Оксамитовий сезон ніжно лоскотав засмаглі тіла, море лежало лагідне і прекрасне. Вода шовком огортала шкіру при кожному зануренні, а в повітрі висіла лінь та сонливість. Вони уже на цьому пляжі почували себе, як вдома - збігав третій тиждень їхнього відпочинку на Кримському узбережжі. Навколо них уже тричі змінились люди, які щодня приходили на пляж, а у них попереду був іще цілий тиждень на морі. Сьогодні приїжджає Марти чоловік. Був зайнятий і тому не поїхав із ними одразу, а відправив Марту з сином зі своєю мамою, Валентиною Олексіївною. Так, цього разу вона по справжньому відпочила на морі. Раніше Марта ніколи не була у Криму і їхала сюди зі змішаними почуттями цікавості, упередження і очікування чогось особливого, адже стільки чула про чудесну природу півострова, про його цілюще повітря і воду. Людей в цю вересневу пору на морі уже мало, ніхто не ходить по голові і на пляжі повно вільного місця, що для Марти дуже важливо, бо ж її ніщо так не втомлює , як людський натовп. Та ще компанія знайшлася хороша і не тільки для неї, а й для Максимка, бо сам він не любив довго гратися. А з Сонею вони гарно ладили, хоча й розмовляли на різних мовах.
Вони поселилися на самому березі моря, у приватній садибі, де окрім них проживало багато інших відпочивальників зі всієї України, а навіть, і з Росії. Першого ж дня Марта вийшла помити фрукти до умивальника на подвір’ї, незнайома жінка прала у цей час неподалік і заговорила до Марти. Спитала, звідки вона, коли приїхала, з ким. Розговорилися і Марта дізналася, що жінку звати Ольга Юріївна, приїхала аж із Сурґута разом із сином та онучкою. Так Марта познайомилася з Олегом. І у них склалися три пари відповідного віку: Валентина Олексіївна з Ольгою Юріївною, Максимко з малою Сонею і Марта з Олегом. Разом ходили на пляж, разом їздили в місто, і ввечері разом сиділи за чаєм, бувало аж до ночі.
Ввечері першого ж дня жінка з Харкова, яка також тут відпочивала зі своїми двома дітками, запросила Марту посидіти з нею в альтанці, спробувати кримського вина.
- Ти сьогодні приїхала? – спитала Таня, коли вони сіли за стіл, тут же на подвір’ї під виноградною лозою.
- Так, сьогодні приїхала і зараз більш за все на світі я хочу додому, - Марта не могла стримати емоцій.
- Ми тут уже два тижні і мені страшенно набридло відпочивати. Та після завтра їдемо додому, нарешті. Тож я тебе розумію. – Сміючись відповіла Таня.
Їх з балкона побачив Олег , спустився в подвір’я, підійшов, захотів скласти їм компанію, прихопивши з собою також кримське вино. Дівчата запросили його сісти з ними.
- Не можна себе так накручувати, - звернувся він до Марти, побачивши, що вона собі місця не знаходить і ледве стримується, аби не заплакати. – Сьогодні ти втомлена з дороги, а завтра зійде сонце, добре виспишся, підеш на море, подивишся на все інакшими очима. Тим більше, ти не сама, малому треба побути біля моря, щоб потім весь рік не хворів.
- Та знаю, знаю. Мабуть, так і є. Мине. Не зважайте на мене.
Вони ще трохи посиділи, допили вино і розійшлися. Марта завжди була прив’язана до свого дому. І тому, як це не смішно виглядає, навіть ці кілька днів на морі переживала спочатку дуже важко. Перші ночі спати не могла зовсім. Іноді доходило до істеричних ридань. Так, сиділа і плакала від розпачу, не маючи причини розпачати, не хотілося їй ні моря, ні сонця. За день-два заспокоювалась, вона сама б сказала – втихомирювалась і аж тоді починала тішитись водичкою і теплом. Марта була нормальною жінкою, ніхто б не подумав, що за такою незначною подією, як подорож до моря, причому з дитиною, не сама – вихлюпнуться такі непотрібні емоції. І що найгірше, вона знала про себе все наперед , але і цього разу все повторилося. Якби поряд був Сергій, вона не почувала б себе такою нещасною, а присутність дитини робило її становище іще нестерпнішим, бо відчуваючи вдвічі більшу відповідальність, чулася геть безпорадною. Проплакала всю ніч сама. Валентини Олексіївни не було, поїхала навідати родичів у Сімферополі.
Першого дня Марта з Максимком не знаходили собі місця на пляжі. Ну, власне Марта, бо ж малому усюди подобалося і все підходило, він будь-де міг гратися і купатися. А купатися вже так хотілося, сонце припікало і не було сили кудись ходити, тим паче шукати невідомо чого на цьому розжареному піску. Якби Марта розказувала комусь про цей перший день на морі, то нічого приємного не згадала б, окрім хіба самого факту перебування в Криму.
І ось сьогодні Марта навіть уявити собі не може, що за тиждень їй доведеться покинути цей піщаний берег, опинитися серед мурів міста, хай рідного і красивого, але все ж кам’яного і в ньому немає моря, з яким у неї зав’язався справжній курортний роман. А усі курортні романи закінчуються водночас із закінченням відпустки. А наступного року буде уже інше море, те саме, а проте – інше. Їй було жаль розставатись із ним. Єдине, що тішило – це вона сама його покине – і в жодному разі не навпаки. Кине монетку і поглядом прошепоче: «Прощавай». Та, навіть у такій вигідній ситуації, вона програла, як завжди кожна жінка, бо довго-довго ще згадуватиме його, море, а воно – прийматиме у свої обійми нових закоханих і захоронить глибоко на дні будь-який спомин про неї.
Марта любила лежати на пляжі і читати книжку, або думати про щось своє і, оскільки літо минуло, сонце милостиво дозволяло людям вповні насолоджуватись собою, ніжно зігріваючи та даруючи чудову засмагу. Вона не любила з розбігу кидатись у воду, а, навпаки, повільно, насолоджуючись кожним доторком, заходити у неї і відчувати, як вода лоскоче їй ступні, доходить до кісточок, огортає коліна, добирається до стегон і тут ще на мить перехоплює дух, а далі її обійми замикаються на талії, ніжно оповивши стан. Тепер можна з головою пірнути у водну глибінь, дозволити їй повністю заволодіти собою. Марті подобалось засмагати, та вона ніколи не ставала настільки темною, аби хтось помітив це бодай через тиждень після повернення з моря. ЇЇ шкіра набирала золотисто-персикового кольору, а от синочок засмагав сильно і його засмага трималася майже увесь рік. І зараз він був уже «чорний», як шоколад і тільки голова від сонця вибілювалася що раз більше. Тато сьогодні не впізнає свого малого. І саме сьогодні відчувалося якесь напруження у спілкуванні Олега з Мартою, незрозуміле для неї, але цілком природне з його погляду.
Раз на рік він поїхав на південь відпочити від більшості проблем професійних і особистих, відволіктись, що так важливо в наш непростий час. І на все це – ледве місяць. Дорога до моря в Олега була набагато довшою, ніж у Марти, і зі всіма перельотами та переїздами зайняла кілька днів. Та і то, вони не відразу поїхали до моря, а спочатку відвідали родичів у Бєлгороді. І ось, нарешті воно, море, де можна забути про все на світі, починаючи від постійного холоду, що панує у їхньому рідному місті аж до серйозних бізнесових проблем. Та й Соня прогріється, накупається в морі, а мамі , Ользі Юріївні, з її зобом таки просто необхідне для здоров’я морське повітря. І, Олег навіть не сподівався, що поряд поселиться така красива жінка, та ще із сином того ж віку, що й Соня. Їхня компанія Олегу пасувала якнайкраще, бо він хотів бути поруч із Мартою і непотрібно було шукати приводу для цього, бо ж Соня сама тягнула його в кімнату до Максимка, аби разом із ними йти на пляж. Олегу подобалося дивитися на Марту, коли вона лежала із книжкою чи коли ішла плавати. Вона гарно плаває, це його особливо захоплювало, бо ж сам він плавати не вмів і, щиро кажучи, боявся води. А Марта, як дитина тішилась купанням, любила пірнати, і, що для нього було найбільшим аргументом, наважувалась зайти в воду на світанні, коли вони разом бігали і море тоді здавалось таким холодним. Вона ж, навпаки, стверджувала, що саме вранці море найлагідніше.
