Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87037

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза не зовсім фантастика :-)

Бонька і Наталчиточка

© Наталка Ліщинська, 02-01-2012
Улюбленим ГАКівчанам, як присвята, подарунок і привітання зі святами

Шемрання старенької Боньки рідко розуміють інші, хіба що інтонації та жести вловлюють. Але Наталя - мале, та міцно збите пташа, ловить чудернацькі покручі-слова на льоту і жодних труднощів зі схопленням їхнього змісту не має. Легко тлумачить іншим те, що каже Бонька. Може, тому й кажуть, що старе, що мале – однаково.

Це дрібне пискля люди, родичі й знайомі, з ніжністю й усміхом називають Наталчиточкою. Ім’я смішне, складене з двох: Наталя і Чита – розумна кумедна мавпочка, що полюбляє втнути якусь шкоду. То із популярної кінокомедії. Чотирирічне дівча й справді напрочуд спритно дереться на горіх, що розложисто царює над половиною невеликого подвір’я біля присадкуватої «шевченківської хати» під стріхою. У ній купно, дружно, голосно мешкають аж три родини.

Наталчиточка зиркає цікавецькими очицями на все, що діється навкруги. А в садочку миттю навколо себе збирає гурток спраглих чергової витівки малюків, котрі ото захоплено зараз дивляться міні-виставу про муху.

А крилата дзижчалка чарівно з’являється, хоча насправді у спальні групи в тиху годину нема жодної комашини, і починає вигадливо кружляти в повітрі. Голова малої збиточниці крутиться туди-сюди, вслід за нафантазованою (щоб тільки не спати!) літаючою забавкою. Погляд дівчинки старанно стежить за уявною цокотухою, з вуст чути монотонний бринчливий звук, що раптом уривається. Муха на носі! Наталчиточка звела оченята докупи і дивиться на кінчик свого веснянкуватого носика – глядачі в екстазі. Регіт! Але скрадливий, здушений… Бо як залетить сюди Огорошина, вихователька – товста, неприємна тітка зі злющими очицями і рипучо-писклявим голосом, то буде кри-и-ику!

Негарна похмура кобіта  отримала своє прізвисько саме від Наталі. Дівча просто не подужало вимовити «Ольгу Йосипівну», хоча чомусь виховательку з іншої зміни – веселу щебетуху Оксану Павлівну, малеча називає без помилки. А й приліпилося до пергідроленої набіло крикухи те "Огорошина"! Приклеїлося, що й не відірвеш із м’ясом. І від цього вона ще лютіша. Наталчиточка не любить йти до садка, коли на зміні Огорошина, зате значно охочіше підбрикує дорогою, стрибаючи то на одній ніжці, то на двох, за руку з мамою, якщо нині буде Оксана Павлівна.

От узагалі вона ліпше залишилася би з Бонькою. Давню, наче перша революція, Яблонську мале також охрестило на своїй дитячій мові й усі тепер інакше стареньку і не називають.  

Її побоюються. Ця сувора бабця – типаж для казки про Бабу Ягу. У неї не лице - мапа  зморшок-ярків, в яких ховаються вицвілі озера очиць. А ніс добряче випирає вперед і він завеликий на цьому здрібнілому, випитому старістю обличчі. Вона геть незрозуміло (слів не розібрати), проте й дуже зрозуміло (грізний голос, різкі поривчасті змахи рук, войовнича постава) облає за кинуту на подвір’ї обгортку від іриски. А ще, бувало, шпарко розвернеться усім зісохлим, але навдивовижу міцненьким тільцем до дебелого п’яниці Степана та одним лютим полиском очей втихомирить його розбуяле бажання недоладно заревіти бугаєм на всі Лани : «О-о-ой чи-и-и-ий то-о-о кі-і-інь сто-ої-і-іть!»

Бонька – королева двору. Ото бували королеви-матері, а вона – королева-бабця. Усіх і кожного ця старенька може зачепити й присоромити за будь-який, з її точки зору - недоладний, вчинок, бо про всіх все знає.

