******
Ловити поночі метеликів. не зважаючи на те, що вони, безумовно, заснули, чи просто загинули. Холодно ж бо. Клеїти їх на стіни, вікна і власну шкіру, намагаючись продовжити своє неминучо закінчуване літо. Вкотре закохуватись у власне відображення і збирати долонями воду. що витікає просто так, бездумно, із кранів підсвідомості. Оббивати хутром вбитих задля втіхи звірів стіни і все довкола, аби стало тепло і затишно, по тому чути їх втрачене дихання . Лякатися тіней під очима. Бити кулаками скло, що стоїть переді мною за те, що я його не бачу. Курити нескінченно (фіміам? Мальборо?), сповнюючись новим задушливим змістом.
Відтворювати себе, наливаючи медом давно висмоктані соти…
