оком, а ще помітив здичавіло-збуджену її посмішку, і тут вона рвучко підвелася, тягнучи за собою нитки зеленкуватої клейковини, і він побачив, що однією рукою вона вовтузить у себе між ногами за допомогою відірваної з м'ясом костомахи, і тут вона ще стала тягнути губи до Антонія Рефуксійловича. Страшенно злякавшись, він знову кинувся навтьоки, зашпортавшись заодно в чиїйсь сірій ковдрі, що лежала на підлозі, немов спеціально, під ногами.
Жабраній Веркулійович вибіг назад до коридору, і біг, біг, поки не зачепився піджаком за дверї ще однієї кімнати, а там – під світлом, що лилося зі старовинного червоно-золотавого платяного абажура, обидві дами мило кохалися, приліпившись мацаками до стелі. З живота Олени Гаподрилівни виріс величезний чорний маслянистого видблиску шланг, прямо на який знагла насаджувалася Світлана Циклоподівна, виливаючи на підлогу рясні краплі червоної і чорної рідини. Ці краплі падали, шипіли і вмить випаровувались, залишаючи неприродньо смердючий дим. Голосом грубим і низьким, від якого недобре дзеленчало десь в глибинах найнижчих рівней всесвіту, Світлана Стратопіздрівна, нанизуючись на чорний поршень, простогнала:
– АЙІПТАРХІВРЯ ГИРЖДОПАР!!
Після цих слів світ перекинувся і Авронтій Малахуйович полетів шкереберть у безодню Маат.
.....
– Отблять ніхуя собі! – тільки й вигукнув Арсеній Гідропонович, з чмокотом вигулькнувши знову в один з пузирів реальності, рушаючи величезними стрибками по коридору з розстеленою на ньому ошатною ковдрою з живих та напівживих тарганів. Паніка знову билася в ньому нестерпним потогоном. Раптом він зупинився біля самої двері, що мала б вести з квартири на лесницю з ліфтом, і став вдивлятись у темряву коридору. Глухе і нагле гупання стрімко наближалося до нього, але ззаду, з нутряних нетрів цієї проклятущої квартири. Вже передчуваючи, що саме його спіткає дуже скоро, Варлопасій Міндокузлійович побачив як, колесом розкорячивши тендріли, стрибаючи, викочується до нього з недоброї темряви коридору Світлана Циклоподівна Упізняк. Лише два повних оберти знадобилося потворі, щоб здійнятися над Андрієм Пепідрясовичем в останньому взмахові блідо-рожевої тендріли з зубчастим гаком на кінці. || opt3..115 || endfile gas.0 ||
На цьому наша трансляція переривається, шановні переслухачі.
Продовження вистави "Пожежоінспектор"
дивіться
у найближчому сновидінні
Дякуємо заздалегідь за увагу.