Тільки Наталчиточка  почувається інфантою  при королеві. Старенька їй не рідна бабуся, проте любить так, що й крівцевим  було б завидки. Але у Наталчиточки не залишилося рідних старих.

Є мамця і татко та брат-підліток, що вона за ним волочиться, де тільки може. А Юрко сердиться, хоча парубкувати ще не парубкує поки, проте сестра-малючка – то така дзиґа, що лишень клопіт із нею. Заважає. З нею на річку не гайнеш, а хлопці кличуть. І до центру - теж зась. Дріботить отаке мале - розчервоніле та захекане – і кинути шкода, і тягти далі вже не вийде, тож мус завернути додому. Наталчиточка кліщем вчепиться в брата, бо залишили таки ж на нього (ех, як то прикро бути найстаршим іноді…). Мамця з татком кожного дня, крім моторної суботи та поважної неділі, на роботі… І тільки Бонька завжди тут, поруч, та виручає хлопця постійно. Бурчить щось, але з видимим задоволенням приймає на виховання свою улюбленицю, поки Юрко біжить до «Юного техніка» або з товаришами-однолітками завіється гуляти.

Мала обпихається ласощами. Бонька нині спекла пляцка  з яблуками. У рухливого, неначе мавпенятко, дівчати завжди апетит, як у того вовка, що з казки про Сірка. Запиває молоком з горнятка. А як старанно ж бо сьорбає, щоб і краплина не впала на суконочку з маками. Іноді ж мамця свариться, що надто швидко брудняться на Наталчиточці речі.

Тільки спробував би хтось їсти молоді горішки та залишитися чистим! Горіх у дворі щедрий на врожай і обдаровує малу смакотою. Щоправда, до неї ще добутися треба. Розколупати, камінчиком подовбавши, зняти зелену верхню одежинку, а потім добряче тупнути сандаликом, аби міцна світло-коричнева шкаралупка трісла і поділилася серединкою. Вигадливо покручене роздвоєне ядерце нарешті добуто. Тепер найповільніша і найприємніша частина роботи. Обдерти золотаві тонюсінькі шкуринки з білого_сяючого_смачного. Інколи тяжко добути ту солодкаву радість, зате від зеленої захисної оболонки руки стають красивими - шоколадними.

Хоча що то за шоколад, коли гіркий? Але в садочку можна показати всім і діти проситимуть, щоби їм також помалювати долоньки в такий чудовий «негретячий» колір. А дівча відповідально притягне наступного дня у торбинці з перезувним зелені яєчка горіхів. Невдовзі вся група вималює не лише руки, але й радісні мармизочки. І синьоокі у білявих кучериках муринята  будуть із подивом спостерігати, як химерно реагують на них усі дорослі. З тихими стогонами: «О-о-о, Бо-оженьку-у!»

Та це ж так гарно! І що ті дорослі розуміють?! Он, в Африці скільки треба засмагати, а тут добре потер, обмастив себе… І ти – кльова чоколядка! І не змивається швидко! О, як гарно придумали, а ті дорослі… Чого вони бідкаються?

Зараз уся група відчайдушно реве, бо вихователька з нянечкою дружно заходилися відмивати личка та руки від «засмаги». Ох, а було так гарно…

Посвітлілі, але не змиті безслідно плями на обличчях увечері лякають мам та бабусь, що прийшли за своїми нащадками. Тільки тато Олега сміється весело, аж червоніє від реготу, замість йойкати та журитися барвистим сином, і змовницьки підморгує до Наталчиточки, яку поставили в кут. Мовляв, не сумуй! Скоро прийдуть за тобою і визволять отаку гарнюню царівну-муринку з полону Огорошини.

І Бонька ввечері покладе свою сухеньку птасю  лапку на руду голівку своєї Наталчиточки та й оповість, стираючи садочкову несправедливість, найліпшу зі своїх казок – святкову, сяючу, мов ота велика куля на ялинці, де їдуть сани з Миколаєм, кучугури схожі на хмари, а у вечірньому темно-синьому небі метляє пишним хвостом зоря-комета...

