Подих
Північ. Щойно закінчилась гроза,страшенно сильна гроза. Здавалось, що краплі занурювались глибоко і намагались вимити мізки або їх залишки. Для безпеки вимкнули світло... Один зі спальних районів, 2 школи, кілька дев’ятиповерхівок, а серед них стадіон. Звичайний шкільний стадіон, де вже давно облізло покриття бігових доріжок, футбольне полезаросло бур’яном, а головним призначенням стало вигулювання місцевих собак. Здається нічого поганого не мало статись.
Неосвітлений, темний стадіон, залитий тоннами води. Вмикається світло і за рогу з’являється дівчина з палаючими очима, мабуть, їй хтось збрехав, вона йде надзвичайно впевнено під впливом люті та злості, йде невідчуваючи землі під ногами.
Подих. Один подих. Вона вже лежить опалена своєю люттю. По її тендітному тілу пройшов заряд струму від обірваних дротів, вода була каталізатором. Вона досі жива, досі дихає… подих один за одним. Кожна клітина її тіла отримала заряд, кожен орган на грані, а серце. Як серце? Вона виживе? Вона зробить ще один подих, з тим колосальним болем, що заповнив її тіло. Пальці на ногах дрижать у черевичках залитих водою, руки викручуються в такт останніх ударів серця. І очі - вони фантастично теплі і заповнені сльозами із змішаних почуттів, їх можна взяти за ікону. Її тіло маленька ілюстраціядо одного із життєвих явищ.
Брехня. Вона дія на кожного з нас саме з таким жахливим болем. Раніше чи пізніше, все стає відомим, все стаєзрозумілим. І в цьому випадку час зовсім не вода, від не прискорює момент викриття, він робить його ще жахливішим, ще більш болючішим, ще більш страшнішим і смертельним.
Брехня – вона і є цим струмом опівночі на безлюдному мокрому стадіоні, на якому лежала майже мертва дівчина, «дівчина з палаючими очима, мабуть, їй хтось збрехав».
Дівчину врятували. Секунди врятували і вирішили, але від брехні врятувати не можна.
Вибір за вами!
