Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2562
Творів: 46530
Рецензій: 90792

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Постмодерн

Присмак тіней

© Victor Artxauz, 13-11-2011
Срібне сяйво місяця пестить шкіру Аліси. Вона сидить в самому купальнику, обхопивши руками ноги і підтягнувши їх до грудей. Тремтить від холоду. Така беззахисна і тендітна. В ці миті я закохуюсь у Алісу та її шкіру засмаги зоряного неба. Я хапаю ніздрями повітря, пропахле ароматом її волосся.

Ніч досить прохолодна, хоча ще можна купатися. Десь плавають відпочивальники. Ми їх не бачимо через порослі кущами береги річки, але чуємо їх голоси. Далі буде лише холодніше. Мимоволі ловлю себе на думці, що літо закінчується. Від цієї думки стає сумно, але цей сум приємний. Це ніби чашка гарячого духмяного чаю у зимній день. Аромат волосся Аліси нагадує трав'яний чай, такий який заварювала мені бабця у дитинстві. Це було ще там, у Косово. Свист киплячого чайника був схожий на сирену протиповітряної оборони.

Річка навдивовижу спокійна. Її спокій передається мені. Чомусь здається, що інколи я чую музику. Фортепіано. Чи віолончель.

Я не хочу думати, що відповідатиму, якщо Аліса запропонує поплавати. Але я знаю, що вона запропонує. Не хочу помічати, коли Аліса випрямляє свою голу ніжку і черпає носком воду, примушуючи місячну доріжку тремтіти.

Не хочу дожити до того моменту, коли Аліса зніме верх купальника, з викликом кине його мені в обличчя і побіжить у воду. Я буду спостерігати, як підскакують від бігу її груди, як летять у всі сторони від неї бризки води, і як блищить у місячному сяйві її мокра шкіра. Вона кликатиме до себе.

Тоді я пересилю себе, підійду близько до води, і зроблю крок на зустріч розпростертим обіймам річки. Вона поглине моє тіло, впнеться тисячею голок колючого холоду. Перехопить подих, і я знову почну задихатися... Задихатися... Задихатися...

Не знаю чи можна дихати. Груди розриваються з середини на шматки, вони благають про повітря. А я досі не знаю чи можна зробити хоча б ковток кисню. Боляче пульсує у скронях, немов хтось б’є по голові важким молотком.

Тіні плавають навкруги нас. Їх дуже багато. Я відчуваю сморід їхньої крові. Її металевий присмак у мене на губах. Я знаю, коли увімкнеться світло, у тіней з’являться обличчя, моторошні, перекошені від жаху. Доки вони залишаються тінями, мені не страшно.

Я хочу просто дихати. Питаю Томаша чи можна дихати. Питаю без слів, не випускаючи з рота жодної бульбашки. Томаш розуміє мене лише з погляду. Але зустрічаючись з його очима, я усвідомлюю всю нікчемність мого прохання. Мені навіть стає соромно, що я такий слабкий.

Тіней стає все більше, вони провалюються на нас із зоряного неба, каламутячи воду. Я люблю коли вони отак падають, на якусь мить я можу нічого не бачити. Інколи здається, що тіні перестали падати, ця була останньою і тоді я починаю уявляти, як виринаю із цієї брудної, насиченої кров’ю калюжі і роблю омріяний ковток повітря. Настільки сильно уявляю, що лише міцна і нещадна рука Томаша перешкоджає мені втілити мрії.

Томаше, будь ласка, дозволь мені доторкнутись до зоряного неба у нас над головою. Я хочу стати тінню, я так стомився не дихати. Тіні запрошують мене танцювати. Я простягаю до них руки. Здається грає музика. Фортепіано... Чи віолончель...

“Дихай, братику!” - чути голос Томаша. Але я лише усміхаюсь у відповідь. Я хочу йому сказати: “Навіщо, Томаше? Подивись на мене, тепер я можу не дихати вічно! У мене навіть не болить уже у грудях! Ти б також так зміг і тоді ми б разом танцювали танок. Ми були б тінями.”

Але Томаш не хоче бути тінню. Брат не хоче віддавати мене тіням. Він щось кричить, штурхає мене у груди і, раптово, мої легені знову здавлює з неймовірною силою. Біль повертається. Дихати виявляється набагато важче, ніж було не дихати до цього. З кожним ковтком повітря, мене немов обдає полум’ям з середини.

Я вибльовую воду, вибльовую присмак крові, вибльовую сморід тіней. Я дуже довго вибльовую, але стійкий запах смерті не покидає мене. Я вибльовую його кожен день, ось уже на протязі п’ятнадцяти років. Маскую його зубною пастою, льодяниками та жувальними подушечками без цукру.

Я згадую, як ми лежали з Томашем на березі річки і слухали, відголос перестрілки. Військові покидали наше місто, перетворивши його у поселення тіней. Трупи пливли за течією по річці, інколи я впізнавав їхні обличчя. Часом, серед ночі, ті тіні приходять танцювати у мій сон.

***
Відтоді я боюся води. Я так і не навчився плавати.
“Ну ж бо, Марку! Спробуй! Так хороше!” - кричить Аліса. Її грудьми грається місяць. Я заздрю йому, тому що місяцю невідомо, Аліса лише тінь. Її обличчя інколи сниться мені у особливо зоряні ночі.

Алісі шістнадцять, як і було п’ятнадцять років тому. Мені вже двадцять три, а їй досі шістнадцять. Я не навчився плавати, я боюся води, а її душа на вічно поселилася у тій річці. Місяцю не відомо, що вона насправді ніколи не покидала воду. Досі пливе за течією.

Аліса кличе мене танцювати, її голос чути лише мені. Можливо ще Томашу, я його чомусь не запитував. Ми ніколи не говоримо про той день. Намагаємось не згадувати, не ділитися ні з ким. Ті спогади лише для нас самих, вони нас повільно поїдають, тягнучи у світ тіней.
Я знаю, що дівчина Аліса зможе допомогти мені навчитись плавати. Перебороти свій страх і зробити знову крок у воду. Цього разу рідина без смороду, без присмаку крові. Повторюю собі це, повторюю в голос, майже кричу і занурююсь з головою у течію, омиваюсь її холодом.

“Дивись, Алісо! Я пливу! Дивись, Томаше, я пливу! Це абсолютно не страшно! Просто інколи здавлює у грудях...”

Затримую у легенях повітря і пливу під водою.

Чути музику. Фортепіано. Чи може віолончель...

Я люблю плавати, особливо у такі зоряні ночі. Місячна доріжка тремтить над головою. Шкірою відчуваю, як тіні доторкаються до мене.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Ntrcn wsrfdbq,

© Василь Тибель, 23-11-2011

Вікторе,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 21-11-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Богдан Коломійчук, 17-11-2011

)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Gycylka, 16-11-2011

Текст сподобався!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 14-11-2011

***

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Антон Ракута, 14-11-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0083858966827 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …