Як весело, ах яке небо.
Розчарування, як і час на смак стікає сіллю і молоком. Димним молоком вгору, голки в подушечки пальців.Все ще стараюся. Вчора? Ніі...Це було не вчора, бо імена і дати значення не мають. Головне, що це вже було, або ще буде. Неважливо. Так ось, колись я перестала старатися, це було приємно і вільно.
Скількома ножицями іржавими відрізала душу разом з пасмами тонкого волосся? Давай загадаємо бажання. Дірки на місяці, дірки в кишені, місяці ловлять один одного за хвіст і роки, як Уроборос пожирають самі себе. Тільки не безкінечно, а всьо 365 днів, скількись це в годинах і може в секундах. Я, знаєте, їм не довіряю. Проте, перевіряю чи не забула виділити комами. Вчора(знову!!!) хтось з моїх помер. Він загинув без мук і страждань, залишивши їх нам по собі.Тепер порожньо і страшно, але плачу тільки за звичкою, як плакати за померлими. Неприємна слизька рідина на пальцях, від цього нерви набухають і давлять горло.Роздратованість нескінченна, і вдень мріється, як тільки вечірніми ночами, такими світлими від зірок.Десь в твоїх руках станцює Доля, сміючись і плачучи над нами. Хто дозволяє робити якісь висновки, коли барабанів втома вдома, і ненавиджу птахів. Не всіх!
Роздратування, як і час на смак стікає вогнем і перцем. Набирається в криницю, навчитись би ним керувати, без права наказувати. Один балкон, на одну голову - все, що я хочу. А чому так? Бо ніхто не має права. Вдихнути, і не похлинутись димом. Вдихнути і знати, що ти можеш це випустити з себе.Очікування завжди вбиває, а розслабитись не вдається. Будь поряд, просто будь поряд.