Бонька розказує її рідко. Завжди тільки, коли має на те настрій. Якось так уже між старою та малою заведено, що Наталчиточка не просить, а лише чекає. Так, як ждуть Різдва! Воно ж приходить, коли само хоче, а не як дітям заманеться.

А спочатку засніжить, завиє, морозом вдарить. Наталчиточка їхатиме в садок на санях. В блакитному пальтечкові, на якому прегарно вишиті білі сніжинки, з гостроверхим капюшончиком, що облямований білим хутречком. Їхатиме, наче мала королівна. А сніг порипуватиме під черевиками татка, а сніг блищатиме розсипами діамантів, а сніг пустуватиме, осідаючи на віях.

Наталчиточка буде уважно вивчати кожну сніжинку на рукаві, роздивлятися їхню бездоганно накреслену, та завжди іншу красу. І хухати, враз перетворюючи сніжинку на росичку-крапельку. З таких різних сніжинок чомусь завжди виходитиме однакова краплинка – і дівчинка з тої чудасії дивуватиметься найбільше.

А потім татко приїде з «командіровки» з Москви та привезе мандаринки – малі запашні сонечка на підвіконні, позаду яких  - вкриті морозяними візерунками шибки. Отак тутешня зима і субтропічне літо стануть близькими сусідами.

Прийде Миколай. Наталчиточка просила ходячу ляльку, але дістався пупс, цукерки та рахівниця. Вона й не зажурилася. Може, ляльку дідо Миколай принесе наступного року, а рахівничка он з якими синіми, зеленими, жовтими, червоними ґудзичками! А пупсік загорнений у пелюшки! То й малу годі відірвати від подарунків.

«Червоний мак» і «Білочку» понесла десь у сховок – мама знає, що під подушку. Там завжди зберігаються найдорогоцінніші скарби. Наталчиточка дуже-дуже любить саме ці цюцики – так вона називає цукерки. І їсть таке рідкісне щастячко поволі, відкушує манюній шматочок та чекає, поки розчиняється в роті насолода. Потім знову відгризає дрібочку. Десь із півгодини триває розтягування задоволення.

Решту цукерок Наталчиточка акуратно розділила на купки. Бо не можна їсти всі зразу. Ті купки все одно швидко тануть, бо смакує не сама. Наділяє маму, тата, Юрка, Боньку, дядька Івана – але він не бере. Каже, що не любить. І він не просто так каже. Точно не любить, бо найбільше йому подобаються смердючо-пахуча цигарка та шпондер. Він і риби не їсть. Як до столу сідає, то відсуває подалі шпроти чи смажену рибу. Диво дивне, та він носом крутить і на червону ікру, що так рідко з’являється! Мала скуштувала солонуваті соковиті риб’ячі кульки, які смішно тріскали в роті, лише тоді, коли цьотка  Дарка приїздила з Ленінграда погостювати на батьківщину. Наталчиточка її бачила лише раз, але запам’ятала дуже добре. Цьотка декламувала за столом не тости, а вірші! Вона якось так красно, до ладу все робила. І голос був у неї звуковитий, він вмить наповнював хату дзвінкою радістю.

А Новий рік плавно перетече в Різдво. Колядники  ходитимуть не ховаючись. Лише комуністи сторожко сахатимуться, крадькома відбігаючи від вікон вглиб квартири, коли голосна ватага пройде поблизу. Їм не можна. Наталчиточці буде шкода комуністів, бо їм заборонено ходити з веселими колядниками до хат родичів, хрещених і хрещеників, друзів, знайомих. І не дадуть їм копійок та цюциків, і не запросять до столу. За що їх так покарали? Ну поставили б у кут, а потім відпустили. Не можна ж так сильно карати…

А для Боньки то останні свята.
Старенька сидіти не вміє. У передсвяткових клопотах вона пече пляцки, варить холодець, кашу на кутю, грибну підливу, борщ, ліпить вушка, вареники з капустою.

