Life is just for CHEATER’S
Абсурд.. Ми бекаємось в помилках так часто! Так часто, а потім повторюємо в ліжку про себе, так тихо, щоб почув лиш мозок – кретин, кретин, перестань, забудь, прости, прощай, відліпись і відлітай, мало?!так знай, ти не єдиний і не останній у першості!!!найпрекрасніший, найчудовіший!!!ти!!!сам ж знаєш!!!час лікує, а якщо й не вилікує, то завжди є героїн…
З чого й почати свою захоплюючу розповідь скромного учня.. Ну випускника тось, звичайно випускника. На нас нещасних то і ліпіться, якщо не гімно так вчителі зі своїми проблемами, онанізм, блоки сигарет і безмірна тоска… хех)!
Букви клеються в слова, слова в речення, речення в абсурд..
Переддень 5 вересня.(понеділка)
Ранок звичайний, не хмарний, обнадійливий, знаєш, що наступна мить буде ще кращою якщо заберешся з дому швидше.
Кружка кави в писок, бутерброд за ним, тридцять гривень в кишені..
Ну, день буде вдалим, ну має бути вдалим.
Чекав дзвінка до 13.00. Мда, спить моя падруга довго, повернулась з поїздки, прогулявши завбачливо у ній два жахливих, навчальних дні).
Лана, будити не будемо, захоче, знайде по мобільному. Нокіа-тян завжди зі мною). Натягнувши джинсак і вислухавши проповідь мами на тему вживання алкоголю(тось пива) вирушаю у путь городськими лабіринтами. Шлях прокладений вів мене автоматично до завітної площі Ринок, де і застав перший обломний курйоз дня.
Дзвінок. Блам-ба-блам!Турлі-пулі-пурплям! Подруга запрошує випити в честь її уродин келих «винка». А падарок? – питаю я – як же ж без нього.
Нічого вона не хоче, просто хоче маєй кампанії.. О.к. Премось на привокзальную…
Попутно проминувши зібрання галодних студіків, біля їхньої ж Альма Мать(aka Універ) навколо недобудовано-поставленої сцени, далі парк з целующіміся парамі… бля… так стрьомно, а так когось хочу… Ну не можу я довго без дівчини, точніш без дівчат).
Мол, засвоїв я істину – не люби одного, а всіх й одразу (Джинс)
Ну довго я не витримав у подруги….. ссилаючись на подругу-з-подорожі(назвімо її Анжелла, але ти мене все одно приб*єш сонце, правда?))
Дні пролітають і залишається пусті спогади, найцікавіше, що життя не тікає від нас, а тягне з собою. Так-так! Тягне, а ви цього не помічаєте?
Воно тягне нас за собою втягуючи і час від часу випловуючи якісь несподіванки на наше так колись мирне існування. Духовність? Дух? Geist? Я вас прошу, він то є, але не настільки зв*язаний з нашим тілом, як ви думаєте. Він не залежний, але втрачає, чомусь свої спогади про колишнє, але залишає мудрість...
Такого самого висновку дійшов і я найкраща подружка мене послала, курить, вона мол з дівчатами і я не вписуюсь в їхню бабську тусовку))) Понял, змирився і пішов…
Площа Ринок відкрила мені знову свої обійми. Цього разу я неминуче направився до давньої, прям древньої знайомої.
На її ложі позбувся чоловічої цнотливості, у неї ж напився до чортиків у неї ж і прекрасний брат з безліченною кількістю невипаленої трави)).
Сміюсь і плачу, трендимо на кухні. Сексу не хочу – п*ю вино.
23.00. Вже пізно повертатись ну і пофіг…
Я тихо ліг і задрімав. Дві фляжки вина і я в плаву по Україні. Адже ж більшість випив я. Лара(пусть уже Лара) задзвонила моїм батькам і повідомила про велику компанію і про те що вже пізно вертати Юрка до дому.. Правильно? Авжеж правильно…
Вночі я стругав, аякже… Мій слабкий, сопливий організм не зумів переварити переважаючу на їжою кількість розведеного з спиртом соку))) Жартую))
Але я стругав)))
Десь зранку, перед школою.
- Юра!! В школу!!!
- Ма.. ше трохи…
- Я тобі не мама, ідіотина! – Аня зайшла в кімнату заливаючись сміхом.
І тут нахлинули спогади з диким головним болем.
Зателофнувавши до дому і попередивши щоб наготували якісь там зошити. Я форсажом двинувся Операцією « Школа – ти де?!»
Вдома не було радісно. А сонно. В мене лише спитались, як було, а я відповівши, що дуже довго пішов нарешті в це прокляте місце – школа.
Не оминувши свій коханий магазин з Бонаквою…
