Відтоді братство розгорнуло грандіозну рекламну кампанію на стендах університету "Мандрівки за кордон - швидко, комфортно, дешево. Звертатись у Братство мрійників" - і вказаний телефон Івася та кав'ярні "Айболит", що стала офіційним місцем зустрічі членів братства. Івась розжився піджаком з турецької шкіри. З'явилося вісім нових членів. Серед них двоє дівчат. Мандарина - їй як нікому пасувало так називатись - вкрай помаранчева, схибнута на цьому кольорі і не лише з політичних міркувань. Мандарина цікавилась неформальною медициною та псевдонауками, вірила, що рослини вміють розмовляти і що памаранчевий колір - сонячний колір доброго насторою змушує себе любити, а Мандарині дуже хотілося щоб її любили. І ще одна дівчина, така поважна і двадцятип'ятилітня, Аспірантка - її ніколи не бачили як свою, але вона вступила в братство.
Вона закохалась в Івася. Одного разу після концерту. На концерт Аспірантку завели її друзі, а може й не друзі, бо вона вважала їх не вартими себе, втім пішла. Їй вже хотілося заміж і дітей, вона була надмірно високою і замкнутою, щоб подобатися. Зрештою, верталася до дому з Івасем, що задурив їй голову компліментами, з яких вона зрозуміла, що схожа на тополю і кипарис, що має очі як дві розпечені краплі олії, що має шкіру прозору як шифон і з-під неї проглядають тонкі капіляри, про які Івась сказав, що капіляри зміяться. Аспірантка не розуміла, чи то жарти чи компліменти, бо слухати їх їй не доводилось, але вони цілувались. Аспірантці сподобалось. Івасева слина мала чудовий легкий смак дюшесу.
Аспірантка вступила в братство. Цілу ніч по тому вона мріяла, як вони з Івасем будуть зустрічатися, а потім поберуться (саме таке слово м'яко прошелестіло у думці) і житимуть у будинку її бабусі. Івась тим часом сміявся:
- Старі люди також мріють, - казав з зухвальством третьокурсника. Їхнє Братство існувало на той час вже три роки.
Аспірантка не подобалась Івасеві. Не сподобалась відразу - така зовсім інша. З нею минув вечір і забувся - Івась цілував усіх дівчат, що потрапляли йому під руку. Він думав - Аспірантка намагається використати все, що дається безкоштовно, отже і мрії та уявні подорожі за кордон. Їй дається важко все - навчання, думання, розмовляння, і так само важко даватиметься уява. Лише вроджена наполегливість і сумлінність - Івась бридливо поморщився, бо не мав ні наполегливості ні сумлінності. Івасеві не подобалась Аспірантка і щодалі то сильніше.
Вони саме сиділи у середньовічному замку і Мандарина грала на клавесині, а Ліля, задерши спідницю до пояса танцювала. Всі пили чудове старовинне вино. Юхим переодягнувся у середньовічну даму і посилено жестикулював залицяючись до Івася, а Івась пив великим келихами вино - на одному коліні перед Юхимом, заціловуючи його руки і шепочучи пристрасно:
- Кохана Серафимо, світе моїх світанків, свічко моїх вечорів, пахучий безе моєї весни, ніжна магноліє мого смутку, солодка тичинко лісової фіалки.
І тоді Аспірантка взяла його рішуче за келих, що став майже як продовження його рук - Івась тримався за келих міцно і не віддавав.
- Вистачить пити, - сказала Аспірантка, - ти п'яний.
Івасеві це не сподобалось до блювоти. Вільний - він не терпів, не сприймав, ненавидів коли з ним поводились як з несвідомим малим хлопчиськом, наказували, керували та змушували.
Остаточну відразу він відчув на міжгалактичній оргії з зеленими інопланетянками. Це було на коcмічному кораблі, Мандарина пестила мляво його зап'ясток і ділилася своїми сексуальними та гурманськими фантазіями. Її настояне на чайній заварці волосся збуджувало Івася як ніколи. Він думав, що відколи Мандарина з'явилась у їхньому братстві, він не може на неї не дивитися. І не лише через їдучий помаранчевий колір кофточок, волосся та помади. Івась думав, що вона рухається як Буратіно, як хвилька скаламученої вітром води.
А потім Мандарина кудись зірвалася і побігла. Друзі-інопланетяни грали між собою у шахи, і Івась приєднався до них.
І от знову Аспірантка - стояла над ним, звисала, насувалася як велика гора, як грізна гора, ладна в будь-який момент обвалитись.
- Я береглась, а тепер хочу, щоб ти позбавив мене цноти.
Івась мало не захлинувся власною слиною і сміхом, що мимоволі напав на нього. Івасеві водночас було і шкода Аспірантку, і соромно за таке безглуздя, і від думки, що вони разом могли б - неймовірна співчутлива відраза, перемішана з усіма почуттями, що мружились у ньому на той час.
Аспірантка закохалась в Івася остаточно. Вона почувалась так, наче поділена на багато кімнат і перебуваючи в одній не знає, що робиться в іншій. І у цій іншій кімнаті робилося щось зовсім протилежне до всього, що їй доводилося пережити досі. Бунт. Вона боялася власних перепадів настрою, боялася себе і поринаючи у власний страх, робилася відчайдушно-безстрашною - на зло собі. Вона жила у наскрізь чужому і продувному світі, чужа у власних кімнатах, у власному халаті, у хвильках тремтіння серця.
Аспірантка відчувала когось чужого - чужий блукав у полонинах її роздумів про себе. І відчувала, як між нею і чужим снується тонка невидима нитка любові, відчувала чиюсь присутність на косогорах власної віри, довіру, чийсь уважний погляд, чиїсь тонкі білі пальці, що притримували ненав'язливо її за руку, щоб вона не втекла світ за очі у своїх думках. Повільно, оповиваюче, солодко і тепло ковзала любов по її житті - нова, з приємним ротом. Може ще й не любов, а подих швидкоплинного літа. А може і любов.
Аспірантка видала за власний кошт збірку віршів і присвятила її коханій рибі Івасі - всі правильно зрозуміли, що Івасеві.