Наталчиточка, висолопивши язика від старанності, чаклує над товстенько розкачаним тістом. Бонька їй довірила стосик жерстяних фігурок, з яких малій найбільше подобаються місяць, зірка та ялинка. От дівча і тисне малою долонькою зверху, вирізаючи печиво (чомусь найбільше виходить місяців, зірок і ялинок!).

Старенька вчить малечу: "А дивися, скільки в тебе тіста марнуєсі. Доньцю, ти близенько тни, одне біля єньшого!»  І Наталчиточка засвоює науку бабці. Нарешті дочікується схвалення: «Йой, яка ж ти велика вже! Помічниця! Зара тобі дам білок, будеш мастити!» То улюблене заняття малої! Зв’язані ниткою докупи кілька курячих пір’їн слугують за пензлика. Дитина вмочує пелехатого пучечка у розкалатаний яєчний білок і пильнує, аби краплі не хляпали на деко, бо горітимуть в духовці. Ретельно мастить кожне печивко та пучками малих пальчиків бере  цукор і посипає, уявляючи, що то з хмари сипле снігом. Мала й першою отримує ще теплих місяця та зірку. Куштує! Бонька не шкодує й підсовує дівчаті ще і ще, наливає молочка, аби було чим запити.

Розпашіле на гарячій кухні мале невдовзі нагадує нагодоване й сонне кошеня. Згорнулося на канапі та задрімало. Бонька і далі не метушливо, але шпарко крутиться на кухні. До Різдва треба наготувати багато. Гості будуть! І Віра, і Влодко з Раєю, і колєги Сташка. Бабця пригадує усіх родичів, друзів, знайомих, що обов’язково прийдуть колядувати.
Вона не знає, що то її останні свята.

Бог забере її перед наступним Миколаєм. Наталчиточка спочатку нічого з тої першої втрати не зрозуміє. Круглими очицями спостерігатиме за дивними діями дорослих. Простирадлом завішане люстро на шафі… Понурі обличчя і плач… Бонька лежить непорушно – ще такого не було… Боньки нема… Її кудись понесли у завеликій труні…

Миколай принесе ходячу ляльку. Мала запропонує йому поміняти ляльку на Боньку. Вона докладатиме рахівничку, книжечки в яскравих малюнках – всі скарби, зрештою, запропонує в обмін на Боньку. Та кожного ранку бачитиме нечіпане своє добро на долівці біля ліжка. Купка залишиться, а Боньку Миколай не поверне… Наталчиточка сваритиметься з Миколаєм поночі. Тихо-тихо, подумки. Мине й Різдво з його круговертю снігу, санок, колядок, смаколиків.

Мине багато свят потому, мала дівчинка перетвориться на Наталку, закінчить школу й університет, вийде заміж, народить власних дітей. Перемордується багатьма страшними втратами.
Бонька разом із іншими житиме у неї всередині, десь поруч із Наталчиточкою.
________________________________________

  Забавка - іграшка
  Кобіта - жінка
  Мапа - карта
  Лани – околиця Стрия, райцентру Львівської області.
  Інфанта - принцеса
  Крівцеві – кровні родичі
  Пляцки – домашні солодощі на Західній Україні, як правило, це кілька коржів, перемащених    кремом.
  Муринята - негренята
  Чоколядка - шоколадка
  Муринка - негритянка
  Птасю - пташину
  Шпондер – зазвичай варена або копчена в домашніх умовах грудинка, бекон
  Цьотка - тітка
  Марнуєсі – багато відходів
  Єньшого - іншого
  Смаколики - делікатеси, щось смачненьке

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 10

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Анізія, 31-12-2013

Душевно, тепло, затишно стає

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Слава Світова, 20-02-2012

Цьомцю руці

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 11-02-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сонце Місяць, 05-02-2012

50--й Ювілейний

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Юрій, 10-01-2012

Так багато

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 06-01-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© владaSLAVA, 05-01-2012

Дарунок від серця

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов Долик, 05-01-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 03-01-2012

чудово...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 02-01-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна. Львів, 02-01-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 02-01-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71722388267517 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем: «Вирішальна роль усе ще за нами»
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем «Нам усім пощастило» важлива не лише як дозвіл на гостини до письменницької …