- Бачу, ти любиш читати. Це тобі. – Якогось дня Олег простягнув Марті тоненьку книжку у твердій бузковій обкладинці. – Любиш Кундеру ?
- Кундеру? Мілан Кундера. «Смешные любови» , - прочитала вона на обкладинці. Звела брови, виразивши здивування.
- Не читала його? Прочитай. Тобі сподобається.
- Дякую. Обов'язково прочитаю. – Марта була приємно подивована цим подарунком.
Олег насолоджувався спілкуванням і не хотів підганяти події, і ось тобі на – чоловік. Сьогодні приїде її чоловік! Але ж чорт забирай! Він відчув себе ошуканим. Пригадав собі японську поговірку: "Хочете зрозуміти думки пасажира навпроти вас - поміняйтесь з ним місцями".
Марта скучила за чоловіком, хоча й розмовляла з ним по телефону щодень. Та все ж не бачились майже три тижні і вона рада була, що вони сьогодні зустрінуться. До обіду звично полежали на пляжі і разом з Валентиною Олексіївною та малим Максимом пішли втрьох на станцію зустрічати Сергія. Нарешті, після обіймів і заселення вийшли до моря уже всі разом. Сусіди також своїм сімейством звично розмістилися поряд. Марта усіх познайомила із Сергієм, розказавши йому, що на цьому пляжі це їхні найкращі друзі і незмінні попутники в мандрівках у місто. Сергій втомився з дороги і захотів викупатися, тож разом із дітьми пішов плавати в море. Марта погано себе почувала і плавати сьогодні не могла, в неї розболівся живіт і вона пішла додому прилягти. В хаті майже заснула, за деякий час відчула себе краще, вже хотіла повернутися на пляж, аж раптом на порозі з'явився Олег.
- Як ти себе почуваєш? – спитав у Марти.
- Та вже краще. От саме зібралася йти до своїх. Вони там ще купаються? – вона чомусь трохи зніяковіла, встала, щоб почати збиратися.
- Я купив кавун, приходь - розріжу, скуштуємо, - Олег підняв угору гарного великого кавуна.
- О! Добре. Зараз прийду. Розрізай.
Марта зібралася і зайшла до Олега. Той уже розклав кавун на тарілки.
- Та... Невдало я вибрав кавуна, - кавун виявився рожевим і несолодким. Чоловік встав, щоб викинути шкірки.
Марта зараз сиділа спиною до нього. Він наблизився до неї, поклав руки на плечі, міцно стиснув їх. Пристрасно, але невпевнено торкнувся грудей, погладив шию.
- У нас є десять хвилин, - промовив тремтячим голосом.
Марта почервоніла по самі вуха. Збентеження, страх, сором, розгубленість і ще сотня почуттів миттю ошпарили її зсередини. І поміж них вона чітко вловила лише одну дурнувату думку : «чому десять хвилин? Як він собі це уявляє - десять хвилин?».
- Навіщо псувати такі гарні відносини. Тим більше, що ти скоро поїдеш? – видусила вона з себе.
- Ну то й що? Ми ж не на різних кінцях земної кулі живемо.
- Таки на різних. – Марта встала. Похитуючись вийшла з будинку.
Ввечері того ж дня Олег з’їздив на вокзал, купив квитки, а на ранок він з донькою і мамою кидали в море монетку, прощаючись із ним, а заразом і зі своїми новими знайомими. Попереду у них була довга дорога додому.
