«Злочин без кари»… Що це: перефразування відомої назви твору Достоєвського чи щось значно глибше, особистіше…
Таке запитання можна одразу поставити, коли поглянеш на книгу В.Ковальчука. Назва інтригує, виростає бажання відкрити книгу, перегорнути її сторінки, та дізнатися, що ж то за злочин і чому немає покарання.
Читаючи далі, виявляємо, що це не просто звичайна автобіографічна книга, це низка різноманітних розповідей про трагічні роки для Лемківщини, це яскравий калейдоскоп спогадів, інтерв’ю, фотографій, листів, які допомагають перенестися читачу у минуле, побачити на власні очі ті жахіття депортації лемків із своїх рідних земель.
Неможливо не проникнути ся співчуттям та переживаннями, коли читаєш цю книгу. Сльози навертаються на очі, переглядаючи знову і знову лист матері, введений у другу частину твору, яка ведеться від імені Лідії Стойкової, дружини В.Ковальчука. Він надзвичайно вдало введений у текст твору, і символізує дружній помах руки рідної неньки, замученої тортурами тогочасної влади.
Також додають особливого смаку і поезії Василя Ковальчука. Вони урізноманітнюють твір та надають йому ліричного звучання, яке тим не менш не відриває нас від глибокої реалізму зображуваних подій.
В.Ковальчук виявляється справжнім патріотом свого народу, який він безмежно і самовіддано любить. Він правдиво і детально описує всі події, які відбувалися у той час, розповідає про всі страшні катування, тортури, репресивні заходи, що застосовувалися до представників нашого народу. Він зриває гриф «секретно» і безстрашно викриває злочини тогочасної влади щодо емігрантів
Ця книга є прекрасним зразком історичної та документальної прози, який варто прочитати усім справжнім українцям, щоб дізнатись про трагічні сторінки нашого народу та збагатити свої знання з історії української нації.
