Трапляється іноді таке відчуття, ніби з твоєї душі сріблястими нитками печалі витягають усі почуття і стирають у попіл, розвіюючи у серці хмарою величезного "невідомо що" . І налягає на душу втома та смуток... Я блукаю поміж чорних віт моєї сірої осені, що огортає моє серце тонким простирадлом ніжного туману, і встилає мої дороги палаючим золотом опалого листя. Я ніде і ніяк не знаходжу себе, не знаходжу нікого... Загубилась у павутинні своїх почуттів, заплуталась безпорадно, втратила дорогу якою йшла. Злітає одинокий лист у височінь і обіймає золотокоса своїми буйними вітрами оголені струни втомленого серця. І вже не знаєш що краще: бурхлива любов чи тиха й мирна самотність?...
